Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

2. Причини та умови рецидивної злочинності

Рецидивна злочинність визначається наперед загальними причинами та умовами, що породжують і сприяють їй, і специфічними причинами та умовами, пов´язаними з обставинами вчинення першого злочину, процесом виконання покарання, умовами постпенітенціарного періоду, які впливають на вчинення саме повторних злочинів.

Отже, причини та умови рецидивної злочинності - це комплекс взаємодіючих детермінант, пов´язаних з несприятливим зовнішнім середовищем і особою злочинця, які обумовлюють продовження злочинної діяльності.

Специфічні причини та умови (детермінанти) рецидивної злочинності можна поділити на три групи:

-                      детермінанти, пов´язані з першою судимістю, першим вчиненням злочину особою;

-                      детермінанти, обумовлені процесом відбування покарання, особливо покарання у вигляді позбавлення волі;

-                      детермінанти, які впливають на постпенітенціарну адаптацію.

Детермінанти, пов´язані з першим засудженням, першим вчиненням злочину, загальні і для первинних, і для повторних злочинів. Соціально-економічні обставини у країні, особливості сімейного виховання, вплив найближчого оточення, засобів масової інформації, соціально-психологічні передумови становлення особи (нахили, темперамент, психічні хвороби і аномалії, криміногенні акцентуації тощо), конкретні життєві ситуації - усе це формує особу з її системою установок і особливостями характеру. Взаємозв´язок цих факторів виступає безпосередньою причиною будь-якого умисного злочину, в тому числі й рецидивних злочинів.

Вплив на рецидив злочинів другої групи детермінант, які пов´язані з негативними явищами у процесі відбування покарання у вигляді позбавлення волі, відомий. Позбавлення волі характеризується моральними, психологічними та матеріальними збитками для засудженого, внаслідок чого принижується його соціальна цінність і підвищується відчуження особи від суспільства. У колоніях перебувають переважно працездатні молоді люди. Близько половини засуджених мають вік до 30 років. Після 5-7 років безперервного перебування у переповнених виправних установах настають необоротні зміни психіки. Понад третина тих, хто звільняється, потребують спеціального психологічного чи психіатричного втручання для відновлення послаблених чи зруйнованих пристосувальних механізмів. За відсутності такої допомоги вони поповнюють ряди рецидивістів. Жінки, засуджені на тривалий строк ув´язнення, у своїй більшості втрачають віру в себе, для них вирок означає проведення у місцях позбавлення волі найбільш активного періоду життя. Не маючи надії на дострокове звільнення, ці особи поступово деградують як у соціально-моральному відношенні, так і щодо додержання вимог режиму відбування покарання. У них поступово розпадаються сім´ї, втрачаються соціально важливі зв´язки, руйнується особистість.

Теоретично головне призначення режиму відбування покарання - це виховний вплив на засуджених, а примусова регламентація їх способу життя привчає засуджених до порядку, свідомою додержання встановлених правил поведінки, дисциплінує їх, виховує потребу до праці, повагу до закону, правил співіснування, почуття колективізму га інші позитивні якості. Подібні вимоги режиму дозволяють припустити, що режим створює можливості для виявлення, формування та розвитку позитивного потенціалу особи. Дійсність, однак, відкидає ці сподівання, хоча позитивні приклади були (колонія А. Макаренка, експерименти у Швеції, деяких штатах США). Але через те що все в місцях позбавлення волі спрямоване на жорстке регламентування життя людини до дрібниць і тим самим убиває в неї потяг до творчості, у засуджених прокидається усвідомлений або стихійний протест проти задушливих умов. Слід враховувати також існування неофіційних правил кримінальної субкультури, яка протистоїть режиму. Таким чином, ізольованість людини від нормального суспільства призводить до криміногенних наслідків, зокрема до рецидиву злочинів. Недарма склалася думка, що «тюрма - школа злочинності», «наші тюрми є головним джерелом епідемії злочинності», «рецидив має переважно пенітенціарну природу», «чим раніше людина вчиняє злочин, за який її поміщують у місця позбавлення волі, тим імовірніше, що вона знову вчинить злочин» тощо.

Із         загальної кількості осіб, які щороку засуджуються в Україні до позбавлення волі, більше половини раніше вже відбували покарання.

Третя група детермінант рецидивної злочинності залежить від попередніх груп причин та умов і безпосередньо випливає із складної для вирішення проблеми соціальної адаптації звільнених із місць позбавлення волі, розв´язання питань їх працевлаштування, побуту, реабілітації, контролю, допомоги.

Головна мета соціальної адаптації - ресоціалізація особи. Під ре-соціалізацією розуміють процес виправлення засуджених, формування у них законослухняної поведінки, стимулювання людини на вироблення таких життєвих установок, які відповідають соціальним нормам. Цей процес, як уже було показано, при виконанні покарання ще має багато негативних рис і наслідків. Істотні недоліки характеризують його і після звільнення засудженого з місць позбавлення волі. Практика свідчить про те, що десоціалізована особа майже не піддається ресоціалізації. Як по­казали дослідження минулих років, більше половини звільнених від покарання не змогли і не бажали адаптуватися до трудових колективів внаслідок того, що не подолали надто високих, на їх думку, вимог колективу щодо дисципліни праці, правил співіснування, професіоналізму, освіти, норм поведінки, бар´єру відчуження членів колективу, конфліктів, які виникали у колективі через їх появу, тощо.

Особливо гостро питання працевлаштування постало сьогодні, і проблеми, з ним пов´язані, ще більше поглибилися. В умовах ринкових відносин зникла та опіка над засудженими, що була характерна для 70-80-х років XX ст. Відсутність можливості працевлаштуватися, справжньої допомоги з боку держави, декваліфікованість, руйнування сімейних відносин, хронічні хвороби, часто - втрата місця проживання та інші негаразди є детермінантами рецидивної злочинності.

Повторному вчиненню злочинів сприяють недоліки, пов´язані з системою контролю за поведінкою тих, хто відбув покарання, з боку органів внутрішніх справ, які здійснюють профілактичний і адміністративний нагляд. Не виключено, що велика завантаженість співробітників органів внутрішніх справ, особливо дільничних інспекторів міліції, роботою з небезпечним контингентом, відсутність належної допомоги з боку місцевих органів влади та інші недоліки впливають на якість і результативність профілактичного і адміністративного контролю та нагляду і ведуть до повторної злочинності.

Має місце недостатня робота й інших суб´єктів попередження рецидивної злочинності, права та обов´язки яких щодо контролю за особами, звільненими від відбування покарання, зазначені у статтях 115-120 Виправно-трудового кодексу України.

Перелічені групи детермінант, безперечно, створюють умови рецидивної злочинності, але вони не виключають суб´єктивного фактора - людину. Становлення рецидивістів на злочинний шлях залежить від них самих. Не слід робити із рецидивістів тільки жертв соціальних обставин або недоглядів у діяльності відповідних державних органів та громадських організацій. Багато з них вчиняють злочини повторно не випадково, не ситуативно, а свідомо, звично, наполегливо. Прикладів тому безліч.