1.  у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2.  зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачливості, які від неї вимагалися, тобто мається на увазі відсутність вини зацікавленої сторони в тому, що нею не усунуті причини, які викликали зміну обставин;
3.  виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто припускається, що якби договір виконувався на погоджених раніше умовах, баланс майнових інтересів сторін був би порушений настільки, що заінтересована сторона позбавилась би того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4.  із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках. Крім названих вище чотирьох умов, за яких можливе розірвання договору, для його зміни необхідна додатково ще одна з таких умов: а) розірвання договору суперечить суспільним інтересам; б) зміна договору потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 653 ЦК, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. За цим правилом, зокрема, зміна чи розірвання договору відрізняються від наслідків недійсності договору (правочину). Відповідно до ст. 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися ли- ше на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. За недійсним правочином зазвичай сторони повертаються у попередній стан, тобто кожна із сторін повинна повернути другій у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а за неможливості такого повернення, - відшкодувати вартість у грошах. Законом можуть бути встановлені особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ст. 216 ЦК).

Особливі наслідки зміни чи розірвання договору можуть передбачатись окремими нормами закону. Так, відповідно до

ч.  3 ст. 652 ЦК у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч. 5 ст. 653 ЦК). Це не виключає права сторони вимагати відшкодування інших збитків, завданих порушенням договору контрагентом (ст. 22 ЦК).

Момент, з якого зобов'язання сторін за договором вважаються зміненими чи припиненими, залежить від того, як здійснено зміну чи розірвання договору - за згодою сторін чи за рішенням суду. Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК при згоді (домовленості) сторін діє диспозитивне правило про те, що зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Оскільки угода (домовленість) про зміну чи розірвання договору є сама договором, то відповідно момент її укладення повинен визначатися за загальними правилами, встановленими щодо моменту укладення договору (ст. 640 ЦК), тобто з моменту одержання особою, яка направила відповідну пропозицію, відповіді про прийняття цієї пропозиції. У випадку, коли зміна чи розірвання договору відбуваються в судовому порядку, діє імперативне правило про те, що зобов'язання вважаються зміненими або припиненими з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Загальним є правило про те, що зміна або розірвання договору вчиняються в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654

ЦК). Тому, наприклад, у разі, коли договір був нотаріально посвідчений, угода про його зміну або розірвання теж має бути нотаріально посвідчена. При зміні або розірванні договорів, що підлягають обов'язковій державній реєстрації, відповідні дані щодо їх зміни або розірвання повинні бути внесені до державного реєстру.

Норма, закріплена у ст. 654 ЦК, має диспозитивний характер: із самого договору, закону або із звичаїв ділового обороту може випливати можливість зміни або розірвання договору в іншій формі, аніж сам договір. Так, за певних умова зміни до договору можуть вноситися конклюдентними діями однієї із сторін у процесі виконання нею договору. Наприклад, відповідно до частин 1 і 2 ст. 1017 ЦК комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер має право повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим. Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надано право відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи.

Окремий порядок зміни і розірвання господарських договорів передбачено ст. 188 ГК. Відповідно до частин 2-4 цієї статті сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозицію другій стороні. Остання у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє контрагента про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Згідно зі ст. 12 ГПК спори, що виникають при зміні та розірванні господарських договорів, підвідомчі господарським судам. Відповідно до ст. 184 ГПК у резолютивній частині судового рішення у спорі, що виник при зміні договору, зазначається рішення з кожної спірної умови договору. Рішення господарського суду в такій справі є юридичним фактом, який разом з іншими умовами договору визначає зміст зміненого договірного зобов'язання.

У законі не визначено загального порядку зміни або розірвання інших цивільно-правових (негосподарських) договорів. Очевидно, їх зміна або розірвання може відбуватися у загальному порядку, встановленому для укладення договорів статтями 638-644 ЦК, якщо тільки в самому договорі або законі не визначено іншого порядку зміни або розірвання договору.

Окремим випадком зміни договору є продовження (пролонгація) його дії на новий строк. Таке продовження договору можливе або шляхом укладення нового договору (обміну листами, телеграмами чи іншим способом), або мовчазною поведінкою сторін, якщо це передбачено законом або договором. Так, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Запитання і завдання для самоконтролю

1.  Що таке загальний (неконкурентний) спосіб укладення підприємницьких договорів?
2.  Що таке конкурентний спосіб укладення договорів (на товарних, фондових біржах, аукціоні тощо)?
3.  Які спори виникають при укладенні підприємницьких договорів?
4.  Що таке нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору?
5.  Дайте поняття змісту договору.
6.  Дайте поняття тлумачення договору.
7.  Які умови та порядок зміни і розірвання договору?
8.  Охарактеризуйте наслідки зміни і розірвання договору.
9.  Дайте поняття "недійсний", "неукладений" договір і "розірвання" договору.