Через деякий час після набуття чинності ГАТТ у США були прийняті закони, що виходили за межі специфіки аграрного сектору і не відповідали тому режиму винятків, що передбачався в ст. ХІ ГАТТ. Йдеться насамперед про ст. 22(f) Закону про регулювання у сфері сільського господарства, яким заборонявся увесь імпорт продукції аграрного сектору. Враховуючи ситуацію, що склалася, США вимагали й отримали в 1955 р. звільнення від зобов'язань по ГАТТ на підставі п. 5 ст. ХХV, що дало змогу не дотримуватися ст. ХІ ГАТТ (а також ст. ІІ, що стосувалася національного режиму). Це звільнення було надано без зазначення терміну його дії і незважаючи на постійну критику торговельних партнерів США, насамперед ЄЕС.

Надання звільнення від зобов'язань у такій широкій сфері мало важкі наслідки. Головне, що це призвело до фактичного виведення усього аграрного сектору з компетенції ГАТТ. Потім це було перешкодою для включення питання про групу сільськогосподарських товарів до порядку денного торговельних переговорів, що проводилися під егідою ГАТТ, - на превеликий жаль основних країн-експортерів, як розвинених, так і тих, що розвиваються. Нарешті, в наслідок цього винятку в міжнародних торговельних відносинах встановився клімат непорозумінь, а аграрний сектор перетворився на постійний предмет конфліктів та спорів, особливо у відносинах США та ЄЕС. США, наприклад, ніколи не втрачали нагоди, щоб покритикувати Єдину сільськогосподарську політику ЄЕС, тоді як останні робили те ж саме, посилаючись на звільнення США від зобов'язань по ГАТТ, наданого у 1955 р., що захистило сільськогосподарський ринок країни від міжнародної конкуренції. На щастя, Уругвайський раунд поклав край цій конфліктній ситуації.

У Декларації Пунта-дель-Есте 1986 р., що офіційно відкрила Уругвайський раунд, зазначалося, що питання про продукцію сільського господарства має стати одним із предметів майбутніх торговельних переговорів. Так, вперше в історії багатосторонніх торговельних переговорів, що проводилися в рамках ГАТТ, ця проблема була винесена на розгляд, маючи на увазі загальну ідею лібералізації торгівлі у даній сфері.

Беручи до уваги чітку відокремленість національних аграрних ринків, що склалася завдяки специфічним заходам підтримки цін на продукцію і рівень доходів виробників, до питання про лібералізацію в цілому треба підходити поступово. Наприклад, щоб полегшити доступ на ринки, слід спочатку знизити бар'єри щодо імпорту (а саме у нетарифній сфері, де використовуються санітарні та фітосанітарні заходи), а щоб рухатися в напрямі "справедливого" (а не вільного) ринку сільськогосподарських товарів, треба було протидіяти заходам із захисту цього ринку, тобто поставити в жорсткі рамки таку "чутливу" сферу, як субсидування.

Незважаючи на певні проблеми та кризи, в результаті Уругвайського раунду вдалося укласти Угоду про сільське господарство, що стала частиною пакету СОТ у групі багатосторонніх угод з торгівлі товарами. Отже, інтегруванням сільськогосподарського сектору до системи СОТ є поширенням на нього положень ГАТТ-94 та інших багатосторонніх угод, вказаних у Додатку 1А Марракеської угоди (з виконанням спеціальних положень та винятків з Угоди про сільське господарство, наприклад, ст. 21).

Оскільки в Угоді про сільське господарство багато технічних додатків, розглянемо лише головні характерні їх риси. Передусім це стосується часу дії, Угода є лише першою фазою в процесі лібералізації, що матиме продовження після початкового періоду. Щоб зробити зрозумілішими та прозорішими заходи щодо торгівлі сільськогосподарськими товарами, нетарифні бар'єри мають бути замінені на мито, а країни-члени повинні дотримуватися дисципліни зобов'язань, що дасть змогу забезпечити доступ на ринки, до того ж, потрібно, щоб країни-члени обмежили державну підтримку сільського господарства, а також його експортне субсидування.

Загалом Угода про сільське господарство повинна була діяти протягом шести років починаючи з 1995 р. (ст. 1(f) Угоди). Однак ст. 13 Угоди передбачає, що зобов'язання про належну стриманість, іноді його називають "умовою про мир", залишається в силі протягом десяти років.

Угода про сільське господарство є лише першими кроками у процесі реформування сільськогосподарського сектору. Враховуючи глибину поставлених завдань, мета лібералізації може бути досягнута тільки протягом тривалого періоду часу.

Раніше основні обмеження на імпорт продукції сільського господарства мали форму нетарифних бар'єрів. Це були державні заходи адміністративного характеру, що поєднувалися однією рисою: вони не засновувалися на механізмі цін. Такі обмеження, застосовувані в даному секторі, як і в інших секторах, є найбільш загрозливими для світової торгівлі, тому що їх неможливо подолати звичайними ринковими засобами. Тому виникла ідея трансформувати нетарифні обмеження у мито на базі складних розрахунків, наведених у самій Угоді про сільське господарство (ст. 4 (2); Додаток 5 (6) і (10); доповнення до Додатку 5).

Слід підкреслити, що така трансформація повертає торгівлю сільськогосподарськими товарами до сфери загального права міжнародної торгівлі товарами, що базується на принципі виключно митно-тарифного захисту. Обмеження на імпорт сільськогосподарських товарів, після їх перерахунку в кількісні показники мит, стане, таким чином, прозорим. Це є значним кроком до полегшення доступу на ринки сільськогосподарських товарів.

Мито, встановлене на відповідні сільськогосподарські товари (перелічені у Додатку 1 до Угоди про сільське господарство), є "зв'язаним" і підлягає скороченню на 36% протягом шести років. Для країн, що розвиваються, встановлено термін у десять років і зменшено величину скорочення (24%) (ст. 4 (2) Додатку 5 до Угоди про сільське господарство).

В цій Угоді є ст. 5 про спеціальні захисні заходи, що можуть вводитися у разі настання певних умов. Через значну їх складність та численність технічних деталей, зупинимося тільки на трьох головних моментах. Передусім це система захисту, що відрізняється від системи захисних заходів за загальним правом ГАТТ-94 (ст. 5.8 Угоди про сільське господарство). Крім того, ця стаття лишатиметься в силі протягом усього періоду реформ світової торгівлі сільськогосподарськими товарами (ст. 5.9 та 5.20 Угоди про сільське господарство). Нарешті головне - введення в дію захисних заходів завжди залишає можливість мінімального доступу на ринки і гарантує їх поступове відкриття (Додаток 5 (1) до Угоди про сільське господарство).

Таким чином, зважаючи на недавню історію торгівлі сільськогосподарськими товарами, наявний певний парадокс: завдяки саме цій умові мінімального доступу на ринки рівень юридичної безпеки аграрного сектору є сьогодні вищим, ніж для промислових товарів.

Часто міжнародна торгівля сільськогосподарськими товарами буває обтяжена застосуванням санітарних та фітосанітарних обмежень. Тому в Декларації Пунта-дель-Есте 1986 р. це питання було виділене як один з предметів наступних переговорів в аграрному секторі. Угода про сільське господарство та Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів є, таким чином, двома пов'язаними документами. До того ж, перша з них містить чітке посилання на другу (преамбула і ст. 14). Отже, санітарні та фітосанітарні норми є в торгівлі сільськогосподарськими товарами тим самим, що і "технічні бар'єри (або норми)" у торгівлі промисловими товарами.

Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів не має аналогів в ГАТТ-47 і перебуває у прямому зв'язку з ГАТТ-94 та її винятками. Угода включає стосовно цієї сфери фундаментальні права та обов'язки, які утворюють кодекс поведінки, обов'язків для країн-членів СОТ. Угода спрямована також на сприяння міжнародній гармонізації її норм у співпраці з іншими компетентними організаціями універсального та регіонального характеру. Зрештою, вона передбачає процедури контролю, інспекції та омологації.

Відповідно до загальних винятків зі сфери дії ГАТТ-94, країни-члени СОТ мають право застосовувати заходи, необхідні для охорони життя та здоров'я людини, тварин та рослин (ст. ХХ (b) ГАТТ). Упродовж багатьох років учасники ГАТТ використовували цей виняток за своїм розумінням і саме у сфері торгівлі продукцією сільського господарства. Прикладами можуть слугувати відомі випадки, що мали місце в 1990 р. з "обмеженнями на імпорт цигарок" у Таїланді або ж у 1991 р. та 1994 р. з обмеженням імпорту тунця в США (ці питання стали предметом доповідей та роботи робочих груп експертів - panels) [185; Р. 612-617].

Початкова частина глави ХХ ГАТТ-94 викликає загальне занепокоєння. Маються на увазі передбачені в ній норми, які не мають бути засобом вільної та несправедливої дискримінації у відносинах між країнами або прихованими обмеженнями міжнародної торгівлі. Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів вирішує саме це завдання. Та все ж, ця специфічна Угода не є просто інтерпретацією загального правила із зазначеного вище пункту (b) ст. ХХ ГАТТ. Насправді Угода встановлює нові правила, дотримання яких обов'язкове для того, щоб застосування загального винятку стало правомірним. Саме ця головна сторона Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів була особливо підкреслена спеціальною групою (panels) у серпні 1997 р. у доповіді, що стосувалася "м'яса на гормонах", у суперечці між ЄЕС та США, а також Канадою ("Про заходи, що стосуються м'яса та м'ясних продуктів" (з гормонами) та "Про заходи, що стосуються живих тварин і м'яса" (з гормонами)).

Країни-учасниці Угоди мають згідно з нею як права, так і обов'язки, що кваліфікуються як основні (ст. 2 Угоди). Отже, за країнами повністю визнається компетенція щодо захисту ринку (ст. 2 (1)). Держави самостійно оцінюють загрозу і визначають "відповідний" рівень необхідних до застосування заходів (ст. 5 Угоди). Однак застосовані з цією метою заходи мають бути справді "необхідними", а головне - мають "базуватися на наукових принципах" (ст. 2 (2) Угоди). Хоча обидва ці критерії не стали предметом хоч якого-небудь роз'яснення.

Заходи, що вживаються, мали відповідати вимогам ст. ХХ ГАТТ-94, а саме не містити дискримінаційних положень і не бути прихованими обмеженнями у торгівлі. Такі заходи захисту мають бути транспарентними (тобто у кожному конкретному випадку інформація про них слід публікувати); про ці заходи потрібно повідомляти інші країни-учасниці (ст. 7 та Додаток В Угоди). Якщо ці умови виконані, то санітарні та фітосанітарні заходи, що вводяться, вважаються "відповідними", тобто такими, що не можуть бути оскарженими з боку інших країн. Таке положення нагадує принцип взаємного визнання, що відіграв головну роль у створенні в 1993 р. великого єдиного європейського ринку.

Щоб забезпечити виконання норм про санітарні та фітосанітарні заходи, країна вправі вводити процедури контролю, інспекції та ухвалення (ст. 8 та Додаток С Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів). Оскільки ця компетенція безспірна, треба, щоб держави не здійснювали її засобами, невиправданими щодо обмеження імпорту. Для цього використовується принцип надання національного режиму, відповідно до якого забороняється будь-яка дискримінація як щодо національних, так до імпортних товарів. Процедури мають бути прозорими, необхідними для виконання саме поставлених завдань, пропорційними загрозам, що несуть імпортовані товари, також має зберігатися можливість оскарження цих процедур у судовому порядку.

Новий правовий режим, встановлений у сфері торгівлі сільськогосподарськими товарами, санітарного та фітосанітарного захисту, хоч і є певним прогресом порівняно з минулим часом в ГАТТ, все ж таки не гарантує відсутності підґрунтя для спорів у цій сфері.

Сектор торгівлі текстильною продукцією та одягом має менше значення, ніж аграрний, однак ним не можна нехтувати.