Характер і структура початкового етапу розслідування розкрадань, учинюваних привласненням, розтратою майна або за-володіння ним через зловживання службовим становищем значно залежать від наявної слідчої ситуації. Ця ситуація, в основному, обумовлюється обсягом і змістом наявної у слідчого інформації щодо розслідуваного злочину.

Відповідно до названих чинників на момент порушення кримінальної справи про розкрадання утворюються дві типові ситуації:

1. ситуація, за якої встановлено факт розкрадання, але ще не відомо про осіб, що його вчинили;
2. ситуація, за якої ймовірні розкрадачі відомі, але сам факт розкрадання ще достовірно не встановлено.

Для першої ситуації головним у розслідуванні на його початковому етапі, природно, є встановлення розкрадачів; для другої - пошук доказів причетності запідозрених осіб до злочину (аналіз документів, з'ясування обставин учинення сумнівних операцій тощо). В обох випадках конструюються загальні версії щодо фактів розкрадання та осіб, що їх вчинили.

Більш прийнятним є розгляд слідчих ситуацій початкового етапу розслідування цього злочину залежно від приводів і підстав порушення щодо нього кримінальної справи (інколи наведений нижче поділ обґрунтовують у криміналістичній літературі обізнаністю (насторогою) розкрадачів щодо загрози викриття їхньої злочинної діяльності та можливості використання слідчим "чинника раптовості"') за трьома групами:

1 Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька.- К.: ІиЮрс, 2001,-С. 458-459.

1. ситуація, щодо якої кримінальна справа порушується за результатами виконання оперативно-розшукових заходів і виявлення ознак розкрадання безпосередньо органом дізнання (працівниками служби боротьби з економічними злочинами або служби боротьби з організованою злочинністю, відповідних підрозділів СБУ, податкової міліції тощо);
2. ситуація, щодо якої кримінальна справа порушується у випадках затримання на місці злочину працівниками органів, що не проводять цільової оперативно-розшукової діяльності (ДАІ, ППС, служби дільничних інспекторів та ін.), осіб за порушення ними певних правил, що викликає підозру в причетності до розкрадання;
3. ситуація - кримінальна справа порушується за результатами документальної ревізії, інвентаризації, перевірок (прокурорської, аудиторської), які проводились органами прокуратури, контрольними органами тощо (з власної ініціативи, за заявами й повідомленнями громадян, службових осіб, у ЗМІ; внаслідок явки з повинною та ін.).

Однак, незалежно від наявної слідчої ситуації, на початковому етапі вирішуються такі загальні завдання: виявити якомога більше речових доказів розкрадання; виявити такі важливі сліди способів розкрадань, як надлишки або недостачі матеріальних цінностей та грошей; забезпечити належне зберігання облікових документів - об'єктів майбутнього судочинного дослідження; забезпечити повернення викраденого і відшкодування шкоди; забезпечити майбутнє проведення відповідних судових експертиз тощо.

Ці завдання виконуються: 1) встановленням номенклатури і місця документів (ручного і машинного обліку), в яких могли відобразитись ознаки злочину, і забезпеченням їх цілісності. Варто звернути увагу на необхідність дослідження не тільки документів первинного (оперативного) обліку та бухгалтерської документації, а й планових, технологічних, виробничо-управ-ліпських, статистичних, податкових та інших документів, бланків, етикеток тощо. Велике значення має аналіз змісту неофіційних документів (записок, нотаток, чорнових записів, розрахунків та ін.); 2) встановленням місця зберігання сировини, напівфабрикатів, матеріалів, готової продукції, товарів і забезпечення їхньої цілості; 3) виявленням вимірювальних приладів, що використовуються,- вагів, дозаторів, лекал, трафаретів, штампів, касових апаратів; їх перевіркою, фіксацією показань, опечатуванням (у разі можливості й потреби - з урахуванням інтересів виробництва); 4) перекриттям доступу до електронно-обчислювальних засобів; 5) установленням місця зберігання майна і коштів, що належать розкрадачам, та іншими заходами і діями.

Якщо більш диференційовано аналізувати початковий етап розслідування розкрадань, то варто зазначити таке. За першої ситуації виконанням оперативно-розшукових та організаційних заходів уже частково встановлено й задокументовано окремі епізоди розкрадань, виявлено (відшукано) місця зберігання предметів і документів, що підтверджують факти розкрадань і причетності до них певних осіб, встановлено місця збуту і зберігання привласненого. Загальні та окремі версії (про факт розкрадання, його розміри, причетних осіб тощо) вже, в основному, відпрацьовано під час попередньої перевірки, частіш за все у ході оперативного розроблення. У процесі подальшого розслідування ці версії конкретизуються й доповнюються, на ґрунті нових доказів виникають нові версії. Зазвичай, слідчий та оперативні працівники, що йому допомагають, початково ще працюють за власними планами, хоч і об'єднаними єдиним задумом.

За ситуації 1 (коли справа порушується без матеріалів ревізії), слідчий володіє тактичною перевагою перед заінтересованими особами (розкрадачами), які не обізнані про те, що досу-дове розслідування вже розпочато. Ця тактична перевага реалізується відшуканням доказів розкрадання з використанням чинника раптовості у ході проведення таких слідчих дій, як затримання на місці злочину з краденим (чи без такого); обшуків (зокрема особистих); слідчих оглядів, виїмок; прослуховування телефонних розмов; накладення арешту на майно, грошові вклади, банківські рахунки; допити підозрюваних і свідків тощо. Раптовість у цій ситуації для матеріально відповідальних осіб становлять і такі організаційні заходи, як інвентаризації, ревізії, контрольні закупки тощо.

Раптовість забезпечується різноманітними засобами. Передовсім намічені планом заходи виконуються одночасно: обшуки в усіх причетних до розкрадань осіб, виїмки, накладення арешту на їх майно, інвентаризації тощо. Якщо у слідчого недостатньо сил і засобів для проведення всіх цих заходів одночасно, він виконує їх неперервно і послідовно. Крім цього, спочатку провадяться одночасно всі необхідні обшуки, а потім розпочинають інвентаризації. Вже з початком обшуків забезпечується належна охорона сховищ цінностей, де згодом повинна бути проведена інвентаризація; будь-які операції з матеріальними цінностями в них припиняються. Коли необхідно негайно та одночасно проводити обшуки, тоді першочергово їх проводять у тих осіб, у яких слідчий розраховує виявити більшу кількість речових та інших доказів розкрадання (зазвичай у матеріально відповідальних осіб).

Для проведення обшуків та інвентаризацій створюються спеціальні групи. Для обшуків залучають слідчих, оперативних працівників. Для інвентаризацій - працівників організації, в яких проводять інвентаризації (інвентаризаторів).

Обшуки провадяться за місцями роботи і проживання осіб, в яких за інформацією у слідчого можуть бути викрадені цінності, гроші, речі, придбані на крадені кошти. Під час обшуків шукають схованки, а також треба звертати увагу на сліди предметів, що свого часу були в приміщеннях, але на момент обшуку відсутні; периферичні та локальні сліди від картин, килимів, меблів, люстр, документи на придбані в магазинах коштовні предмети (теле-, радіо-, відеоапаратуру, комп'ютерну та різноманітну побутову техніку, транспортні засоби тощо).

Інвентаризації провадять за місцем роботи всіх матеріально відповідальних осіб, причетних до виробничо-господарської діяльності. Інколи приймають рішення провести інвентаризацію за попереднім місцем роботи запідозреної в розкраданнях особи.

Із метою забезпечення збереження облікових документів планується або їх виїмка, або опечатування і передання під охорону конкретному відповідальному працівникові організації. У ході виїмки документальних об'єктів рекомендовано зазначати в протоколі, що саме і звідки вилучається: з архіву, з приміщення, де працюють бухгалтери, з кабінету головного бухгалтера тощо, вилучаються з підшивок або папок. Не рекомендується виривати із підшивок чи журналів відповідні аркуші документів, робити на них записи. Підшивки документів повинні бути розшиті, у протоколі зазначено, скільки проколів від підшивки є па кожному документі. Звітні документи матеріально відповідальних осіб вилучаються за весь період розкрадання, але не менше, ніж за інвентаризаційний період (від однієї інвентаризації до подальшої). Окрім звітів, вилучають матеріали всіх інвентаризацій, що проводилися за час роботи відповідних, запідозрених слідством, матеріально відповідальних осіб.

За допомоги пошукових завдань, запитів перевіряють заклади та установи, де можуть бути гроші, іноземна валюта, коштовності, що належать обвинуваченому: відділення ощадних та інших банків, страхові товариства, ломбарди, комісійні магазини, ательє пошиву одягу, майстерні побутового обслуговування, длі (наявність автотранспорту), суднова інспекція (наявність судноволодінь), житлово-, гаражно-, дачно-будівельні кооперативи, районні (міські) бюро техінвентаризації та реєстрації прав на нерухомість у житловій сфері, управління та відділи земельних ресурсів і землеустрою (наявність приватних будинків і земельних ділянок тощо), бухгалтерія за місцем роботи та ііі. У банках перевіряється (за теперішнім і колишніми місцями проживання) наявність рахунків, вкладів, цінних паперів па ім'я обвинувачених та членів їхніх сімей.

Час накладення арешту на майно обирається залежно від процесуального статусу особи. Щодо обвинуваченого - негайно після пред'явлення обвинувачення. Щодо матеріально відповідальних осіб - після встановлення факту недостачі, коли у слідчого з'являється передбачений КПК обов'язок забезпечити відшкодування шкоди.

Під час накладення арешту на майно необхідно описати всі його прикмети і оцінити, залучивши до цього товарознавця або іншого спеціаліста; зазначити у протоколі майно, на яке арешт не накладено і яке, згідно з додатком до КК України, залишилось у власності сім'ї обвинуваченого. До протоколу накладення арешту на майно доцільно долучити фотографії описаного та неописаного майна.

Крім фіксації індивідуальних прикмет описаного майна, необхідно знайти і вилучити техпаспорти на арештовану побутову та іншу техніку, відмітити у протоколі маркування на меблях, в якому відображено місце, час їх виготовлення та ін.

Щоб унеможливити відчуження приватного житла (продаж, дарування, обмін тощо), на яке накладено арешт, копія протоколу скеровується в нотаріальну контору та адміністрацію за місцем цього житла.

Майно, на яке накладено арешт, передається за розсудом слідчого на зберігання представникові місцевих органів влади, будиикоуправління або власникові цього майна, чи його родичам або іншим особам, яких під розписку має бути попереджено про відповідальність за неналежне збереження арештованих об'єктів. Особливо цінні (коштовні) речі рекомендується вилучити і тримати в камері зберігання речових доказів, гроші (валюту) - у фінансовому відділі слідчого підрозділу.

Враховуючи можливість заховання майна, яке підлягає опису, можливість недобросовісного зберігання вже арештованого майна, бажано відвідуванням періодично перевіряти стан його збереження. У ході таких перевірок можна додатково виявити нове майно, придбане вже після накладення арешту, яке також підлягає опису, або речі, раніше заховані від слідчого.