Динамічний розвиток міждержавно-правових систем на сучасному етапі, розширення простору взаємодії національних правових систем між собою та з міжнародними потребує ефективного правового механізму, який би враховував узгоджені способи такої взаємодії в цілому, а також способи попередження, подолання та усунення юридичних розбіжностей, суперечностей.

Розвиток міждержавно-правових систем, як і будь-яких інших соціальних систем, є процесом складним, часто пов'язаним із виникненням, існуванням та розв'язанням різноманітних суперечностей. І це є необхідним аспектом динаміки, функціонування будь-якої правової системи суспільства (не випадковим, а неминучим і таким, що визначає сутність права [641, с. 187]). Деякі проблеми механізму виникнення та розвитку юридичних суперечностей аналізуються у дослідженні казахського вченого-правника М.Т.Баймаханова, зокрема, що стосується характеристики суперечностей у формуванні та розвитку права, у процесі реалізації права, між складовими частинами правової надбудови [642].

Водночас суперечності розвитку правової дійсності, що є об'єктивним явищем, не можна ототожнювати з юридичними колізіями.

"Колізія" (від лат. collisio - зіткнення) в українській мові тлумачиться як "зіткнення протилежних інтересів, поглядів, прагнень тощо [231, с. 288]; ідентично і в словниках іноземних слів, хоча в останніх (у юридичному розумінні) - як "розбіжності між законами однієї держави чи суперечності законів, судових рішень різних держав" [643, с. 241].

У філософії "колізія" трактується як: а) суперечність, протиборство різних характерів, суб'єктів та обставин, які є основою дії, конфлікту [221, с. 225]; б) зіткнення протилежних сил, інтересів тощо [241, с. 215].

В юридичній енциклопедії "колізія" визначається як "зіткнення протилежних сил, інтересів, взаємна невідповідність правових норм, що регулюють однакові суспільні відносини" [105].

Один із засновників такого напрямку дослідження, як юридичні колізії та колізійне право, - російський вчений Ю.О. Тихомиров - вважає, що юридична колізія виражається: а) у різних правових поглядах, праворозумінні; б) у зіткненні норм та актів у межах правової системи; в) в неправомірних діях органів публічної влади; між державними та іншими інститутами і органами; г) у розбіжностях між нормами іноземних законодавств; д) у спорах між державами та суперечностях між нормами національного та міжнародного права. А тому юридичну колізію він визначає як суперечність між існуючим правовим порядком та намірами і діями щодо їх зміни [644, с. 43]. Деякі автори на підставі узагальнення позицій, існуючих у юридичній літературі, трактують юридичну колізію у двох значеннях. У широкому розумінні - як суперечність між існуючими правовими актами та інститутами, правопорядком та намірами і діями щодо їх зміни, визнання або відторгнення; у вузькому - як внутрішня або формальна (формально-логічна) суперечність у межах правової системи (тобто є тотожною з колізією у праві) [645, с. 7]. До останніх відносять, зокрема, колізії правових норм, колізії між нормами права та актами тлумачення, а також колізії між окремими актами тлумачення, суперечності між законодавством та іншими джерелами права.

Професор М.І. Матузов під юридичною колізією розуміє розбіжності та суперечності між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють однакові або суміжні суспільні відносини, а також суперечності, що виникають у процесі застосування права та здійснення компетентними органами та службовими особами своїх повноважень [630, с. 405].

Водночас у літературі є точки зору щодо відмінності колізій юридичних норм та їх конкуренції. Конкуренція норм виникає тоді, коли декілька норм, що не суперечать одна одній, регулюють однорідне коло суспільних відносин, тільки з різним рівнем деталізації, конкретизації тощо [646, с. 62-65]. Це норми, що створюються, як правило, нерівнозначними суб'єктами правотворчості, а тому мають різний рівень ієрархії, що залежить від юридичної сили. Це є закономірний, об'єктивний процес, який проявляється в конкуренції норм різної юридичної сили. Колізії ж - це своєрідне негативне, небажане явище, так як вони виражають зіткнення неузгоджених або взаємовиключних правових приписів.

Близьке, але не тотожне колізії є поняття "конфлікт", яке у широкому розумінні трактується як крайнє загострення суперечностей [221, с. 239]. Разом з тим, конфлікт не може розглядатися як синонім до суперечностей. Суперечності, відмінності, протилежності - це необхідні, але достатні умови конфлікту. Вони переростають у конфлікт лише тоді, коли активізується взаємодія їх носіїв. Різновидом соціального конфлікту є юридичний конфлікт, що проявляється у такій взаємодії сторін, при якій їх дії спрямовані на взаємовиключні цілі, а тому і відбувається зіткнення [366, с. 213]. Тобто, юридичний конфлікт є гострою формою юридичної колізії з характерним проявом протиборства сторін [647].

Вчення про юридичні колізії є частиною нового наукового напрямку у правознавстві - конфліктології, яка на сучасному етапі має відповідні досягнення у розробці теорії конфліктів та інших суперечностей, що існують у суспільстві [648-650].

Таким чином, юридичні колізії - це самостійне правове явище, яке необхідно відрізняти від юридичних конфліктів, а також від конкуренції правових норм.

Безумовно, що юридичні колізії завдають шкоди, перешкоджають нормальному, злагодженому функціонуванню правової системи, негативно впливають на ефективність правового регулювання, стан законності та правопорядку, сприяють культивуванню правового нігілізму серед населення. Тому попередження, подолання, зокрема усунення, юридичних колізій є важливим завданням юридичної науки та практики. Для вирішення його необхідно насамперед уточнити поняття юридичної колізії та виділити основні їх різновиди.

На підставі узагальнення позицій, що існують у юридичній літературі щодо цього поняття, юридична колізія - це розбіжності та суперечності, які проявляються при взаємодії однопорядкових правових явищ і виражають зіткнення їх відмінних, неузгоджених або взаємовиключних несумісних ознак.

При цьому необхідно відзначити, що "розбіжний" в українській мові тлумачиться як відмінний, різний, неоднаковий, а "суперечність" - невідповідність, несумісність [225, с. 14, 455].

У юридичній літературі по різному класифікують юридичні колізії (про деякі з цих класифікацій згадувалося раніше). Деякі автори поділяють колізії на такі чотири групи: а) колізії між нормативними актами чи окремими правовими нормами (між законами та підзаконними актами, між конституцією та іншими актами); б) колізії у правотворчості; в) колізії у правозастосуванні; г) колізії повноважень та статусів державних органів, службових осіб та ін. [309, с. 362-367, 424-439].

Інші виділяють шість родових груп юридичних колізій: 1) колізії між нормативними актами та окремими правовими нормами; 2) колізії у правотворчості (безсистемність, дублювання, видання взаємовиключних актів); 3) колізії у правозастосуванні (різнобій у практиці реалізації одних і тих же приписів, неузгодженість управлінських дій); 4) колізії повноважень та статусів державних органів, службових осіб, інших владних структур та утворень; 5) колізії цілей (коли у нормативних актах різних рівнів або різних органів фіксуються суперечливі або взаємовиключні цільові установки); 6) колізії між національним та міжнародним правом [630, с. 412-413]. Дехто пропонує поділяти юридичні колізії на темпоральні (часові), ієрархічні та змістовні, а також на прості та складні (колізійний склад) [645, с. 8].

Проте необхідно відзначити, що юридичні колізії є багаточисленними та різноманітними за змістом, характером, ієрархією, галузевою належністю, формою виразу та способами розв'язання [651; 652]. Юридичні колізії можуть виникати як у межах національних або міжнародних правових систем, так і між ними. Видається, що юридична колізія є ключовою для розуміння всіх системних суперечностей у праві.

Якщо аналізувати юридичні колізії у контексті аналізу правової системи суспільства, зокрема такого типу правової системи, як міждержавна, то видається, що потрібно визначити зміст поняття "юридичні колізії у правовій системі". Юридична колізія у правовій системі суспільства розглядається у аспекті трьох основних структурних її частин: нормативної, інституційної, функційної. Отже, юридичні колізії у правовій системі - це розбіжності та суперечності, що виникають у правовій системі. Видається, що вивчення колізій у правових системах доцільно здійснювати, виходячи з їх поділу, насамперед, на нормативні, інституційні та функційні юридичні колізії [653].

До нормативних юридичних колізій можна віднести:

а) колізії між окремими правовими нормами;

б) колізії між нормативно-правовими актами, іншими джерелами права;

в) колізії між різними видами юридичних актів;

г) колізії між національним та міжнародним правом.

До інституційних колізій відносяться:

а) колізії повноважень та правових статусів органів держави, службових осіб, державних організацій та інших суб'єктів публічної влади;

б) колізії статусів недержавних суб'єктів та інших юридичних осіб;

в) колізії правових статусів фізичних осіб;

г) колізії у правових поглядах, праворозумінях.

До функційних юридичних колізій можна віднести:

а) колізії у правотворчій діяльності;

б) колізії у правозастосуванні;

в) колізії у правотлумаченні.

Такими можуть бути основні види юридичних колізій у правовій системі.

Звичайно найбільш багаточисельною є група колізій у нормативній частині правової системи. Насамперед, це колізії між законами та підзаконними актами, між національним та міжнародним правом.

У сучасних умовах проблеми колізій між внутрішньодержавним і міжнародним правом та створення механізму їх врегулювання є одним з найбільш актуальних. Особливо важливим аналіз цих проблем є для правової системи України у світлі сучасних тенденцій її розвитку та здійснення стратегічного напрямку її функціонування - інтеграції з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу.

Важливим аспектом теорії співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права є проблема юридичних колізій.

Ю.О. Тихомиров вважає, що у сучасному міжнародному праві можна виділити три блоки норм, що мають відношення до колізій та спорів.

По-перше, це стосується забезпечення пріоритету базових міжнародно-правових принципів і відповідної ієрархії норм в межах міжнародного права. Це визнання основними принципами права принципів, закріплених у Статуті ООН та інших установчих міжнародно-правових актах. Це дотримання принципу обов'язковості добросовісного виконання міжнародно-правових договорів (так, згідно зі ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. "учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання ним договору") [460, с. 352]. Важливим є і визнання основними норм, що містяться в установчих та інших міжнародно-правових актах цього рівня. Спеціальні договори мають пріоритет перед загальними та багатосторонніми.

По-друге, необхідно враховувати зв'язок внутрішніх та зовнішніх зобов'язань держави. Так, більшість сучасних конституцій визнають пріоритет принципів та норм міжнародного права та їх пряму дію. Але є держави, міжнародні зобов'язання яких приймаються та реалізуються у чіткій відповідності з національним законодавством.