В кінці кінців, 30 березня 1856 року підписанням Паризького мирного трактату завершилась така невдала для Російської імперії Кримська війна. Серед принизливих для великої держави втрат - загибель Чорноморського флоту, руйнація Севастополя, відторгнення Придунайського краю. Але була ще одна велика втрата, на яку в ті тяжкі дні не звернув увагу можновладний Петербург, проте відразу ж зреагували ділові кола. В роки війни Одеса придбала електромагнітний телеграф. Не встигли висохти чорнила на мирному договорі як відновилися біржові зв'язки Одеси з країнами Західної Європи. І тут стало очевидним - на світовому ринку зерна відбулися незворотні зміни.

Вже другий рік як пішов з життя Микола І, але пам'ять про введене ним ембарго у лютому 1854 року на вивезення хліба до Європи все ще жила на Заході. Щоб більше не залежати від поставок зерна з Російської імперії провідні країни Західної Європи, зокрема Англія і Франція, налагодили поставки пшениці з Америки.

,Дійсно, хоча Америка і не володіє такими тучними нивами, як російські чорноземи, вона навчилась, використовуючи сміливий, підприємливий і практичний дух своїх громадян, відшкодовувати меншу родючість своїх земель використанням машин, меліорації, будівництвом залізниць для доставки зерна з найбільш віддалених країв до гаваней своїх приморських міст,, - писав французький консул у Одесі. Ці слова актуальні і сьогодні для характеристики ділового життя в Україні.

Після закінчення війни була знята морська блокада і знову запрацював Одеський порт. Негоціанти почали відновлювати торгові зв'язки, а з хліборобних губерній степової України потягнулися до моря обози чумаків.

Набирав оборотів хлібний експорт. Незважаючи на принизливі для Російської імперії наслідки Кримської війни Одеса не втратила репутації кращої житниці Європи. Якщо в 1856 році експорт зерна складав 1313000 чвертей, то в 1857 році він уже складав 2570000 чвертей, а в 1858 році досягнув 3050000 чвертей, тобто, рівня кращих довоєнних років. Негоціанти опанували нові хлібні ринки і Одеса знову зайняла одне з провідних місць у світовій хлібній торгівлі [98, с.23].

Після Кримської війни дві події суттєво вплинули на побут та заняття одеситів. Так, з ліквідацією у 1859 році пільг порто-франко Одеса поступово починає втрачати славу найбільш дешевого на теренах Російської імперії міста. Адже безмитна торгівля воронцовських часів робила життєвий рівень одеситів дуже високим, коли майже за собівартістю в Одесі можна було купити всі заморські товари, починаючи від грецьких маслин, палестинських цитрусів і гаванських сигар - до кардіффського вугля, ліонських шовків і віденських карет.

Пільгова вартість порто-франковських товарів у свою чергу утримувала низькі ціни на продуктові товари. Так, фунт житнього хліба коштував одну копійку, телятини - 3-3/4 копійки, баранини — 3 копійки. Порося обходилося у 60 копійок, курка — в 30, а гуска в 40 копійок [42, с.58].

Інша подія — телеграф в Одесі при всіх його позитивних якостях для побуту та торгівлі поставив негоціантів перед необхідністю перегляду таких звичних для них правил біржової гри. Зміни на світовому ринку зерна тепер досягали Одеси миттєво, що значно обмежило можливості і час для проведення спекулятивних операцій. Хлібна торгівля почала втрачати свій авантюрний присмак, що привело до зменшення прибутків всіх тих, хто займався цією справою.

Перед діловими колами Одеси постало питання - куди вкладати гроші? Вперше за багато років одеське купецтво задумалось про майбутнє. Проте мало хто наважився тоді вкладати кошти в фабрично-заводську промисловість у місті, яке хронічно страждало від нестачі води і вугілля, що транспортувалося з Англії.

У розвитку інших, нехай навіть грандіозних проектів біржове купецтво також не приймало участі. Іноземці подейкували про відсутність думки на перспективу в одеських негоціантів. Їх вразило, що коли до Одеси завітав відомий інженер Фердинанд Лессепс, йому не вдалося зацікавити місцеві бізнесові кола стати акціонерами такого грандіозного проекту як будівництво майбутнього Суецького каналу.

Зрозуміло, що тоді, в кінці 50-х років ХІХ століття — проявився відомий консерватизм, оскільки до цього одеська бізнесова еліта була зайнята, головним чином, хлібною торгівлею і так відразу не могла перейти до іншого роду діяльності. До того ж, вся привабливість хлібної торгівлі заключалась в тому, що відпрацьований десятиліттями механізм купівлі-продажу не вимагав великих затрат.

Виробники сільськогосподарської продукції отримували аванс, а кінцеві розрахунки між ними і негоціантами проводилися вже після продажу партії зерна за кордон. Більше того, великі одеські хліботорговці після Кримської війни виступали в єдиній ролі - як виробники зерна і продавці. Так, у 60-ті роки ділові уподобання одеської буржуазії знову були віддані на користь хлібоекспортної торгівлі.

Тільки найбільш далекоглядні і освічені серед негоціантів змогли оцінити перспективи розвитку фабрично-заводської промисловості. Так, сім'я місцевих магнатів Родоконакі вклала значні капітали в джутову фабрику, паровий млин, пароплавні лінії, металооброблювальний завод і навіть у фарфорову мануфактуру. Старовинні одеські купці Новікови продовжували, і досить успішно, розвивати виробництво канатів. Клан негоціантів Раллі взявся за організацію в Одесі банківської справи. Підприємці Вейнштейн, Анатра і Маразлі стали засновниками мукомельної промисловості, мануфактурники Белліно і Фендеріх — чавуно-литейних і механічних заводів. Проте, слід визнати, що великі підприємства відкривались у Одесі приблизно раз на рік. Але вже не за горами були події, які кардинально змінять долю не тільки Одеси, а й всієї Російської імперії. Країна стояла на порозі Великих реформ.