Компетенція органів Товариства за Статутом 1851 р. охоплювала не лише весь спектр послуг щодо тюремного господарства, а й включала ряд суто адміністративних функцій, які у нього були відібрані після організації Головного тюремного управління.

Великий інтерес для загальної характеристики філантропічного періоду має аналіз кодексів діючого законодавства у сфері виконання покарань першої половини XIX ст.

Першим спеціальним кодексом, що мав врегулювати відносини у сфері виконання покарань був "Звід установ і статутів про триманих під вартою", виданий 1832 р., який складався з 171 статті. Під статтями кодексу у двох випадках зустрічаються посилання на законодавчі джерела XVII ст. У 62 випадках — посилання на закони XVIII ст., і близько 308 разів — посилання на законодавчі акти XIX ст. Таким чином, у своїй основі "Звід установ і статутів про триманих під вартою" був кодексом переважно першої чверті XIX ст. Законодавець, так би мовити, ліквідовував упущення, зроблені в попередні часи.

Весь зміст було поділено на три глави. Перша називалася "Установи місць утримання під вартою". В ній містилися постанови загального характеру. Дві наступні глави, навпаки, мали спеціальний характер і містили постанови стосовно осіб, які трималися при поліції і в тюрмах (гл. 2), а також в упокорювальних і робочих домах (гл. 3).

Стаття 2 першої глави дає перелік місць ув'язнення. До першої групи увійшли місця ув'язнення "на сьезжих дворах", при управі благочиння, "присутственньїх" місцях і городничих правліннях. До другої — тюремні замки або остроги в містах. До третьої — упоко-рювальні та робочі дома — також у містах.

Перелік цей не був вичерпним, до нього не потрапили монастирські тюрми, що були підпорядковані відомству духовних справ, а також фортеці, ратхаузи і гауптвахти морські та сухопутні, арештантські роти, підпорядковані військовому відомству.

Перераховані у ст. 2 місця ув'язнення за законодавством були підпорядковані міністерствам внутрішніх справ і юстиції, в окремих губерніях — цивільним генерал-губернаторам, губернським прокурорам, губернським правлінням, "приказам общественного призре-ния" і Піклувальному про тюрми товариству.

Найбільша частина статей статуту була присвячена харчуванню в'язнів. Ряд його статей торкався дисципліни. Зокрема, в'язні мали відвідувати церкву, ходити на сповідь, а священик мусив схиляти їх до каяття. Усі інші питання внутрішнього порядку врегульовувала Інструкція наглядача тюремного замку, що увійшла додатком до Статуту.

Статут про тримання під вартою 1832 р. був перевиданий у 1842 р. з доповненнями і змінами, що сталися в зазначений період. Число статей його зросло з 171 до 1056. Але якісного поліпшення змісту статуту не сталося, оскільки помножилися статті головним чином за рахунок трьох нормативних актів, а саме: особливого положення про виправний заклад в С.-Петербурзі (ст. 184—747); закону про робочий дім у С.-Петербурзі (ст. 748—869); статуту про арештантські роти цивільного відомства (ст. 870—1056).

Третій закон — "Статут про арештантські роти" — був першою спробою уніфікувати існуючі, окремі для кожної роти, статути, котрі вийшли за час правління Миколи І.

Арештантські роти цивільного відомства призначалися для засуджених за різні злочини, сюди ж направлялися кріпаки, особи без певного місця проживання та особи з привілейованих верств. Арештантські роти підпорядковувалися губернським будівельним комітетам. Роботи арештантів полягали в будівництві та ремонті державних споруд, благоустрої вулиць і шляхів. Платня в розмірі 4 копійки на добу поступала на поліпшення умов тримання. Закон допускав переведення засуджених з арештантських рот цивільного відомства до арештантських рот військового відомства, і навпаки1.

Указані нормативні акти зберігали чинність аж до наступного перевидання Статуту в 1857 р.