Заходи процесуального примусу в адміністративному про­цесі — це способи примусового впливу на учасників процесу з метою забезпечення повного, об´єктивного та неупередженого вирішення адміністративних справ, а також підтримання пев­ного порядку під час їх розгляду.

Застосування заходів процесуального примусу пов´язане з обмеженням особистої свободи і волі громадян — привід, до-ставлення, адміністративне затримання; вилученням речей і документів, майна; вимогою припинення неправомірних дій; відстороненням водіїв від керування транспортними засобами тощо. Тобто застосування примусу зачіпає суттєві особисті та майнові права громадян. Тому заходи процесуального примусу повинні бути застосовані лише відповідно до їх призначення за наявності встановлених законом підстав і з додержанням від­повідної правової процедури.

У загальному вигляді такими підставами є:

а)  протиправне перешкоджання особами здійсненню ад- 
міністративного провадження;

б)  порушення особами встановлених у суді правил;

в)  невиконання вимог щодо припинення протиправних дій 
осіб та фіксування вчиненого правопорушення.

На практиці суд, органи (посадові особи), уповноважені розглядати і вирішувати адміністративні справи, застосовують різноманітні заходи процесуального примусу: привід, достав-лення, адміністративне затримання, вилучення доказів для до­слідження судом, попередження, вилучення речей і документів, одержання зразків для експертного дослідження, витребування документів тощо.

Обов´язки, встановлені ст. 134 КАС України, статтями 268—274 КУпАП та іншими законодавчими актами, виконання яких формують правила шанобливого ставлення учасників процесу до органів, уповноважених розглядати і вирішувати ад­міністративні справи, створюють необхідні умови для роботи всіх учасників процесу, сприяють ефективному дослідженню доказів та забезпечують реалізацію прав, свобод і законних ін­тересів усіх зацікавлених осіб.

Водночас застосування заходів процесуального примусу є не обов´язком уповноваженої на це особи, а правом. Її рішення залежить від багатьох чинників, які мають як об´єктивний, так і суб´єктивний характер (поведінка особи, яка вчинила право­порушення, зацікавленість свідка чи особи, яка бере участь у справі, у вирішенні справи тощо). Однак у всіх випадках в ос­нові рішення про застосування заходу адміністративного при­мусу повинна бути сукупність конкретних реальних фактичних даних, що свідчать про необхідність застосування того чи ін­шого заходу. Питання про наявність достатніх підстав кожного разу вирішуються особою, уповноваженою розглядати ад­міністративні справи.

Застосування заходів процесуального примусу забезпе­чується шляхом вчинення особами, уповноваженими розгляда­ти адміністративні справи, відповідних процесуальних дій, на­приклад: постановлення ухвали про привід особи до суду; пос-тановлення ухвали про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; складання протоколу про адміністративне затримання; складання протоколу про прояв неповаги до суду тощо. Саме через дії реалізуються повноваження органів, що розглядають адміністративні справи, про застосування проце­суального примусу.

Отже, заходами процесуального примусу є визначені зако­ном процесуальні дії, що застосовуються судом, органами владних повноважень (посадовими особами), уповноваженими розглядати і вирішувати адміністративні справи, до осіб, учас­ників проваджень, які порушують встановлені правила прова­дження або перешкоджають здійсненню адміністративних про­ваджень.
 

8.2. Види заходів процесуального примусу та їх характеристика

Процесуальний примус тісно пов´язаний з адміністратив­ними провадженнями. Кожному виду адміністративних про­ваджень властиві відповідні заходи процесуального примусу. Наприклад, у провадженнях за позовами немає потреби затри­мання особи з метою забезпечення притягнення її до відпові­дальності. У разі неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони, позивача, відповідача суд може відкласти розгляд справи, залишити позовну заяву без розгляду чи вирішувати справу на підставі наявних у ній доказів (части­ни 2—4 ст. 128 КАСУ), що не завжди може відповідати інтере­сам учасників у справі, тому законодавець стимулює їх доб­ровільну явку до суду. Інша справа в адміністративно-деліктних провадженнях, у яких ухилення від «спілкування» з уповнова­женими розглядати адміністративні справи органами може призвести до уникнення адміністративної відповідальності.

Тому кожному виду проваджень притаманні спеціальні за­ходи процесуального примусу. В деяких випадках ці заходи за призначенням і змістом співпадають, наприклад: тимчасове ви­лучення доказів; привід. В інших випадках — суттєво різняться: доставлення правопорушника; адміністративне затримання; вилучення речей та документів тощо. Отже, з нашої токи зору, найдоцільніше розглянути види заходів процесуального приму­су відповідно до видів адміністративних проваджень.

У провадженнях у сфері управління заходи процесуального примусу чітко не визначені, крім визначення (закріплення) прав уповноваженого суб´єкта. Проте встановлення заходів ад­міністративного примусу щодо присутності особи при розгляді справи, її відповідальності за ненадання об´єктивних даних, пояснення свідків і таке інше було б корисним для об´єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.

У провадженнях з адміністративного судочинства встановле­но чотири види заходів процесуального примусу (ст. 269 КАСУ):

1)   попередження;

2)   видалення із зали судового засідання;

3)  тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, ор- 
ганом владних повноважень;

4)  привід.

Попередження — це письмове викладення зауваження до особи про порушення нею порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого. Наприклад, об­разливе чіпляння до учасників процесу, репліки, недотримання тиші у залі судового засідання тощо. Попередження може бути застосоване до будь-якої особи, яка присутня в судовому засі­данні. Застосування попередження оформляються ухвалою суду та робиться позначка в журналі судового засідання.

Видалення із зали судового засідання — це вимога головуючо­го у судовому зсіданні або судового розпорядника до особи, яка повторно, тобто після попередження, вчинила порушення по­рядку під час судового засідання або не виконує розпоряджен­ня головуючого, залишити залу судового засідання.

Видалення із зали судового засідання може бути застосова­не до будь-якої особи, яка присутня в судовому засіданні й порушує встановлені правила. Застосування цього заходу та­кож оформлюється ухвалою суду та робиться позначка в жур­налі судового засідання.

Застосування попередження і видалення із зали судового засідання головуючим у судовому засіданні та судовим розпо­рядником базуються на тому, що на судового розпорядника покладено обов´язок слідкувати за дотриманням порядку осо­бами, присутніми у залі судового засідання, його вимоги є обов´язковими для усіх осіб, які беруть участь у справі, та при­сутніх у залі судового засідання (ч. 2 ст. 64 КАСУ). Це дає під­стави вважати, що судового розпорядника наділено владними повноваженнями щодо забезпечення умов, необхідних для роз­гляду адміністративної справи. Звісно, такими повноваження­ми наділено і головуючого у судовому засіданні, який вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні на­лежного порядку (ч. 3 ст. 123 КАСУ), створює необхідні умови для забезпечення повного, всебічного та об´єктивного з´ясування обставин у справі.

Законодавець окремо визначає наслідки для перекладача за порушення порядку під час судового засідання або невиконан­ня розпоряджень головуючого (ч. 2 ст. 270 КАСУ). Отже, у разі вчинення таких дій перекладачем уперше суд може застосувати до нього попередження. Однак після вчинення перекладачем зазначених дій повторно суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача, про що постановлюється ухвала суду і ро­биться позначка в журналі судового засідання.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом — це ви­требування судом письмових та речових доказів, які без поваж­них причин не були подані для дослідження судом. Наприклад, неподання нормативного акта органом владних повноважень із метою уникнення дослідження щодо наявності норм, які су­перечать Конституції і законам України, порушують права і законні інтереси фізичних чи юридичних осіб. Витребування доказів здійснюється відповідно до статей 79 і 80 КАС України за клопотанням особи. Однак, якщо докази не подані до суду без поважних причин, суд може постановити ухвалу про тимча­сове їх вилучення для дослідження.

Поважною причиною неподання доказів може бути визна­на обставина, якщо їх подання тягне за собою порушення дер­жавних, корпоративних, громадських інтересів та інтересів особи. Наприклад, документи, фото-, звуко-, відеодокументи, схеми, креслення, малюнки, ескізи, зразки техніки, винаходів тощо), які містять державну, банківську, комерційну, адвокат­ську таємницю, таємницю усиновлення тощо, потребують від­повідного забезпечення для її нерозголошення.

В ухвалі про тимчасове вилучення доказів зазначаються: ім´я (найменування) особи, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Ухвала надсилається державному вико­навцю для виконання.

Речові докази після дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, повертаються, а якщо речові докази вилучені з цивіль­ного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються від­повідним підприємствам у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Письмові докази після дослідження також передаються особам, які їх надали, але у справі залишається засвідчена суд­дею копія письмового доказу.

Привід — це примусове доставлення особи до суду керівни­ком органу внутрішніх справ за ухвалою суду. Підставами за­стосування приводу є:

а)  обов´язковість особистої участі у справі особи, визнаної 
судом;

б)  неявка належно викликаної особи до суду. Належно 
викликаною особою вважається особа, якій вручено повістку 
відповідно до ст. 35 КАС України;

в)  неприбуття в судове засідання свідків без поважних при- 
чин або неповідомлення причин неприбуття.

Отже, привід до суду застосовується до сторін чи третіх осіб, особиста участь яких у справі визнана судом обов´язковою (ст. 120 КАСУ), незважаючи навіть на те, коли у судовому роз­гляді беруть участь їхні представники, а також щодо свідків, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини свого неприбуття.