• Стаття ХІ містить положення, що вимагає від усіх країн-учасниць відмовитися від використання кількісних обмежень.
• Стаття ХІІ дозволяє країнам-учасницям ГАТТ застосовувати кількісні обмеження для забезпечення зовнішнього фінансового становища та рівноваги платіжного балансу.
• Стаття ХІІІ містить правила, які повинні виконувати країни-учасниці, що застосовують такі обмеження. Стаття містить досить велику кількість положень, що конкретизують та роз'яснюють правила недискримінаційного характеру введення кількісних обмежень.
• Стаття ХІV, по суті, дозволяє застосування кількісних обмежень вибірково проти окремих країн.
• Стаття ХVІІ складається з двох частин: "Державні торговельні підприємства" (власне стаття) та "Домовленості про тлумачення Статті ХVІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року", що повністю стосується діяльності державних торговельних підприємств. Ця стаття проголошує, що державне торговельне підприємство країни-учасниці повинно при купівлі або продажі, що тягне за собою експорт або імпорт, діяти відповідно до загальних принципів недискримінації, що містяться в ГАТТ. Основні норми СОТ у цій сфері можна визначити так: державні торговельні підприємства мають купувати та продавати товари, строго керуючись звичаєвим правом, що склалося у комерційній діяльності; ці підприємства у своїй зовнішньоекономічній діяльності не мають проводити дискримінаційну політику стосовно інших підприємств, незалежно від їх форм власності; комерційні підприємства країн-учасниць зобов'язані надавати своїм партнерам по зовнішньоекономічній діяльності рівні можливості при укладенні з ними комерційних угод; кожна країна-учасниця зобов'язана подати інформацію до Ради з торгівлі товарами про наявність державних торговельних підприємств та види їх діяльності [186; С. 10].
• Принципи створення митних союзів та зон вільної торгівлі регламентовані в статті ХХІV ГАТТ. Стаття містить важливе положення про те, що метою створення митного союзу або зони вільної торгівлі "має бути сприяння торгівлі між їх складовими територіями, а не підвищення бар'єрів у торгівлі інших сторін з такими територіями".
• П. 1 (с) статті VІІІ ГАТТ зобов'язує країни-учасниці звести до мінімуму експортні та імпортні формальності. Додатки до Кіотської конвенції детально регламентують усі сторони митних формальностей та містять моделі формулювання, які країни-учасниці зобов'язані використовувати при підготовці внутрішніх нормативних актів. Разом з тим, стаття VІІІ містить заборонні заходи щодо накладання штрафів за незначні порушення митних формальностей, що не мають очевидної навмисності.
• Продовжуючи лінію статті VІІІ, стаття Х ГАТТ вимагає, щоб уся нормативна база, у тому числі судова практика, що регламентує класифікацію та оцінку товарів у митних цілях, а також стосується ставок мита та зборів, обмежень і заборон експорту та імпорту, негайно публікувалася. Важливо зазначити, що крім цього кожна країна-учасниця СОТ повинна заснувати незалежні судові, арбітражні або адміністративні трибунали щодо лише митних спорів.
• П. 1 статті ІІІ ГАТТ вимагає застосування національного режиму стосовно внутрішніх податків, зборів та правил, що притаманні внутрішній торгівлі, усіх внутрішніх фінансових, адміністративних, транспортних заходів у тій мірі, в якій вони можуть впливати на конкурентоспроможність імпортних товарів порівняно з товарами національного виробництва; у цьому ж пункті зазначено, що товари, які ввозяться з однієї країни до іншої, не мають обкладатися прямо чи опосередковано будь-якими внутрішніми зборами, що перевищують податки та збори, які застосовуються до подібних товарів вітчизняного виробництва.
• У п. 12 статті ХХІV ГАТТ підкреслюється, що кожна країна-учасниця повинна застосовувати "…розумні заходи, щоб забезпечити дотримання положень… регіональними та місцевими урядовими органами та установами в межах їх території", при цьому термін "розумні заходи" означає, що оподаткування, встановлене місцевою владою, слід поступово привести у відповідність до положень статті ІІІ ГАТТ.

Усе вищевикладене дає змогу більш повно уявити, який вплив мають положення та норми СОТ на розвиток політики країн-учасниць щодо податків та різних зборів.

Застосування режиму найбільшого сприяння у нетарифному регулюванні в рамках ГАТТ-94 пов'язане з двома основними винятками:

1. ст. ХХІV дозволяє створення інтегрованих об'єднань у формі зон вільної торгівлі або митних союзів;
2. ст. ХХV дозволяє надавати "послаблення" певним країнам "за виняткових обставин" (наприклад, Авто-пакт Канада/США). Обсяг можливих послаблень був значно скорочений в угодах СОТ.

Два головні відступи від зобов'язання про національний режим містяться у ст. ІІІ ГАТТ:

1. він не застосовується до урядових закупок (Government procurement) для державних потреб;
2. він не застосовується до субсидій, що виплачуються виключно національним виробникам. Йдеться про те, що цим забезпечується захист дій уряду на користь місцевих виробників шляхом закупівель та субсидування національних виробників для того, щоб допомогти їм конкурувати з імпортними товарами.

Практично не застосовується виключення з національного режиму, що передбачається ст. ІV ГАТТ, яким дозволяється урядам дискримінувати іноземні кінофільми шляхом резервування часу кіно-показу виключно для національних фільмів.

Існує також низка винятків як з режиму найбільшого сприяння, так і з національного режиму, які дозволяють урядам застосовувати заходи, несумісні з відкритим ринком. Так, ст. ХХ ГАТТ встановлює загальні винятки, надаючи урядам можливість вживати заходів для досягнення різних цілей. Однак вони не мають бути замаскованими обмеженнями міжнародної торгівлі або несправедливою дискримінацією між країнами з однаковими умовами. Відповідно до цієї статті урядами можуть вводитися такі заходи:

• необхідні для захисту суспільної моралі, життя або здоров'я людей, тварин або рослин;
• необхідні для забезпечення виконання національних законів та норм, сумісних з ГАТТ;
• щодо торгівлі золотом та сріблом, до продукції, виробленої ув'язненими, або щодо зберігання природних ресурсів;
• необхідні для захисту національних скарбів;
• прийняті у контексті міжурядових товарних угод та ін.

Ст. ХХІ ГАТТ ("Винятки з міркувань безпеки") надає значні можливості урядам держав-членів СОТ застосовувати дії, які вони вважають необхідними для захисту інтересів безпеки. Положення цієї статті йдуть далі, ніж положення ст. ХХ, тому що обставини, які використовуються для виправдання дій, визначаються на власний розсуд урядів, тоді як відповідно до ст. ХХ деякі заходи можуть бути опротестовані іншими країнами - торговельними партнерами, якщо не може бути доведена їх "необхідність", що передбачає застосування будь-яких оціночних критеріїв.

Протягом усієї історії ГАТТ субсидії виступали одним з основних чинників торговельних конфліктів та суперечок, що було зумовлено здебільшого відсутністю міжнародного консенсусу щодо питання про те, яку роль повинні відігравати уряди в сприянні інвестиціям, виробництву та торгівлі. Основними перешкодами для субсидування експорту виступали не положення ст. ХVІ ГАТТ, що стосуються використання субсидій, а застосування компенсаційних мит певним колом країн з метою запобігання заподіянню "матеріальної шкоди" національним галузям на основі положень ст. VІ ГАТТ.

У 1994 р. в результаті Уругвайського раунду було укладено Угоду про субсидії і компенсаційні заходи [182; С. 245-291], яка стала частиною ГАТТ-94. Ця Угода містить чітке визначення субсидії (ст. 1) та вводить поняття так званої "специфічної" субсидії. Дія Угоди про субсидії і компенсаційні заходи поширюється лише на "специфічні" субсидії (ст. 8). "Специфічною" вважається субсидія, що надана органом субсидування в межах його компетенції тільки окремим підприємствам або галузям, або групам підприємств. Коли доступ до субсидій надається на основі об'єктивних критеріїв або умов, субсидія не визнається специфічною і компенсаційні заходи застосовуватися не можуть.

Частина 5 Угоди про субсидії і компенсаційні заходи стосується застосування компенсаційних заходів до імпорту субсидованих товарів. Вона містить правила порушення та проведення розслідування національною владою, включаючи право усіх зацікавлених сторін на надання інформації та аргументів на захист своїх інтересів, способи розрахунку розміру субсидій та критеріїв шкоди для національної промисловості країни-імпортера. Угода про субсидії і компенсаційні заходи вимагає врахування усіх економічних факторів, що впливають на стан у даній галузі, а також доказ зв'язку між субсидованим експортом та шкодою. Як правило, розслідування не має продовжуватися більше одного року, а у разі наявності особливих обставин - більше 18 місяців (ст. 11.11). Встановлено максимальний термін дії компенсаційних заходів (ст. 21.3) - 5 років з моменту введення. Ці положення мають обмежити можливість використання компенсаційних заходів як "засобу торгової політики" з метою стримування імпорту.

Компенсаційні заходи застосовуються або у вигляді компенсаційного мита (ст. 19), якщо вони завдають матеріальної шкоди національним виробникам, або у вигляді заходів торговельного захисту, якщо вони зводять нанівець пільги ГАТТ або істотно утискають інтереси інших членів.

Питання регулювання урядових закупівель містяться в Угоді про державні закупівлі [4; С. 356-380], що класифікується як одна з багатосторонніх торговельних угод, участь в якій не є обов'язковою для всіх країн-членів СОТ. Порядок, встановлений Угодою, стосується контрактів на закупівлю, що перевищують передбачену вартість.

Загальний порядок полягає в тому, що при урядових закупівлях режим, що надається продукції та постачальникам будь-якої країни-члена СОТ, буде не менш сприятливий, ніж той, що надається внутрішній продукції та постачальникам, а також продукції та постачальникам будь-якої іншої крани. Таким чином, внутрішні підприємства у даному разі мають рівні умови з іноземними, за винятком, звичайно, мита та інших зборів, що стягуються на кордоні. Існують детальні процедури забезпечення повного розуміння та об'єктивності, а також положення, що стосуються інформації та публікацій з цих питань.

Оскільки державні закупівлі в Україні можуть викликати зацікавленість у великих торговельних партнерів, є вірогідність того, що вони можуть запропонувати у процесі вступу України до СОТ приєднатися і до даної Угоди. Україні потрібно вивчити наслідки такого кроку. Основними факторами, що слід взяти до уваги, є: наявний та потенційний рівень урядових закупівель, ступінь залежності внутрішньої промисловості від таких закупівель, можливості внутрішньої промисловості при відкритті доступу до урядових закупівель в інших країнах, будь-які двосторонні угоди, що можуть існувати сьогодні щодо урядових закупівель.

У тих випадках, коли норми ГАТТ/СОТ дозволяють застосовувати імпортне ліцензування (як засіб реалізації захисних заходів, а також у деяких випадках торгівлі сільськогосподарською продукцією, текстилем та ін.) члени СОТ мають керуватися положеннями Угоди про процедури ліцензування імпорту [182; С. 237-244], де встановлено правила застосування системи імпортного ліцензування. Угода вимагає публікувати достатню інформацію для учасників торгівлі, щоб їм були відомі підстави надання ліцензій, містить чіткі правила нотифікації при встановленні процедур імпортного ліцензування або їх зміни та дає інструкції щодо правил оцінки заявок.