Замість наведеного у законодавстві Російської Федерації визначення Ю.О. Крохіна пропонує інше і визначає видатки державного бюджету таким чином: "Видатки державного бюджету - це публічні і такі, які не утворюють та не погашають фінансових вимог, безперервні затрати держави у вигляді суворо опосередкованих нормами права економічних відносин щодо розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення завдань та функцій держави (Російської Федерації та її суб'єктів)"[367].

Отже, Ю.О. Крохіна визначає видатки державного бюджету через поняття "затрати держави". При цьому під затратами держави розуміються певні економічні відносини щодо розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, опосередковані нормами права. Таким чином, Ю.О. Крохіна зосереджує увагу на організаційному аспекті поняття видатків державного бюджету, ототожнюючи їх з певними економічними відносинами, які урегульовані нормами права.

Погоджуючись у цілому з запропонованим Ю.О. Крохіною визначенням, хочемо звернути увагу на необхідність посилення у ньому юридичного аспекту та недоцільність відкидання матеріального аспекту категорії видатків державного бюджету. Юридичний та матеріальний аспекти цієї категорії мають суттєве значення з погляду застосування теоретично-правових визначень на практиці - у законодавстві. У фінансовому законодавстві точність, лаконічність та однозначне розуміння визначень правових категорій має особливо велике значення, тому що пов'язане з використанням фінансових ресурсів у державі.

З цієї точки зору більш вдалим, на наш погляд, є цитоване нами вище визначення державних видатків, наведене Л.К. Вороновою. Це визначення теж містить термін "затрати держави", але в ньому затрати держави "виражають" економічні відносини, а не ототожнюються з ними, як у визначенні Ю.О. Крохіної. Отже, в сучасних роботах юристів-фінансистів розглядаються та визначаються такі правові категорії:

1. державні видатки - як видатки виключно державного бюджету;
2. державні та муніципальні видатки - як видатки відповідно державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування.

При цьому робиться наголос на тому, що державні та муніципальні видатки носять публічний характер і виникають виключно на підставі нормативно-правових актів.

Погоджуючись у цілому з наведеними вище визначеннями, наданими для окремих видів публічних видатків, ми хочемо звернути увагу на те, що ці визначення не охоплюють усі різновиди публічних видатків, які існують у сучасних державах. Інакше кажучи, сьогодні в юридично-правовій літературі поки що не існує визначення категорії "публічних видатків", різновидом яких є видатки державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, а також всі інші публічні видатки. Категорія "публічних видатків" є ширшою стосовно зазначених вище категорій. Тому визначення "публічних видатків" як категорії фінансового права має бути таким, щоб увібрати в себе всі різновиди видатків публічного характеру, які наведені нами вище.

Фінансові відносини у сфері публічних видатків виникають виключно на основі нормативно-правових актів держави або органів місцевого самоврядування, тобто можуть існувати лише у правовій формі на основі норм, які мають низку особливостей. У фінансовому праві, а значить - і в кожному інституті, який є складовою фінансового права, норми встановлюються виключно державою або органами місцевого самоврядування. Як підкреслює Л.К. Воронова, фінансово-правові норми завжди містять вказівку на заходи та засоби державного примусу до порушника правил у сфері фінансових правовідносин [26][368]. Отже, у правовідносинах щодо використання публічних фондів коштів немає і не може бути рівності сторін. Гіпотеза правової норми, яка регламентує здійснення публічних видатків, передбачає юридичні факти, які тягнуть за собою дію диспозиції норми, що визначає їх характер та значення для виникнення, зміни та закінчення дії правовідносин у сфері публічних видатків.

При цьому матеріальною основою публічних видатків як правової категорії є суми витрат відповідних публічних фондів коштів, які ми наводили раніше. А юридична сторона публічних видатків обумовлена тим, що вони є частиною фінансових правовідносин, які виникають у державі. Тому публічні видатки як категорія фінансового права містять у собі всі загальні особливості фінансових правовідносин та мають певні специфічні особливості, властиві процесу розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів у державі.

Слід зазначити, що крім особливостей правовідносин щодо видатків бюджетів, на які звертають увагу у вказаних вище роботах Л.К. Воронова, Н.І. Хімічева та Ю.О. Крохіна, правовідносини у сфері публічних видатків фондів коштів соціального призначення мають нові додаткові особливості. Так, використання публічних фондів коштів соціального призначення пов'язане із виникненням правовідносин безпосередньо між юридичними особами, які уповноважені утворювати, управляти, розподіляти (перерозподіляти) та використовувати відповідні фонди обов'язкового соціального страхування, та громадянами - застрахованими особами. При цьому невиконання уповноваженими юридичними особами встановлених законами зобов'язань щодо обсягів та строків здійснення відповідних соціальних виплат тягне за собою право громадянина притягувати порушників до відповідальності, вирішуючи спори у судовому порядку.

Так, ст. 29 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлює, що страховики (якими є відповідні страхові фонди, визначені законодавством України) несуть відповідальність згідно із законодавством за шкоду, заподіяну застрахованим особами внаслідок несвоєчасного або неповного надання матеріального забезпечення та соціальних послуг, встановлених законодавством. Ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" встановлює відповідальність Фонду соціального страхування від нещасних випадків згідно з законодавством за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок невиконання, несвоєчасного виконання або неналежного виконання умов страхування, встановлених законом.

Ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" встановлює, що Фонд, його органи, працівники виконавчої дирекції та виконавчих відділень Фонду несуть відповідальність за порушення умов цього закону відповідно до законодавства. Ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлює, що відповідний Фонд зобов'язаний виплачувати забезпечення та надавати соціальні послуги, встановлені цим законом, та несе відповідальність згідно з законом за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання забезпечення, передбаченого цим законом. Крім того, ст. 39 цього закону встановлює, що спори, які виникають з правовідносин за цим Законом, вирішуються у судовому порядку. Всі зазначені вище закони містять норми, що встановлюють право застрахованих осіб на судовий захист своїх прав [427; 433; 429][369].

Аналогічні права застрахованих осіб передбачені і в пенсійному законодавстві України, яке також встановлює відповідальність Пенсійного фонду України, Накопичувального пенсійного фонду України та публічних накопичувальних недержавних фондів України за виконання зобов'язань щодо здійснення пенсійних виплат громадянам [440; 439][370].

Отже, у правовідносинах щодо публічних видатків соціального призначення виникають фінансові вимоги громадян, які безпосередньо задовольняються уповноваженими законом юридичними особами, що опікуються процесом утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання коштів публічних фондів соціального призначення.

Ще одна додаткова особливість публічних видатків соціального призначення полягає у тому, що правові відносини, які виникають під час розподілу та використання коштів публічних фондів соціального призначення, носять насамперед соціальний характер, а не лише економічний. Як правильно зауважували Л.К. Воронова та Ю.О. Крохіна в цитованих нами вище визначеннях, видатки державного бюджету носять безперервний характер та відображають економічні відносини щодо розподілу та перерозподілу централізованих фондів коштів держави. Але відповідно до законодавства як України, так і Росії, особливість утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів соціального призначення насамперед пов'язується з необхідністю задоволення соціальних потреб населення країни.

Так, відповідно до ст. 14 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхові фонди в Україні є некомерційними самоврядними організаціями, які утворюються з метою здійснення керівництва та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Їм заборонено займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх утворено, та використовувати свої фонди коштів на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.

Таким чином, у законодавстві робиться наголос на тому, що основною метою утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання цих публічних фондів коштів є саме задоволення соціальних потреб населення та публічного інтересу у функціонуванні системи соціального страхування і забезпечення, а не розвиток економіки країни. Хоча, безумовно, сам процес утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів відбувається в єдиному економічному просторі країни, здійснюється з урахуванням економічних законів та є частиною економічних відносин у державі. Тому вважаємо, що відносини з приводу розподілу та використання публічних фондів коштів соціального призначення є різновидом соціально-економічних відносин, які обов'язково регулюються та виникають на підставі нормативно-правових актів.

Враховуючи вищезазначене, можна запропонувати таке визначення публічних видатків як категорії фінансового права:

публічні видатки - це витрати публічних фондів грошових коштів, які виражають урегульовані правовими нормами соціально-економічні відносини публічного характеру, що складаються при розподілі (перерозподілі) та використанні публічних фондів коштів та забезпечують задоволення публічного інтересу, визнаного державою чи органами місцевого самоврядування.

При цьому під витратами розуміється зменшення чистої вартості грошових активів відповідних фондів грошових коштів у результаті здійснення встановлених нормами права видаткових операцій[371]. Таким чином, публічні видатки можуть розглядатися у чотирьох аспектах:

1) в юридичному - як публічні відносини, які мають соціально-економічний характер та виникають при здійсненні видаткових операцій виключно на підставі правових норм;

2) у матеріальному - як кошти публічних фондів, які розподіляються та використовуються відповідно до правових норм;

3) в організаційному - як процес розподілу та використання коштів публічних фондів, який здійснюється відповідно до правових норм;