Четверту групу злочинів становлять умисні вбивства і тілесні ушкодження, що вчиняються особами, які мають аномалії психіки, котрі не виключають їх осудності (хронічний алкоголізм, психопатія, залишкові явища черепно-мозкової травми, органічні захворювання центральної нервової системи, наркоманія, сексуальна патологія, хро­мосомні аномалії, деякі психічні захворювання, деякі акцентуації особи тощо). Зв´язок насильницької злочинності з такими аномаліями, що є однією з детермінант злочину, досліджувався раніше і продовжує досліджуватись нині. При цьому роль психічних аномалій у злочинній етіології значно перебільшується. Однак це зовсім не означає, що немає таких природжених патологій (у рамках неосудності), які «не беруть участі» у детермінації деяких насильницьких злочинів. Приклад цьому - маніяки-вбивці. Отже, можна припустити, що деякі природжені, а у переважній більшості набуті у процесі індивідуального розвитку особи стійкі аномалії психіки насильницьких злочинців детермінують в окремих випадках і тяжкі тілесні ушкодження, а частіше збільшують ступінь криміногенності таких осіб. Щодо останнього положення, то тут не психічні аномалії самі по собі активно сприяють злочинній поведінці, а ті соціально-психічні риси, які формуються в особи під їх впливом. Психічна патологія відбивається не тільки на інтенсивності переходу особи на злочинний шлях, але нерідко і наслідки злочину носять відбиток цієї патології (невмотивованість злочину, афективність, сексуальні збочення, жорстокість тощо). Криміногенні явища, які детермінують цю групу злочинів, можуть включати явища соціально-психологічного і психіатричного, медико-педагогічного, медико-реабілітаційного, організаційно-управлінського, правового та іншого характеру. Перш за все, це фактор психічного нездоров´я населення як у цілому, так і у місцях позбавлення волі, де це нездоров´я посилюється і потім проявляється у рецидиві злочинів. Зростання психічних захворювань у всіх економічно розвинутих країнах світу є однією з важливих медико-соціальних проблем сучасності (розлад особистості, неврози, психози тощо). Дослідження свідчать, що існує пряма залежність між тривалістю злочинної діяльності і психічним розладом особи засуджених. Медико-педагогічний спектр криміногенних явищ охоплює недостатню диспансеризацію населення з метою встановлення осіб з психічними аномаліями. Слабко здійснюються заходи щодо боротьби з ранньою алкоголізацією і наркотизацією підлітків, відсутня чітко продумана концепція медико-педагогічного попереджувального впливу на психічну захворюваність дітей і підлітків. Криміногенні детермінанти медико-реабілітаційного характеру занадто складні, а деякі з них взагалі ще мало досліджені. До них можна віднести детермінанти генетичного і фізіологічного походження, вплив зовнішнього природного середовища на психічну активність людини тощо. У країні не створено системи своєчасного виявлення і обліку осіб з психічними аномаліями, спосіб життя і поведінка яких свідчать про реальну можливість вчинення насильницького злочину, не забезпечено на належному рівні співробітництва між медичними та правоохоронними органами, постійного відповідного інформаційного обміну між ними, консультативної допомоги тощо. Крім того, надто негативний вплив на нестійку психіку неповнолітніх та молоді справляють література, кіно, телебачення, відеофільми з елементами сексу і садизму, що формує збочені морально-правові погляди і уявлення злочинців.