Аналізуючи генезис правової системи Ради Європи, необхідно згадати, що потреба у такій міждержавній організації виникла у той період розвитку регіону, коли існували так звані полярні системи - західна і східна. Рада Європи забезпечувала баланс інтересів на континенті за рахунок здійснення тих цілей та завдань, що називалися вище. Згодом потреба у виконанні ряду завдань відпала і правова система виконувала лише завдання щодо захисту прав людини. Крім цього, у регіоні почали з'являтися інші міждержавні організації економічного, військово-політичного характеру, які охопили інші сфери суспільного життя і сприяли його структуризації, інституалізації, реалізації ідеї "єдиної Європи". Ряд цих організацій припинили своє існування або трансформувалися у структурні частини інших організацій. На сучасному етапі найважливіша роль у структуруванні суспільного життя відводиться Європейському Союзу, напрямки діяльності якого охоплюють все більш широке коло питань у регіоні, що і дає підстави говорити про становлення не тільки європейської регіональної економічної, але і політичної та правової систем.

Рада Європи, виконавши свої завдання (завершивши своє розширення, налагодження механізму захисту прав людини), у відповідності до основних засад системного підходу повинна трансформуватися. В іншому разі вона може стати не тільки неефективною, але й шкідливою в еволюційному розвитку регіональної соціальної системи, яка відповідатиме новому рівню розвитку Європи ХХІ ст. Проте у сучасних умовах така загроза відсутня, так як правова система Ради Європи функціонує хоч і у вузькій галузі відносин, але розвивається і на даному етапі є достатньо ефективною.

І цю ефективність забезпечує, зокрема, взаємодія між конвенціями та іншими документами нормативно-правового характеру та судовими рішеннями.

Викладене дає підстави для визначення основних ознак правової системи Ради Європи. До них можна віднести: 1) функціонування її у межах, визначених установчим документом (Статутом), та у відповідності із загальновизнаними міжнародними (універсальними та регіональними) нормами та принципами; 2) наявність основних елементів - суб'єктів міжнародного права; 3) наявність універсальних, загальних міжнародно-правових норм, що об'єктивуються у відповідних зовнішніх формах права; 4) значна роль судових прецедентів у галузі захисту прав людини; 5) наявність у Європейського Суду з прав людини, у ряді випадків нормотворчих функцій; 6) формування загальноєвропейських правових стандартів, насамперед, у галузі захисту прав людини [567].

Водночас, виходячи із основних засад системного аналізу, можна відзначити, що правова система Ради Європи, володіючи рядом основних властивостей (наявність основних елементів - суб'єктів права, здатність до виконання основного призначення - встановлення зв'язків між суб'єктами, наявність посередницької системи - норм права та зовнішніх форм їх виразу (джерел права) тощо), водночас не є підсистемою соціальної системи певного суспільства (а діє у соціальному просторі держав-учасниць), охоплює вузький соціальний зріз, - як правило, захист прав людини та деякі інші відносини. У зв'язку з цим вона не може повністю забезпечувати досягнення такої мети, як формування єдиного європейського міжнародного правопорядку (хоча може формувати його у галузі прав людини), а також повного здіснення реалізації ідеї "європейської єдності".

Поряд з цим, необхідно відзначити, що правова система Ради Європи є різновидом міждержавно-правових систем, а тому їй притаманні і типологічні ознаки останньої. Хоча правова система Ради Європи має і ряд особливостей.

Насамперед, це стосується деяких наднаціональних ознак: наднаціональний юрисдикційний механізм, що забезпечує застосування норм Конвенції про захист прав та основні свободи людини; особливий характер системи права, основу якої складають конвенційні (загальні) норми та норми, що фіксуються у рішеннях Європейського Суду з прав людини; особливі способи об'єктивації (в основному - багатосторонні міжнародно-правові угоди; судова практика - прецеденти); наявність спільного правового поля, в якому діють норми міжнародного (універсального та регіонального права), а також внутрідержавного права; створення правових стандартів Ради Європи, які забезпечують єдині вимоги до держав-учасниць (особливо ефективні серед них - стандарти Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини).

Все це дає підставу стверджувати, що завдання, які ставила перед собою Рада Європи, реалізовані в основному за рахунок розвитку ефективного механізму захисту прав людини. Отже, правова система Ради Європи за час свого існування трансформувалася в окремий правопорядок, який забезпечується Конвенцією про захист прав та основних свобод людини (та протоколами до неї), а також прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини. Хоча цей правопорядок доповнюється роботою органів Ради Європи (Кабінет Міністрів - контролює виконання зобов'язань державами-учасницями тощо).

Таким чином, правова система Ради Європи - це цілісна, структурно впорядкована за допомогою міжнародно-правових норм і принципів та інших правових засобів стійка взаємодія суб'єктів міжнародного права, що забезпечує досягнення правопорядку у визначених її Статутом сферах [568, с. 226].

Правова система Ради Європи, яка є важливою формою європейської правової інтеграції, на протязі більш ніж 50 років сприяла реалізації ідеї європейської єдності.

Наступним кроком до реалізації цієї ідеї стало утворення Європейського Союзу.