Саме тому, очевидно тема зворотної дії закону в часі (а, особливо, кримінального) не була позбавлена уваги вчених юристів, у тому числі - криміналістів, теоретиків, конституціоналістів, представників інших галузевих юридичних наук. У радянський період її торкнулися у своїх докторських дисертаціях А.О. Тілле (“Действие советского закона во времени и в пространстве”, Москва, 1966) та М.І. Блум (“Действие советского уголовного закона во времени и в пространстве”, Рига, 1975). Крім цього, питання зворотної дії кримінального закону в часі спеціального досліджувалися у працях А. Абрамявічуса, Г.З. Анашкіна, Д.Н. Бахраха, Я.М. Брайніна, І.І. Горелика, М.Д. Дурманова, І. Заболоцького, Л. Зайцева, С.Г. Келіної, М.І. Ковальова, В.П. Коняхіна, В.М. Кудрявцева, Ю.Г. Ляпунова, В.І. Малихіна, О.С. Піголкіна, А.А. Піонтковського, А.Б. Сахарова, І. Сапгіра, Ю.А. Соколова, І.І. Солодкіна, І.С. Тишкевича, Г.В. Швекова та інших.

Сплеск досліджень зворотної дії кримінального закону в часі російськими криміналістами викликало набуття чинності КК Російської Федерації 1996 року. З'явилися кандидатські дисертації О.В. Журавльової (“Действие уголовного закона Российской Федерации во времени”, Москва, 1997) та М.Г. Мельникова (“Действие уголовного закона во времени и в пространстве”, Рязань, 1999), докторська дисертація О.І. Бойцова (“Уголовный закон: субстанциональный, атрибутивный и нормативный аспекты действия”, Санкт-Петербург, 1996). Відомий цілий цикл статей А.Я. Якубова, роботи О.І. Бойцова, А.Е. Бражника, Б.В. Волженкіна, О.С. Горелика, Т.Г. Даурової, Л.В. Іногамової, Ю.Г. Ляпунова, В. Максимова, В.І. Малихіна, О.М. Медведєва, Л.Ю. Перової, О.М. Попова, Е.С. Тенчова, С.Я. Улицького, А. Шестак та інших.

В Україні проблеми зворотної дії кримінального закону в часі розглядав у своїй кандидатській дисертації В.М. Василаш (“Чинність кримінального закону України в часі”, Київ, 1995), цих же проблем торкалися в своїх публікаціях також П.П. Андрушко, В.І. Борисов, В.К. Грищук, С.В. Дячук, Я. Зейкан, М.І. Мельник, В. Мойсик, А.А. Музика, С.П. Погребняк, А.М. Ришелюк, О.Я. Свєтлов, М.І. Хавронюк та інші.

Така увага до проблеми зворотної дії кримінального закону в часі спростовує тезу, яку іноді можна зустріти, про те, що вона (ця проблема) є вже давно і недвозначно вирішеною. До сьогодні не втратила актуальності думка Ю.Г. Ляпунова про те, що, не дивлячись на всю свою, на перший погляд, очевидність та традиційний коментаторський виклад у літературі, застосування кримінального закону до діянь, вчинених до набуття ним чинності, є теоретично складною та практично важливою проблемою вчення про кримінальний закон [178, с. 4].

Актуальність теми дослідження обумовлюється наступними трьома твердженнями.

Перш за все, у відомих роботах проблеми зворотної дії кримінального закону в часі розглядаються, у більшості випадків, як окреме питання дії кримінального закону в часі. У зв'язку з цим вони майже не розглядалися як певне системне явище в кримінальному праві. Можливо, саме тому досі не визначені однозначно питання про розмежування чинності та дії закону в часі, про класифікацію підстав зворотної дії кримінального закону, про зворотну дію проміжного кримінального закону, про способи декриміналізації злочину та пом'якшення кримінальної відповідальності тощо.

Крім того, окремі питання зворотної дії кримінального закону в часі об'єктивно не могли бути піднятими у наявних дисертаційних та інших монографічних наукових дослідженнях, оскільки постали вже в останні роки у зв'язку з прийняттям Конституції України, винесенням низки відомих рішень Конституційним Судом України та прийняттям КК України 2001 року. Очевидно, що саме набуття чинності новим Кодексом поставило численні проблеми, пов'язані з його зворотною дією в часі.

Нарешті, окремі з викладених у вже відомих дослідженнях тверджень, є, як уявляється, спірними. На мій погляд, що підлягають критиці сформульовані у літературі положення щодо повноважень законодавця надавати своїм рішенням зворотної дії будь-якому законові, щодо визначення правил встановлення більш м'якого кримінального закону, щодо меж та кримінально-правових наслідків зворотної дії кримінального закону тощо.

Викладене свідчить про те, що дослідження проблем зворотної дії кримінального закону в часі є актуальним як для науки кримінального права, так і для подальшого вдосконалення положень кримінального закону про його зворотну дію в часі, а також практики застосування цих положень.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття, підстав та наслідків зворотної дії кримінального закону в часі за чинним законодавством України, а також вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики його застосування.

Для досягнення визначеної мети були поставлені такі задачі:

1. Визначити поняття кримінального закону, з'ясувати і розмежувати між собою його чинність та дію в часі.

2. Визначити критерії виділення видів дії кримінального закону в часі і на цій підставі сформулювати поняття зворотної дії кримінального закону в часі.

3. Знайти юридичне обґрунтування зворотної дії в часі більш м'якого кримінального закону.

4. Визначити та описати підстави, межі та кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі.

Об'єктом дослідження є зворотна дія кримінального закону в часі як один з темпоральних видів його дії. Предметом дослідження є положення чинного та вже скасованого законодавства України, законодавства окремих зарубіжних країн щодо зворотної дії кримінальних законів у часі, окремі кримінальні закони, які мають таку дію, а також практика їх застосування. Теоретичну базу дослідження склали роботи в галузі кримінального права, що належать перу Л.В. Багрія-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Л.С. Білогриць-Котляревського, Я.М. Брайніна, О.А. Герцензона, П.С. Дагеля, О.М. Ігнатова, Т.А. Ліснієвски-Костарєвої, П.Д. Калмикова, С.Г. Келіної, О.Ф. Кістяківського, М.Й. Коржанського, О.І. Коробєєва, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, О.І. Марцева, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, М.І. Панова, М.І. Пікурова, А.О. Пінаєва, А.А. Піонтковського, І.А. Ребане, В.В. Скибицького, В.Г. Смирнова, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, П.А. Фейєрбаха, Б.В. Яцеленка та інших вчених. Крім того, були використані роботи з філософії, логіки, теорії права, конституційного права, інших галузевих юридичних наук.

Методологія дослідження. У цій роботі використовувалися загально-наукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалося поняття кримінального закону в єдності та мінливості його змісту і форми. Застосовуючи метод системного аналізу соціальних (зокрема - правових) явищ була розглянута зворотна дія кримінального закону в часі у співвідношенні з іншими видами його дії. Застосування системно-структурного методу дозволило виділити та дослідити передумови, підстави та наслідки зворотної дії кримінального закону в часі; догматичного - проаналізувати зміст законодавчих положень про зворотну дію закону в часі; порівняльно-правового - порівняти ці положення чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного - дослідити та порівняти окремі чинні положення про зворотну дію кримінального закону в часі з такими ж положеннями попереднього, вже нечинного законодавства України.

Розділ 1. Чинність і дія кримінального закону в часі

1.1 Проблеми поняття кримінального закону: визначення, зміст, відмежування від суміжних понять, адекватність термінології

Проблема зворотної дії кримінального закону в часі є комплексною і багатогранною, однак відправним її моментом є, очевидно, визначення у розумінні самого кримінального закону. Дійсно, зворотна дія є лише ознакою, властивістю кримінального закону. Тому її характеристики мають пряму логічну залежність з ознаками самого кримінального закону, оскільки, як відомо, ознака ознаки явища є ознакою самого явища. Таким чином, існує пряма залежність, і це підтверджує аналіз наявних на сьогодні наукових досліджень, між розумінням дослідником поняття кримінального закону та визначенням ним зворотної дії закону в часі та її окремих характеристик. Нехтування таким зв'язком між поняттям закону та поняттям його зворотної дії може призвести не лише до неаргументованих висновків, а й до марних суперечок на цьому підґрунті. Правий був Вольтер, коли підкреслював, що перш ніж про щось сперечатися, необхідно встановити значення термінів, які використовуються сторонами, що сперечаються. Дійсно, визначення термінів у правових дослідженнях має відправне значення [183, с. 75], і подальші міркування про зворотну дію кримінального закону можуть бути позбавлені всякої рації, коли відправне поняття - поняття кримінального закону - залишиться недостатньо зрозумілим. Справедливо підкреслюється, що поняття є не лише певним концентратом знань, підсумком пізнання на певному етапі, а й засобом для подальшого пізнання [51, с. 131].

Саме тому уявляється за необхідне попереднє з'ясування проблем поняття кримінального закону. Крім того, дослідження зворотної дії кримінального закону в часі вимагає ще й встановлення так званих темпоральних (часових) характеристик самого закону. Якщо закон може мати дію (у тому числі зворотну) в часі, то він, як соціальний феномен, сам існує у часі. І тому визначення початкового та кінцевого моментів існування кримінального закону в часі також є проблемами, від того чи іншого вирішення яких можуть залежати висновки щодо зворотної дії кримінального закону в часі.

1.2 Набуття і втрата чинності кримінальним законом

Кримінальний закон, будучи явищем об'єктивної дійсності, з необхідністю існує у часі. Більше того, його властивості є предметом правового регулювання, при чому регулюються вони як самим кримінальним законом, так і актами конституційного законодавства України.

Час як такий не є юридичною категорією. Поряд з категорією простору він є особливим загальним співвідношенням явищ дійсності, є одним з видів діалектичного співвідношення матеріальних санів. За своєю суттю час є особливою категорією діалектики, а тому, як зазначає В.І. Свідерський, будь-яке наукове дослідження явищ, пов'язаних з часом, повинне проводитися з урахуванням цих його властивостей [322, с. 141]. На думку Р.А. Аронова та В.В. Терентьєва час, як і простір, не наділені ні геологічними, ні біологічними, ні правовими чи іншими властивостями. “Всі ці властивості, - вказують вони, - притаманні відповідним системам явищ та взаємовідношенням між ними” [7, с. 79]. Дотримуючись цих же відправних положень, П.М. Рабінович справедливо стверджує, що право регулює не час як такий (оскільки діалектичні категорії не підвладні правовому регулюванню), а часові (темпоральні) параметри об'єктивних явищ, функціонуючи як один із засобів, інструментів освоєння часу [300, с. 3-4].