Нове зобов'язання може відрізнятися від попереднього своїм змістом (характером прав і обов´язків, їх об'ємом, порядком виконання тощо). Для того, щоб новація відбулася, сторони мають домовитися про припинення зобов´язання, що існувало раніше, і заміну його новим зобов´язанням.

Оскільки нове зобов´язання скасовує старе, то новація припиняє всі додаткові зобов´язання, що забезпечують виконання колишнього зобов´язання, якщо сторони не домовилися, що ті продовжують свою дію. Однак, якщо має місце не новація, а проста зміна якоїсь умови договору, то додаткові зобов´язання свою дію зберігають.

 Припинення зобов'язання, що ґрунтується на спадковому договорі, можливе також шляхом прощення боргу, тобто звільнення кредитором боржника від його обов´язків (ст. 605 ЦК України).

 Боржник (наприклад, набувач) має право заперечувати проти зняття з нього боргу, але тільки доти, доки не настав строк виконання зобов´язання. Якщо строк виконання зобов´язання настав, то боржник або має виконати зобов´язання, або зобов´язаний прийняти звільнення від боргу.

 Неможливість виконання припиняє зобов´язання, якщо вона викликана обставинами, за які жодна із сторін не відповідає.

 Якщо ж неможливість виконання виникла внаслідок порушення зобов´язання, то воно не припиняється, а трансформується в додаткові обов´язки (відшкодувати заподіяні збитки, сплатити штраф тощо). Наприклад, якщо неможливість виконання зобов´язання виникла навіть за обставинами, що не залежать від боржника, але після прострочення з його сторони, то він, як сторона, що порушила зобов´язання, несе відповідальність згідно з правилами частини 2 ст. 612 ЦК.

 Припинення зобов´язання смертю фізичної особи має місце в тих випадках, коли виконання неможливе без особистої участі боржника або виконання призначене особисто для кредитора, або зобов´язання в інший спосіб нерозривно пов´язане з особою кредитора. Таким чином, це можливо, швидше, у вигляді винятку -необхідною умовою є особистий характер зобов´язання. У іншому випадку зобов´язання зберігаються внаслідок правонаступництва.

 Зобов´язання припиняється також ліквідацією юридичної особи, яка є набувачем. На відміну від попередньої ситуації, таке припинення є загальним правилом. Ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора), за загальним правилом, служить підставою припинення зобов´язання. Виняток складають випадки, прямо передбачені законом або іншими нормативно-правовими актами (наприклад, вимоги потерпілих про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров´ю, в порядку правонаступництва переходять до вищестоящої організації або до організації, вказаної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).

 Разом з тим, зобов'язання, що виникають при спадковому договорі, не можуть бути припиненні шляхом зарахування зустрічних вимог, оскільки в даному випадку це суперечило б інтересам відчужувача, котрий прагне саме виконання конкретних дій. Тому в даному випадку в порядку аналогії закону має застосовуватися правило ст. 602 ЦК України, згідно якому не допускається зарахування зустрічних вимог щодо довічного утримання (догляду).

 Від припинення (зміни) спадкового договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову від нього (розірвання договору).

 За загальним правилом, встановленим ст. 214 ЦК України, особа, яка вчинила правочин, має право відмовитися від нього. При цьому, оскільки правочин є однією з головних підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, положення, закріпленні у ст. 214 ЦК України слід розглядати у комплексі з правилами, які містяться у главах, присвячених зобов'язанням взагалі та договірним зобов'язанням, зокрема (ст. 615, 651, 653,1308 ЦК України).

 Особи, які уклали договір, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані (частина 2 ст. 214 ЦК України).

 Крім того, згідно ст. 651 ЦК України відмова від договору (розірвання договору) можлива й з інших підстав. Зокрема, у самому договорі можуть бути передбачені підстави, за яких договір може бути припинений і односторонньому порядку за ініціативою однієї з сторін. Наприклад, у договорі може бути застережене право особи відмовитися від договору, якщо він не виконується відповідно до встановлених строків, боржник не виконує окремих умов договору тощо. У випадку розбіжностей оцінки достатності підстав для односторонньої відмови від договору спір вирішується судом.

 При цьому закон передбачає процедурні (процесуальні) та матеріальні гарантії для усіх учасників відносин, пов'язаних з відмовою від правочину.

 Процедурною гарантією інтересів учасників правовідносин, що виникають у зв'язку з правочином, є вимога вчинення відмови від правочину у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

 На матеріальні гарантії інтересів учасників цивільних правовідносин, у випадках відмови від правочину, вказує частина 4 ст. 214 ЦК України, котра передбачає, що правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

 Отже, по-перше, у випадках припинення договору за взаємною згодою сторони можуть самі визначити наслідки відмови від договору. По-друге, наслідки відмови від договору можуть визначатися безпосередньо у законі, якщо у договорі, що розривається, нема вказівки на наслідки його припинення (ст. 653 ЦК України).

[1]Див.: Луць А.В. Свобода вибору сторонами форми цивільно-правового договору // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2000. - Вип. 82. - С. 48-52.

[2]Про інститут застави детальніше див.: Коссак В.М. Концептуальні засади інституту застави в цивільному праві // Проблеми законності. - Харків, 2002. - Вип. 53. - С. 67-75.