На самому початку, в епоху ГАТТ-47 і Гаванської хартії 1948 року, міжнародна торгівля товарами розглядалася як єдине ціле, правовий режим торгівлі був уніфікованим (під нього не підпадали "сировинні товари"). Така ситуація збереглася і в системі СОТ, яка дотримується принципу, що до торгівлі усіма товарами застосовуються загальні правила. Водночас особливості історичного розвитку та сучасного стану призвели до того, що паралельно укріплюється специфічне (секторальне) регулювання торгівлі товарами. Існування товарних секторів, що включаються до сфери регулювання СОТ або на які СОТ починає поширювати свою компетенцію, призводить до певної структуризації міжнародного права, яке регулює торгівлю товарами.

У часи ГАТТ два важливі економічні сектори - сільське господарство і торгівля текстильними виробами - перебували за межами загального правого режиму. Сьогодні вони інтегровані до системи СОТ, хоч і продовжують користуватися спеціальним правовим режимом.

Продукція сільського господарства - це одна з найважливіших складових міжнародної торгівлі товарами. З самого початку ГАТТ-47 була націлена на сільськогосподарський сектор, звичайно, з урахуванням певної специфіки, однак в подальшому поступово інтерес до даного сектору був втрачений. СОТ повернулася до цього питання й інтегрувала торгівлю сільськогосподарськими товарами у свої рамки, поширивши на неї перехідний режим. Більше того, щоб забезпечити "справедливість" торгівлі сільськогосподарськими товарами, було укладено Угоду про застосування санітарних та фітосанітарних заходів, що сприяла б нестворенню нетарифних бар'єрів у цій сфері та зменшила несприятливі перешкоди у торгівлі аграрною продукцією. Взагалі, аграрна продукція була підпорядкована загальному правовому режиму, як і промислові товари, але щодо сільськогосподарських товарів існувала деяка специфіка. В майбутньому сільськогосподарський сектор de facto вийшов з-під регулювання ГАТТ, продовжуючи залишатися при цьому (парадокс) у центрі численних торговельних спорів та конфліктів.

Специфіка аграрного сектору, що була в ГАТТ-47, зараз стає специфікою всього міжнародного торговельного права. Вона полягає в правилах, які стосуються тільки двох питань: кількісних обмежень та субсидій. Водночас на практиці в рамках ГАТТ не вдалося позбавитися кількісних заходів у повсякденній практиці: заборона на використання кількісних обмежень не поширюється на торгівлю сільськогосподарськими товарами та текстилем.

Угода про сільське господарство [182; С. 35-62] передбачала негайне скасування кількісних обмежень з початку 1995 р., при цьому вони мали бути переведеними в тарифний еквівалент. В результаті рівень тарифних ставок у цьому секторі значно вищий, ніж у торгівлі промисловими товарами. Цей процес отримав назву тарифікації.

Угода про сільське господарство включає зобов'язання щодо доступу на ринок, субсидій та конкуренції, у ній визначено конкретні внутрішні заходи підтримки сільського господарства, що не підлягають скороченню (так звані "зелені" заходи, або заходи "зеленої скрині"), а також ті, що підпадають під скорочення (так звані "жовті" заходи).

До субсидій "зеленої скрині" належать субсидії, що мають мінімальний несприятливий вплив на торгівлю. Для того, щоб потрапити до цієї категорії, субсидія має надаватися відповідно до урядових програм, що фінансуються за рахунок державних коштів, які не передбачають перерозподіл коштів споживачів і не мають наслідків у вигляді надання цінової підтримки виробникам. Крім того, необхідне дотримання умов, зазначених у Додатку 2 до Угоди:

• обсяги субсидій мають бути меншими 5% вартості продукції (орієнтовані на конкретний продукт або на все сільськогосподарське виробництво);
• загальні урядові послуги, такі як сільськогосподарські дослідження, контроль за шкідниками та хворобами, послуги з навчання, поширення досвіду і консультативні послуги з проведення перевірок, маркетингові та збутові послуги, послуги у сфері інфраструктури;
• суспільні (державні) запаси для забезпечення продовольчої безпеки та внутрішньої продовольчої допомоги;
• прямі виплати виробникам, такі як незв'язана підтримка щодо доходів, фінансова підтримка уряду в частині доходу та його страхування;
•  фінансова допомога при стихійних лихах;
• структурна перебудова;
• програми з охорони довкілля;
• програми регіонального сприяння.

"Жовті" субсидії (тобто усі заходи внутрішньої підтримки, що не належать до заходів "зеленої скрині") застосовуються з урахуванням обставин, зазначених у Додатку 3 до Угоди, за яких відбувається "сукупний вимір підтримки" (СВП), тобто:

• кожен член СОТ повинен визначити величину специфічного СВП, у тому числі підтримку уряду та споживачів;
• потім, використовуючи як базовий період 1986-1988 рр., кожен учасник Угоди повинен скоротити розмір усього СВП сільськогосподарського сектору протягом 6 років на 20%. Це зберігає гнучкість для кожного уряду і він може продовжувати поєднувати застосування заходів підтримки з поетапністю та пріоритетами їх скорочення.

Угода містить так зване "мирне застереження", яке полягає в тому, що: заходи "зеленої скрині" не поширюються як субсидії; заходи "жовтої скрині" є винятком, що не дає підстав для застосування компенсаційного мита для ринків третіх країн та дій, що застосовуються на основі скорочення торгових переваг протягом дев'яти років; учасники Угоди повинні дотримуватися "належної стриманості" у питаннях ініціювання розслідувань щодо компенсаційних мит.

Статті 8 та 9 Угоди про сільське господарство забороняють експортні субсидії, припускаючи шість винятків, які водночас підлягають поетапному скороченню. Шість категорій винятків, разом взяті, включають практично усі види існуючих субсидій. Однак у разі, якщо протягом періоду скорочення експортних субсидій держава-член СОТ продовжує їх застосовувати, вона не може вводити нові субсидії або поширювати дію існуючих субсидій на нові продукти. Від рівня базового періоду (1986-1990 рр.) держави-члени СОТ повинні скоротити експортні субсидії на 36% у показниках бюджетних видатків і на 21% обсяги експорту, який здійснювався за допомогою субсидій. Це стосується первинних продуктів, що використаються у складі переробленої продукції, а стосовно переробленої продукції скорочення поширюються на бюджетні видатки, а не на кількісні показники.

Усі нетарифні бар'єри в торгівлі сільськогосподарською продукцією, такі як квоти та імпортні обмеження, мають бути перераховані в тарифний еквівалент, тобто звичайне мито, і ув'язані з графіками їх зниження. Члени СОТ не мають права зберігати, застосовувати або знову вводити будь-які подібні заходи, які слід перетворити на звичайне мито. Заміна має відбивати різницю між середнім рівнем внутрішніх цін та відповідними цінами на світовому ринку.

З торгівлею сільськогосподарськими товарами тісно пов'язане використання санітарних та фітосанітарних заходів. Їх застосування регулюється окремими угодами. Зокрема, Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів визнає, що уряди мають право застосовувати санітарні та фітосанітарні заходи, але тільки в межах, необхідних для захисту життя та здоров'я людей, тварин або рослин і на недискримінаційній основі. Для гармонізації санітарних та фітосанітарних заходів члени СОТ загалом повинні дотримуватися міжнародних стандартів, якщо такі стандарти існують.

В результаті вступу в силу Угоди про сільське господарство сфера дії ГАТТ/СОТ поширена на всі заходи, що стосуються торгівлі сільськогосподарською продукцією. Негайна вигода від Угоди про сільське господарство з точки зору торгівлі досить незначна. Неспроможність Угоди запобігти експортним субсидіям є найголовнішим її недоліком, бо фактично узаконюються всі існуючі експортні субсидії, бо вимагається їх скорочення. Тим не менше, Угода про сільське господарство заклала основу для створення ефективного механізму міжнародного регулювання торгівлі сільськогосподарською продукцією в майбутньому.

Кількісні обмеження через вкрай несприятливий вплив на міжнародну торгівлю, загалом, розглядаються як неправомірні. Водночас дозволяється, звичайно, за певних умов, правомірне застосування кількісних обмежень як у сфері експорту, так і у сфері імпорту сільськогосподарської продукції (п. 2 ст. ХІ ГАТТ):

• Держава має право застосовувати кількісні обмеження на експорт товарів аграрного сектору в критичних ситуаціях. У такому випадку країна має підстави затримувати продукцію національного сільськогосподарського сектору на своєму ринку і заборонити її продаж за кордон.
• Крім того, країна має право заборонити або обмежити імпорт та експорт, якщо це буде необхідно у зв'язку з застосуванням правил класифікації товарів (п. 2 (b) ст. ХІ ГАТТ).
• Заборони та обмеження допускаються також загальними винятками, що містяться у пункти b та d ст. ХХ ГАТТ.
• Країна також має право (і це буває досить часто) застосовувати кількісні обмеження на імпорт сільськогосподарських товарів або продуктів рибальства (п. 2 (с) ст. ХІ ГАТТ). Незважаючи на те, що цей виняток має широкий характер, що надає можливість використовувати його в умовах здійснення урядових заходів, він не дає карт-бланш країнам, які зобов'язані дотримуватися певних критеріїв, що були роз'яснені у двох доповідях спеціальної групи у 1988 р. (Japon: a l'importation de certains produits agricoles) і особливо у 1989 р. (Canada: Restrictions a l'importation de creme glacee et de yoghourt) [185; Р. 352-354].

Як правило, такі обмеження встановлюються в рамках політики організації ринків шляхом запровадження адекватних механізмів підтримки цін на сільськогосподарську продукцію або ж доходів сільськогосподарських виробників. Така ситуація складається порівняно часто. Жодна країна, крім Великої Британії у другій половині ХІХ ст., ніколи не сповідала тотальної свободи торгівлі у сфері сільського господарства. Значна кількість держав (майже усі) завжди захищали, хоч і різною мірою, національні ринки шляхом квотування та/або субсидування, чи то з причин політичних та соціальних, заснованих на бажанні зберегти рівновагу між містом та селом, чи то з причин стратегічних, щоб зберегти сільськогосподарський сектор міцним та ефективним. Головна проблема - зробити так, щоб обмеження імпорту залишалися єдиним та вимушеним інструментом у національному механізмі організації аграрного ринку і не розглядалися як постійні. Вони не мають створювати для сільськогосподарського сектору невиправдані бар'єри в міжнародній торгівлі.

ГАТТ ніяк не визначала торгівлю сільськогосподарською продукцією у зв'язку з регіональними економічними інтеграційними об'єднаннями. Вона обмежується лише встановленням загального правила про те, що країни, які беруть участь у зонах вільної торгівлі й у митних союзах, повинні почати скасування усіх мит або нетарифних обмежень щодо торгівлі (п. 8 ст. ХХІV ГАТТ). Але що це дає, якщо аграрний сектор як такий виключається зі сфери дії таких інтеграційних об'єднань, як це було, наприклад, у Європейській асоціації вільної торгівлі. Упродовж багатьох років у ГАТТ вважали, що повне або часткове виключення продукції сільського господарства з процесу лібералізації торгівлі можливе, і не чинили опору цьому винятку, що мав кількісний характер, хоч і не відображений у цифрах. Це є ще одним проявом специфіки аграрного сектору в рамках ГАТТ.