1. Договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, в т. ч. відповідно до чинних нормативно-правових актів, є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК). Обов'язкову силу для сторін має й такий договір, який законом не передбачений, але й не суперечить йому. Відповідно до ст. 8 ЦК, якщо певні цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, їх регулювання здійснюється правовими нормами, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а за неможливості використати аналогію закону для регулювання певних цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє протягом строку, на який він укладений. Договір, який є чинним (дійсним), має обов'язкову силу не лише для сторін. Ним повинні керуватися й органи, які вирішують спори між сторонами цього договору, захищаючи їх права та інтереси. Так, відповідно до ст. 28 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р., п. 8.4 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) при Торгово-промисловій палаті України (ТПП України) від 25 серпня 1994 р. третейський суд приймає рішення відповідно до умов угоди (договору), міжнародних конвенцій та з урахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди.

Після укладення договору і зокрема під час його виконання може виникнути потреба у його зміні чи розірванні. З метою забезпечення стабільності майнового обороту і впевненості учасників у непорушності взятих зобов'язань закон (ст. 525 ЦК, ч. 1 ст. 188 ГК) забороняє оносторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні договору зобов'язання сторін припиняються.

Право на зміну або розірвання договору є логічним продовженням свободи сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору. За загальним правилом, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Серед підстав припинення зобов'язань ЦК називає домовленість сторін, зокрема домовленість про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самим сторонами (новація - ст. 604 ЦК), передання боржником кредиторові відступного (ст. 600 ЦК). Проте за договором на користь третьої особи з моменту висловлення третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 636 ЦК). Тут виявлення згоди третьої особи на зміну чи розірвання договору, укладеного сторонами на її користь, теж є юридичним фактом, який разом з угодою (домовленістю) сторін призводить до зміни чи припинення зобов'язань. У зобов'язанні, забезпеченому порукою, зміна сторонами зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, тягне припинення поруки (ч. 1 ст. 559 ЦК).

1. За відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну або розірвання договору він може бути змінений чи розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду за наявності певних підстав, передбачених договором або законом. Однією із таких підстав є істотне порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Така шкода може бути виражена у вигляді як реальних збитків та (або) упущеної вигоди, так і моральної (немайнової) шкоди.

У нормах, що регулюють окремі види договорів, іноді наголошується на істотному порушенні договору однією стороною як підставі для розірвання чи зміни договору. Так, у разі істотного порушення продавцем вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами коштів або часу, недоліків, які виявлялися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення), покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару (ч. 2 ст. 678 ЦК).

Частіше за все в законі формулюються підстави (умови), за наявності яких одна із сторін має право вимагати розірвання договору при порушеннях його другою стороною, хоч ці порушення і не називаються істотними. Так, одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти, якщо платник безстрокової ренти: 1) прострочив її виплату більш як на один рік; 2) порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти; 3) визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі та в строки, що встановлені договором (ч. 2 ст. 740 ЦК). За частиною 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" на вимогу однієї із сторін договір купівлі- продажу об'єкта приватизації може бути розірвано за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

1. Слід розмежовувати випадки, коли у сторони за договором виникає право пред'являти в судовому порядку вимогу про зміну чи розірвання договору, і випадки, коли сторона може в односторонньому порядку відмовитися від договору в повному обсязі або частково. Одностороння відмова від договору (повна або часткова) допускається, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. При цьому стороні не потрібно звертатися до суду для визнання правомірності відмови. Сам факт відмови призводить до повного припинення зобов'язання або до часткової його зміни. Зазвичай, це не позбавляє контрагента можливості оспорювати в суді обґрунтованість такої відмови на підставі загальних положень ЦК про захист порушених прав (ст. 16).

Важливо також з'ясувати, в який момент договір вважається зміненим чи розірваним у разі односторонньої відмови від нього. При зміні чи розірванні договору за домовленістю сторін зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення сторонами домовленості про це, а при зміні чи розірванні договору в судовому порядку - з моменту набрання рішенням суду законної сили, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено в цьому рішенні (ч. 3 ст. 653 ЦК, ч. 5 ст. 188 ГК). При односторонній відмові від договору (у випадках, передбачених договором чи законом) договір слід вважати зміненим чи розірваним із моменту одержання контрагентом повідомлення про відмову (за аналогією з офертою та акцептом при укладенні договору).

Про односторонню відмову від зобов'язання йдеться й у ст. 615 ЦК: у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (ч. 3 ст. 615 ЦК). Правило про односторонню відмову від зобов'язання, закріплене у ст. 615 ЦК, має загальний характер, в той час як право на односторонню відмову від договору, передбачене ч. 3 ст. 651 ЦК, є одним із випадків, що підпадають під загальне правило ст. 615 ЦК.

Право на одностороннє зупинення виконання або відмову від виконання у повному обсязі чи частково передбачено ст. 538 ЦК щодо зустрічного виконання зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли одній чи обом сторонам договору на їх розсуд дозволяється односторонньо відмовитися від виконання договору, незалежно від порушення договору другою стороною. Це, зокрема, стосується договорів, у яких обидві сторони наділені таким правом: договору доручення (ч. 1 ст. 1008 ЦК); договору комерційної концесії (ч. 1 ст. 1126 ЦК); договору транспортної експедиції (ст. 935); договору про надання послуг (ст. 907). За ініціативою однієї із сторін односторонньо можуть відмовитись від договору, зокрема: комісіонер, коли строк не встановлений договором комісії (ч. 1 ст. 1026 ЦК); наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час (ч. 1 ст. 790 ЦК) тощо. Іноді в законі або договорі зазначається строк (термін), до спливу якого контрагент має бути повідомлений про розірвання з ним договору. Так, користувач має право повернути річ, передану йому в безоплатне користування, в будь-який час до спливу строку договору позички. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач повинен повідомити про відмову від договору не пізніше як за сім днів до повернення речі (ч. 1 ст. 834 ЦК). Клієнт або експедитор за договором транспортного експедирування мають право відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору (ст. 935 ЦК).

1. Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ними цілей. Проте в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. Саме на ці випадки розраховані правила ст. 652 ЦК, які допускають можливість зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин. Звісно, при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись (наприклад, враховувати тенденції зростання цін на ринку товарів, кліматичні чи погодні умови у місці виконання зобов'язання тощо).

Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору. Проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Так, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 844 ЦК у разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення погодженого із замовником кошторису. При відмові замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

За загальним правилом, зміна обставин вважається істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ч. 1 ст. 652 ЦК).

При істотній зміні обставин сторони можуть внести зміни або розірвати договір за взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору, він може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно чотирьох умов: