По-друге, стабільність і передбачуваність у міжнародних торговельних відносинах може бути забезпечена тільки через систему визнаних більшістю країн світу правил, яка набуває правової сили шляхом закріплення цих правил у національних законодавствах.

Створення системи, побудованої на правилах та на практиці, полегшувалося тим фактом, що вона віддавала першість у визначенні напрямів економічного розвитку ринковим силам, а не урядам. Отже, основним завданням урядів стало створення базових умов для економічного процвітання і подальша лібералізація торговельних відносин, а також втручання в економічні процеси тільки за специфічних обставин, якщо ринки були недостатньо розвиненими, чи в ситуації неспроможності ринку. В основі такого підходу лежало не сподівання на те, що правила мають визначати економічну поведінку кожної країни, а, швидше, бажання створити умови для неспотвореної конкуренції.

По-третє, центральною ідеєю системи, побудованої на правилах, є ідея недискримінації, яка, безумовно, є ефективною з економічної точки зору.

Проведення політики недискримінації між країнами забезпечує споживачам гарантований доступ до найвигідніших джерел постачання товарів і сировини, а з іншого боку, дає можливість виробникам без невиправданих обмежень продавати свою продукцію на зовнішніх ринках і бути при цьому захищеними від політики, спрямованої на створення для них невигідних умов порівняно з іншими постачальниками. У світі диференційованих, дискримінаційних торговельних режимів здійснення торгівлі через кордони ускладнюється, потребує значних витрат часу і коштів. Як з політичних, так і з економічних причин дотримання умов недискримінації в торгівлі вигідне всім країнам, незалежно від того, є вони великими чи малими, розвиненими чи такими, що розвиваються.

Вирішення проблем, які постають перед країнами сьогодні і постануть в майбутньому, як завжди, потребує узгоджених дій на різних напрямах. Замислюючись над тим, як багатостороння торговельна система може сприяти вирішенню цих проблем, варто згадати, чого вона досягла за час свого існування.

По-перше, торговельна система ГАТТ/СОТ сприяла економічному зростанню і значному розвитку міжнародної торгівлі. З 1948 по 1997 рік світовий експорт товарів зростав у середньому на 6% щорічно у реальному значенні, збільшившись у 17 разів (для порівняння, за той же період обсяги виробництва зростали в середньому на 3,7% і виросли у 6 разів). Частка імпорту й експорту у ВВП зросла з 16,6% до 24,1% протягом 1985-1997 років у розвинених країнах і з 22,8% до 38% у країнах, що розвиваються. Схожу картину інтенсифікації міжнародної економічної діяльності наочно можна спостерігати, аналізуючи дані щодо обсягів прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Так, за період з 1973 по 1996 рік щорічні обсяги ПІІ зросли у 16 разів - з 21,5 млрд. дол. США до 350 млрд. дол. США. При цьому, щорічний середній темп зростання становив 12,7%. Загальні обсяги ПІІ зросли з 165 млрд. дол. США на кінець 1973 року до 3205 млрд. дол. США у 1996 році, тобто, приблизно у 20 разів.

Значні досягнення у зростанні доходів, створенні робочих місць і в економічному розвитку, що відображено у наведених статистичних даних, безумовно, пов'язані з досягненнями багатосторонньої торговельної системи щодо зниження торговельних бар'єрів. Починаючи з переговорів 1947 року, середні тарифи промислово розвинених країн знизилися від високих двозначних рівнів до менше ніж 4%. Близько 40 відсотків імпорту до цих країн звільнено від мита. Більшість нетарифних обмежень також скасовано. З часу створення СОТ значні зусилля спрямовані на лібералізацію торгівлі послугами.

Разом з цим, слід підкреслити, що вплив ГАТТ на розвиток світової економіки міг бути ще більшим, якби протягом часу його існування механізми обмеження протекціонізму діяли більш ефективно. Наприклад, високим залишається рівень захисту в сільському господарстві (10% світової торгівлі), починаючи з 60-х років застосовуються обмеження в торгівлі текстильними і швейними виробами (5%) тощо.

По-друге, система ГАТТ/СОТ розширила коло учасників єдиного світового ринку. Тоді як у перших раундах багатосторонніх торговельних переговорів, до раунду Діллона в 1961 році, брали участь зазвичай приблизно 20-30 країн, то вже в раунді Кеннеді (1964-1967 роки) учасників було понад 60, у Токійському раунді (1973-1979) - понад 100, а в Уругвайському раунді (1986-1994) - 125 учасників. Став зникати поділ між Північчю і Півднем, оскільки країни, що розвиваються, почали відходити від політики економічної ізоляції і створення імпортозаміщуючої економіки на користь підтримки більш відкритої торгівлі і більш вільних ринків. Той факт, що дві найбільші країни, що сьогодні ще не є членами системи ГАТТ/СОТ, - Китай і Росія - проголосили членство в ній одним із пріоритетних напрямів своєї політики, є підтвердженням привабливості набуття членства в системі.

По-третє, діючий в рамках системи ГАТТ/СОТ механізм врегулювання суперечок продемонстрував готовність країн поважати правила. Досягнення в цій сфері вражають. За минулі 50 років переважна більшість випадків, що виникали, були врегульовані або на двосторонній основі ще до прийняття кінцевого багатостороннього визначення, або шляхом прийняття публічного рішення органом із врегулювання суперечок. Механізм урегулювання суперечок був істотно вдосконалений під час Уругвайського раунду за рахунок підвищення автоматизму процедури прийняття рішень, визначення чітких часових інтервалів відповідних процедур, обмеження можливостей зацікавлених сторін блокувати прийняття рішень і створення органу для розгляду апеляцій.

По-четверте, багатостороння торговельна система розширила і поглибила свій порядок денний, щоб урахувати нові реалії у міжнародних економічних відносинах. Від концентрації основної уваги на зниженні тарифів, ліквідації кількісних обмежень імпорту й розвитку правил у таких сферах, як ліцензування імпорту, митна оцінка, стандарти, правила системи були поширені на торгівлю послугами і пов'язані з торгівлею права інтелектуальної власності тощо.

Проаналізувавши вимоги до нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності у теоретичному та прикладному аспектах, дисертант вважає доцільним на наступному етапі дослідження дати оцінку діючому механізму нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі в сучасній Україні.