Правові відносини — це частина суспільних відносин, уре­гульованих нормами права, суб´єкти яких є носіями прав і юридичних обов´язків. У юридичній літературі під правовідноси­нами розуміють урегульовані нормами права суспільні відносини, в яких сторони виступають як носії взаємних прав і обов´язків, установлених і гарантованих державою. Отже, адміністративні процесуальні відносини є різновидом правових відносин, а тому їм притаманні усі загальні ознаки правовідносин. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв´язок між особа­ми — громадянами, організаціями, державними і судовими ор­ганами, який визначає забезпечену законом міру можливої та необхідної поведінки.

Специфічні ознаки процесуальних відносин виділяють їх серед інших суспільних відносин, а саме:

а)   правові відносини — це зв´язок між особами на основі 
норм права;

б)  зв´язок між особами вникає на основі норм права через 
їх суб´єктивні юридичні права і обов´язки;

в)  цей зв´язок між особами на основі норм права підтри- 
мується і гарантується державою;

1 Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. — М.: Юрид. лит., 1982. — Т. 2. — С. 88—84.

г)   цей зв´язок між особами на основі норм права має ін- 
дивідуальний характер. Причому, як зазначає С. С. Алексєєв1, 
в одних випадках має місце повна двостороння індивідуалізація 
(стосовно адміністративного процесуального права — це права 
і обов´язки щодо розгляду індивідуальних адміністративних справ), в інших випадках одностороння індивідуалізація, коли фіксуються суб´єктивні права чи обов´язки тільки однієї сторо­ни правовідношення (наприклад, визначення органів (посадо­вих осіб), правомочних здійснювати адміністративне затриман­ня — ст. 262 КУпАП).

Отже, норма права є основою або необхідною передумовою виникнення, зміни і припинення правовідносин. Дійсно, пра­во — це регулятор суспільних відносин. У своєму соціальному і юридичному змісті воно досить чітко виражає владні засади. Ані цивільно-процесуальні, ані адміністративні процесуальні відносини, ані які інші правовідносини не виникають самі по собі, оскільки вони узаконені й виникнення їх зумовлене нор­мами права.

Нагадування про владну природу права має пряме відно­шення до виявлення змісту адміністративних процесуальних відносин, проблема яких завжди була гостро дискусійною для поняття сутності адміністративного процесу взагалі і засобів адміністративно-процесуального регулювання зокрема.

В юридичній літературі й досі вважається, що адміністра­тивні процесуальні правовідносини мають всі ознаки адміні­стративних правових відносин, що адміністративне процесу­альне право є складовою системи адміністративного права і, нарешті, що адміністративні процесуальні норми є «другоряд­ними» щодо матеріальних норм, вони носять підлеглий, служ­бовий характер щодо матеріальних відносин, мають сервісну функцію1. Таке ставлення до визначення місця адміністратив­них процесуальних норм, а відтак і до адміністративних проце­суальних відносин щонайменше вказує на хибність доводів, недостатність та неповноту дослідження, а також на спробу обґрунтування авторами єдності предмета та системи ад­міністративного права, до якої включають й адміністративний процес.

1 Бандурка О. М, Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 50; Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 269; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Аттіка, 2005. — С. 104.

2 Маркс К., Знгельс Ф. Соч.: В 30 т. — 2-е изд. — М.: Госполитиздат, 1961. — Т. 1. — С. 158.

Незалежно від симпатій до К. Маркса вислів «матеріальне право... має свої притаманні йому процесуальні форми»2 ще не означає другорядності цих форм, а лише вказує на засоби ре­алізації матеріальних норм. Ані всезагальні принципи, ані спе­ціальні методи конкретних наук не виступають у чистому ви­гляді, а перебувають у складних взаємовідносинах між собою. Діалектика взаємозв´язку форми і змісту — процес постійної боротьби між ними. Отже, і співвідношення матеріальних і процесуальних відносин перебуває у стані формування єдиного процесу — змісту регулювання суспільних відносин. Проте кожна галузь має свій предмет правового регулювання, врегу­льована відповідними нормами (системою норм) права, прита­манними тільки цій галузі, має власну законодавчу базу, що є підставою для визнання її відносної автономності.

Адміністративні процесуальні відносини мають свої особ­ливості, власні ознаки, серед яких можна виділити наступні.

1.   На відміну від кримінально-процесуальних, цивільних 
процесуальних чи господарських процесуальних відносин, які 
складаються під час розкриття і розслідування кримінальних 
справ та при здійсненні правосуддя як у сфері публічних, так і 
приватних інтересів, адміністративні процесуальні відносини 
виникають, змінюються і припиняються лише у сфері публіч- 
ного управління. При цьому розгляд і вирішення судами справ 
про адміністративні правопорушення не є адміністративним 
судочинством, а саме адміністративне судочинство не є про- 
довженням управлінської діяльності. Воно виступає як форма 
судового контролю за діяльністю органів владних повноважень, 
як форма забезпечення захисту прав та інтересів фізичних чи 
юридичних осіб.

2.  Адміністративні процесуальні відносини, як правило, ви- 
никають із наявності адміністративної справи щодо розгляду і 
вирішення спорів про право та вжиття примусових заходів. 
Проте вони можуть виникати за заявою чи скаргою фізичних 
та юридичних осіб щодо визнання, реалізації та захисту їх прав 
і законних інтересів, а також за ініціативою суб´єкта владних 
повноважень, у тому числі в порядку здійснення ним конт- 
рольних повноважень за реалізацією та захистом прав і закон- 
них інтересів фізичних чи юридичних осіб.

3.   На відміну від кримінального, цивільного та госпо- 
дарського процесів суб´єктами адміністративних процесуаль- 
них відносин, уповноважених розглядати і вирішувати ад- 
міністративні справи, виступають не тільки суди, а й органи 
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх поса-
 

дові (службові) особи, інші органи і посадові особи в порядку, встановленому законом.

4. Однією із сторін адміністративних процесуальних пра­вовідносин завжди є орган владних повноважень або його по­садова (службова) особа, які наділені державно-владними пов­новаженнями у сфері публічних відносин, у тому числі й з пи­тань розгляду і вирішення адміністративних справ.

Узагальнюючи викладене, адміністративні процесуальні від­носини можна визначити як урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у процесі розгляду і вирішення індивіду­альних адміністративних справ у публічній сфері.