2.2 Загальна характеристика спрямованості норм Особливого положення для Одеського комерційного суду 1835 року
Сторінки матеріалу:
Комерційний суд за здійснені правопорушення мав право накладати на вищеозначених осіб стягнення у вигляді зауважень, догани, штрафу, а за злочини - усував їх від посади і віддавав до суду з дозволу градоначальника. За відсутності голови його місце займав старший член, а за старшого члена, у подібних випадках, - обов`язки виконував наступний старший з інших, присутніх за списком обрання. Рішення Одеського комерційного суду виконувались поліцією (Ст. 28).
Пізніше, указом Державної Ради від 18 листопада 1836 р. були значно доповнені і розширені статті Особливого положення про торгову неспроможність, про створення адміністрації і обов`язках конкурсних управлінь, рівно як і контролю за тими і іншими з боку суду. Ці доповнення були викликані численними зловживаннями, які часто допускалися конкурсними управліннями при веденні торгових справ. Таким чином, Устав 1832 р. разом з Особливим положенням для Одеського комерційного суду 1835 р., Указом від 18 листопада 1836 р. послужили головною нормативною базою для діяльності Одеського комерційного суду.
Коли виникали випадки, не передбачені Уставом торгового судочинства, комерційні суди застосовували нормативні акти, загальні для всіх дореформених судових установ. Перш за все, це Закони про судочинство і стягненнях цивільних [117] і Загальна губернська установа [118]. Всі наступні зміни відбувалися, головним чином, після проведення судової реформи 1864 року. Так, з введенням в дію Судових уставів у окрузі Одеської судової палати, діючі раніше Закони про судочинство і стягнення цивільні були замінені Уставом цивільного судочинства [119], який вніс в процес судочинства якісно нові зміни. Так, по-перше, був ліквідований третейський суд при розгляді спорів з торгового товариства (додаток до ст. 1367 Уставу цивільного судочинства; по-друге, на підставі думки Державної ради, яка увійшла до ст. 2138, ч.І, т. Х і ст. 1572, ч.ІІ, т. ХІ Уставу торгового судочинства - всі без винятку спори акціонерних компаній стали розглядатися і вирішуватися виключно на підставі Уставу цивільного судочинства; нарешті, зазнали змін: а) система доказів, які можуть застосовуватися у комерційному суді, і б) порядок виконання рішень: у відповідності зі ст. 1747, ч.2, т. XI (видання 1857 року) виконання останніх здійснювалося поліцією; між тим, на підставі ст. 83, затвердженого 19 жовтня 1865 року Положення про введення в дію Судових уставів від 20 листопада 1864 року, рішення дореформених судів, у тому числі і комерційних, передписано приводити у виконання за правилами Уставу цивільного судочинства, на підставі виконавчого листа, про що Правительствуючий Сенат і повідомив своїм указом від 24 червня 1875 року Одеський комерційний суд. Указ було оголошено на загальних зборах Одеського комерційного суду 30 червня і він відразу ж набрав чинності.
Проте, незабаром з'ясувалось, що при виконанні рішень по векселям, які втратили силу вексельного права, за встановленим цим указом порядком, виникали непорозуміння відносно розміру штрафів, що мали стягуватись до державної казни і розміру судового збору, у зв'язку з чим за ухвалою Одеського комерційного суду від 24 березня 1876 року видача виконавчих листів надалі до отримання з Сенату пояснень з цих спірних питань припинялась; рішення суду по векселям, які зберегли силу вексельного права виконувати за правилами, що діяли до указу. Така практика існувала до 1877 року, до отримання пояснень з 4-го департаменту Правительствуючого Сенату. Заслухані на загальних зборах Одеського комерційного суду 7 грудня 1877 року, ці пояснення стали чинними: з цього часу, ухвали суду виконувались, як і в інших судових місцях, на підставі правил, викладених у ст.ст. 924-969 Уставу цивільного судочинства.
Потреба у змінах комерційного судочинства, особливо його юрисдикції, виникала ще до судової реформи. Після її проведення була створена цілком нова система судочинства і тільки комерційні суди діяли на підставі попередніх законів. Але час висовував свої вимоги, та й саме життя і практика діяльності комерційних судів вказували на необхідність внесення суттєвих змін до Уставу судочинства в комерційних судах 1832 року. Ось чому, у 1871 році була створена комісія для перегляду Уставу і приведення його у відповідність з нормами Судових уставів.
Комісія, яку по черзі очолювали сенатор В. Фріш, міністр юстиції граф Пален і, нарешті, сенатор Мотовілов, закінчила свою роботу у 1877 році. Вона визнала, перш з все, необхідним існування і в майбутньому особливих торгових судів, а також рекомендувала застосовувати в них Судові устави від 20 листопада 1864 року, з деякими змінами, враховуючи при цьому особливий характер підсудних комерційному суду справ. В результаті цього був змінений: а) порядок забезпечення позовів з боргових зобов'язань, у тому розумінні, що стали застосовуватися ст. ст. 590-595, 598, 600, 602-608, 613, 615, 641-650 і 652 Уставу цивільного судочинства; б) порядок розгляду справ про підлог: замість раніше застосовуваного на підставі ст. 1615 Уставу судочинства торгового порядку розгляду подібних справ кримінальним судом, з 1878 року, на підставі затвердженої імператором думки Державної Ради, сумніви у дійсності і спори про підлоги актів у справах, які розглядалися комерційним судом ї їх вексельними відділеннями, відтепер мали розглядатися судовими відділеннями цих судів у порядку, визначеному ст. ст. 541-565 Уставу цивільного судочинства, з тими тільки змінами, що ухвали у разі спору про підлог актів приймаються без висновку прокурора; в) нарешті, з 1882 року, відповідно до указу 4-го департаменту Правительствуючого Сенату від 27 травня, був змінений також порядок оголошення резолюцій, які стали оприлюднювати безпосередньо після дебатів сторін і наради суддів.
З наступних нормативних втручань у компетенцію комерційних судів слід відзначити: а) поширення на Одеський комерційний суд дії правил, викладених у ст. 5-8, затвердженої 15 травня 1876 року думки Державної Ради про покладення на Московський комерційний суд провадження стягнень за опротестованими векселями; б) поширення на Одеський комерційний суд з 1 жовтня 1891 року, затвердженої 3 червня 1891 року думки Державної Ради про спрощений порядок судочинства по векселям, борговим зобов'язанням та договорам найму, і про скорочення термінів судочинства, з покладанням на суд зобов'язання використовувати при розгляді справ норми, що містяться у ст.ст. 3651-36520 Уставу цивільного судочинства, а також спеціально встановлені для комерційних судів правила, викладені в додатках до ст.82 Уставу судочинства торгового (видання 1893 року); в) нарешті, видання правил про нагляд комерційного суду за діяльністю присяжних диспашерів. У відповідності з інструкцією, складеною на підставі ухвали Одеського комерційного суду від 23 вересня 1894 року, затвердженої згодом управляючим Міністерства фінансів, - диспашери щорічно забезпечувались особливою, засвідченою і скріпленою полистово комерційним судом книгою, до якої вони мали заносити всі заяви судовласників, їх агентів, шкіперів про складання диспаші, перелік усіх документів, представлених в обґрунтування диспаші, усі заяви, що надходили від учасників аварій, вимоги, протести і розпорядження відносно них, а також усі постанови і розпорядження диспашера по складанню дорученої йому диспаші.