Засуджені можуть бути учасниками різних договірних відносин. Але обмежена правоздатність засуджених в деяких випадках впливає на обсяг договірних прав і обов'язків, на можливість особистої участі в договорі, а інколи і на можливість взагалі перебувати в тому чи іншому договірному відношенні. Деякі з договорів, що укладені до арешту, залишаються без змін і продовжують свою дію (договір займу, зберігання, найму тощо), інші не можуть реально виконуватися (договір підряду, доручення, зберігання, якщо засуджений — охоронець). Договори, які потребують особистої участі засуджених, як правило, не укладаються.

Засуджений має право укладати договір найму житлового приміщення, яке належить йому по праву приватної власності, і отримувати квартирну плату за діючими розцінками, яка зараховується на його особовий рахунок. Норми сімейного права передбачають спрощений порядок розірвання шлюбу із засудженими до позбавлення волі. Таке правообмеження існує з метою захисту інтересів тієї сторони в шлюбних відносинах, яка не засуджена до кримінального покарання.

Закон заохочує розвиток корисної ініціативи і творчої активності засуджених до позбавлення волі. Вони визнаються авторами відкриття, винаходу, раціоналізаторських пропозицій, літературного твору. На них у цій частині поширюються норми цивільного законодавства, що регламентують права і обов'язки авторів, і норми спеціальних законів, які регулюють авторські правовідносини.

Отримані за наукові відкриття, створення твору мистецтва, винахід чи рацпропозицію гонорари зараховуються на особові рахунки засуджених або за їх бажанням відправляються грошовим переказом родичам.

Особливо треба виділити право засуджених на особисту недоторканність. Це право є гарантом дотримання законності, недопущення приниження їх людської гідності і заподіяння зайвих фізичних страждань. На них поширюється право недоторканності особи і в тій частині, що вони не можуть бути заарештовані або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції). Положення закону про те, що засуджені підлягають обшуку — є обмеженням їх права на особисту недоторканність. Крім цього, обмежені права засуджених на недоторканність житла, таємність листування. Засудженим гарантується право на свободу совісті. За їх бажанням або за зверненням релігійної організації їм надається можливість зустрічатися з представниками духовного сану тих релігій, які вони проповідують, отримати пораду відповідної духовної особи, відправити релігійний обряд, придбати релігійну літературу і предмети культу.

У пенітенціарній установі здійснення свободи проповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язане із ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які потрібні в інтересах громадської безпеки. Адміністрація установи сприяє у запрошенні священнослужителів, визначає місце, час та інші умови проведення богослужіння, обряду або церемонії. Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов'язків, порушувати встановлений розпорядок дня, а також утискувати права інших осіб, які відбувають покарання. Представники релігійних організацій, які офіційно не зареєстровані у встановленому порядку, для проведення богослужіння та інших культових обрядів не допускаються.

Отже, цивільно-правовий статус засуджених до позбавлення волі визначається в першу чергу їх правовим статусом як суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин, що суттєво впливає на фактичне застосування норм інших галузей права.

Підводячи загальний підсумок, варто констатувати, що правовий статус засуджених до позбавлення волі обумовлений характером (змістом) цього виду покарання, що веде до призупинення реалізації одних, обмеження і видозмінення інших або збереження прав і обов'язків громадян. Таким чином, засуджений до позбавлення волі — це громадянин з обмеженим обсягом прав і обов'язків.

Обумовлені позбавленням волі зміни в правовому статусі засудженого в більшості залежать у кримінально-правовому відношенні від того становища, яке займала особа в суспільстві до її засудження, від характеру її відносин і зв'язків, специфіки соціальних ролей, які вона виконувала. Внаслідок цього різні за своїм соціальним становищем особи, якщо вони засуджені навіть на однаковий строк покарання з відбуванням його в однакових режимних умовах, виявляються "враженими" різною мірою (наприклад, особа без певних занять, без сім'ї, з примітивними запитами, і особа, яка мала багато соціальних зв'язків).

Стосовно правового статусу засудженого з точки зору кримінально-виконавчих правовідносин, то тут однорідні категорії засуджених, які відбувають однакове покарання, перебувають більш-менш в однакових умовах.

Глибоке з'ясування сутності і змісту правового статусу засуджених має велике практичне значення. По-перше, це важливо для з'ясування правового статусу засуджених, щоб мати чітке уявлення, з ким у правовому плані ми маємо справу. По-друге, визначення кола обов'язків і прав засуджених є неодмінною умовою забезпечення законності і встановлення правильного підходу до засуджених при виконанні покарання. Закріплення в законі правового статусу засуджених визначає рамки можливого для їх поведінки і межі ви 
мог і заборон адміністрації УВП. А це означає, що, з одного боку, вимагати від засуджених можна лише те, що входить в коло їхніх обов'язків, а з іншого — треба поважати права засудженого і забезпечувати їхню повну реалізацію.