Аналіз практичної діяльності Одеського комерційного суду у першій чверті ХІХ ст. показує, що характерною особливістю останнього, у порівнянні з пануючими у загальних судах ,паперовими, процесами, було застосування паралельно з письмовим судочинством усного, з його оперативністю, відсутністю формалізму. Вибір форми процесу був поставлений у повну залежність від бажання позивача.

Не менш важливими були і певні поступки у системі доказів, а саме: поряд з письмовими доказами, прийнятими у загальних судах, допускалося свідчення компетентних людей, перевірка рахунків і розписок, огляд і оцінка товарів, купецьких книг і описів, свідчення свідків і, особливо присяга. Цікавим і новим було те, що апеляційна заява подавалася безпосередньо до комерційного суду і вже з його відповіддю надсилався до Сенату, який був другою інстанцією з апеляційних справ по відношенню до комерційного суду.

Незважаючи на свою недосконалість, Устав комерційного суду для Одеси 1808 року значно покращив процедуру розгляду комерційних справ, у зв`язку з чим комерційний суд відразу ж завоював довіру і симпатії місцевого торгового населення. Це призвело до того, що деякі міські громади клопотали перед центральною владою про заснування подібних судів у інших великих торгових центрах.

До єдиної думки про необхідність створення особливих комерційних судів прийшов і Вексельний комітет, створений у 1827 р. під головуванням дійсного таємного радника М. Сперанського. Саме на цей комітет було покладено завдання по створенню проекту положення про комерційні суди.

Основними джерелами для складачів проекту послужило, з одного боку, російське законодавство (особливо, Устав Одеського комерційного суду 1808 року), а з іншого - іноземне, головним чином французьке (перш за все виданий в 1673 році Устав комерційний (Ordonnance de Commerce), перетворений пізніше у Code de commerce et organisation des tribunaux de commerce. Використовувалися також відомості про діяльність комерційного суду у Гамбурзі, проект Санкт-Петербурзької комерційної ради і розміркування з цього приводу, надані Одеським градоначальником Левшіним.

Запропонований цим комітетом проект складався з двох частин: 1) установи комерційних судів, де визначався склад суду, його повноваження і форма діловодства; 2) устав торгового судочинства, де визначались підсудність, виклик і явка до суду, види доказів і порядок провадження рішень, їх виконання і апеляцій.

Згідно з цим проектом, суд був поставлений на одну щабель з цивільними палатами і підпорядкований владі Сенату, як апеляційній інстанції. Його склад був змішаним: частина суду складалася з професійних суддів, а інша частина - з суддів-купців.

Судовий розгляд, як правило, був усним, письмове судочинство допускалось лише як виняток, або за бажанням позивача чи за розсудом суду, у випадку складності торгового спору.

Відповідно до цього, і судові засідання були двох видів: одні - для справ, які вимагали усного розгляду, інші - для справ, що проводилися у письмовій формі.

У проекті детально регламентувався інститут присяжних попечителів і присяжних стряпчих.

Компетенції комерційного суду, за проектом, підлягали спірні справи про торгівлю і справи про торгову неспроможність. Безперечні стягнення були підвідомчі поліції. Розгляд справ у суді здійснювався за законами і торговими звичаями, застосування останніх у якому було досить широким. Серед доказів, як і раніше, важливе місце займала присяга, яка могла бути додатковою (для закріплення позивачем своїх доказів), очисна (для відповідача) і оціночна (для визначення суми збитків, які не могли бути доведені з точністю). Виконання рішень комерційного суду покладалося на поліцію, оскільки суд, крім присяжних приставів, не мав інших виконавчих органів.

Після розгляду даного проекту у Державній Раді 21 і 22 січня, 4 і 11 лютого 1832 року, було вирішено всі існуючі на той час на теренах Російської імперії комерційні суди привести у відповідність з даними Установами.

Враховуючи зауваження, надані Новоросійським генерал-губернатором і приймаючи до уваги, як місцеві умови, так і особливе значення Одеси для економічного розвитку Новоросійського краю, Одеському комерційному суду були надані особливі повноваження щодо продажу майна і здійснення деяких актів.

14 травня 1832 року було затверджено загальне ,учреждение коммерческих судов и устав их судопроизводства, [114, № 5360]. В іменному указі Сенату мотивація створення комерційних судів подавалася так: ,по особому свойству спорных торговых дел признано было еще в 1727 г. полезным для производства их особое постановление под именем Устава суда таможеннаго. В последствии времени действие сего Устава изменилось и тяжбы сего рода, быв отнесены частью к ведомству магистратов, частью же надворных судов, вместо прежней, особенно свойственной им формы, подчинены стали правилам судопроизводства общаго. Хотя изменение сие в обыкновенном движении торговых дел не произвело важных и повсеместных неудобств, но опыт показал, что в городах, обширную торговлю отправляющих, многосложные торговые споры, по мере ея распространения возрастая ежегодно, от слияния их в одних местах со множеством других дел, часто подвергались значительным затруднениям. Неудобства, от сего проистекающия, частно были отвращаемы учреждением особенных судов под именем коммерческих, в некоторых городах торговых, как-то: в Одессе, Таганроге, Архангельське и других. Пользы сего учреждения, как в прежнее время, так и вновь опытом удостоверенныя, желания, многократно изъявляемыя от торговых людей, и намерение наше твердыми установлениями и законами всемерно способствовать успешному движению сей важной части государственнаго благоустройства, представили необходимым учредить коммерческие суды везде, где важность и пространство спорных торговых дел требовать могут. В сем намерении признали Мы за благо поручить особому комитету, составленному из чиновников и из почетных лиц торговаго сословия, сделать для сих судов общее начертание. Комитет, приняв за основание Устав 1727 года, сообразив оный с уставами коммерческих судов, ныне существующих, и исправив и дополнив всем, что к лучшему утройству торговаго сего установления, по настоящему пространству торговли признано было наиболее нужным и полезным, представил нам проект учреждения коммерческих судов и устава их судопроизводства, [114, № 5360]. Було наказано створити комерційні суди в обох столицях, а потім у тих містах, які особливо потребують цих судів. Існуючі нині комерційні суди потрібно було привести до відповідності з цими загальними установами, залишаючи в них тільки ті особливості, які за місцевим положенням про комерційні суди визнані будуть необхідними.

На підставі цього Уставу у 1832 р. був затверджений Санкт-Петербузький комерційний суд, у 1833 р. - Московський, у 1834 р. - Новочеркаський. У 1835 р. був реформований Одеський комерційний суд, у 1836 р. - Таганрогзький, у 1841 р. - Керченський, у 1853 р. засновується Тифліський, у 1857 р. - Бессарабський комерційні суди.

Комерційні суди діяли на підставі власного Уставу судочинства, який складався з 16 розділів, що включали 470 статей та Тимчасових правил провадження справ про неспроможність(28 статей).

Головною причиною, яка дала поштовх створенню комерційних судів був бурхливий розвиток торгівлі в окремих регіонах Російської імперії, які і потребували більш досконалих процесуальних форм. Характерною рисою комерційних судів було те, що вони отримували територіальну компетенцію, оскільки округ комерційного суду обмежувався кордонами міста, в якому він створювався.

Відповідно до Уставу про судочинство торгове до підсудності комерційних судів відносилися: всі спори і позови з торгових обігів, угод і зобов'язань, усних і письмових, для торгівлі характерних, як між приватними особами всіх станів взаємно, так і з позовів державних кредитних установ до приватних осіб; всі справи про торгову неспроможність; спори і позови по векселям на суму , що перевищувала 500 рублів [115, с.9].

Зупинимося більш детально на реформуванні Одеського комерційного суду. 29 травня 1835 р. за поданням М. Воронцова було затверджене Положення про Одеський комерційний суд [116, № 8186]. У відповідності з цим Положенням територія, підвідомча Одеському комерційному суду, обмежувалась Одеським градоначальством. Справа в тому, що формально залишаючись у адміністративній ієрархії Новоросії повітовим містом, Одеса ще в 1802 р. за її виключне значення для всього краю була виділена в окреме градоначальство, яке включало до себе два передмістя - Пересип і Молдаванку і 12 сіл: Дальник, Татарку, Сухолиманські хутори, Усатові хутори, Куяльник, Нерубайські хутори, Фомині хутори, Холодні хутори, Гнилякове, Криві хутори, Бурлацькі хутори і Великий Фонтан.

Згідно Положення, Одеський комерційний суд формувався на загальних засадах з врахуванням місцевих особливостей. До складу суду входили голова, старший член, кандидатури яких надавалися з чиновників і три члени, які обирались від купецтва. Голова і старший член призначались і звільнялись указами Сенату за наданням міністра юстиції. Кандидати на посади голови і старшого члена обирались міською думою під наглядом Одеського відділення Комерційної ради. Кандидати надавались Одеським градоначальником місцевому генерал-губернатору, а від нього міністру юстиції. Члени від купецтва обирались на тих же зібраннях де обирали і голову, вони затверджувались на посадах генерал-губернатором. Члени від купецтва і кандидати, які займали їх місце у випадку їх відсутності на законних підставах, обирались на два роки і половина їх змінювались щорічно новообраними.

Секретар, його помічники і присяжний пристав комерційного суду затверджувались на посадах і звільнялись з них градоначальником, з подання комерційного суду. При реформуванні суду до його функцій по обслуговуванню зобов`язань характерних для торгівлі були віднесені всі договори з найму крамниць, комор і інших будівель, які обслуговували потреби торгівлі (Ст. 9). Підсудності Одеського комерційного суду підлягали справи, як тих, хто постійно проживав у Одеському градоначальстві, так і тих, хто знаходився тут тимчасово. Крім цього підсудності цього суду підлягали всі без винятку справи іногородніх торговців. Одеський комерційний суд вирішував остаточно, без апеляцій всі позови вартістю до п`яти тисяч рублів.

Місцевими особливостями, які враховувались при визначенні компетенції Одеського комерційного суду, були наступні: розгляд справ про продаж усіх маєтків, окрім сіл, і здійснення всіляких актів, які розглядались у цивільних палатах; нагляд за маклерами, нотаріусами, бракувальниками і аукціоністами (Ст. 12).

Нерухомі маєтки, які знаходились у Одеському градоначальстві і морехідні судна, які стояли у порту продавались у комерційному суді з публічних торгів, або за власним рішенням суду. На об`єкти, що продавались, суд мав надавати своєчасну інформацію. Комерційний суд міг здійснювати купчі на необмежену суму. Крім цього, він видавав також, на підставі діючих правил, оціночні свідоцтва на будівлі і інші маєтки жителів міста, для надання їх під заставу кредитним установам; здійснював введення у володіння маєтком, затверджував акти, які здійснювали маклери з морехідними суднами. Комерційний суд збирав мито з усіх торгових операція, які здійснювали маклери, а кошти отриманні від цих зборів звертав на користь Одеського приказу громадського призріння.

Нотаріуси, маклери, біржові і корабельні бракувальники і аукціоністи призначались і звільнялись комерційним судом (Ст. 20). Від нього ж вони отримували інструкції і маклерські книги, які по закінченню календарного року здавалися до архіву Одеського комерційного суду для зберігання. Крім цього, нотаріуси, маклери, біржові і корабельні бракувальники і аукціоністи про здійснені ними акти мали щомісячно надавати відомості до суду.