ВСТУП

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності.

Актуальність даної теми важко переоцінити, так як регламентація інституту власності визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права.

Поняття право власності на нерухоме майно, можна визначати, як той фундамент, як те каміннячко без якого нормально і повноцінно не може функціювати жодна суверенна, незалежна, демократична держава.

Значення цього правового інституту, як важливої ознаки нашої країни полягає у тому, що саме нерухома власність містить характеристику державної влади з іншими суб'єктами країни,її громадянами, як усередині держави так і за її межами.

Слід зазначити, що серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займає Цивільний кодекс України.

Мета цієї курсової - дослідити момент набуття права власності на нерухоме майно за договором, навести приклади, та дати чітку регламентацію наведеним вище термінам.

У сучасній юридичній науці,великої уваги вимагає до себе інститут нерухомої власності. Оскільки нерухомість повсякчасно є основою любої діяльності людей, а також є мірилом благоустрою. Крім того на відміну від Європейських країн, де над широко розповсюджена оренда житла, в нашій країні із-за нестабільної економічної ситуації нерухомість є важливим засобом вкладання і збереження накопичених багатств, і нерідко чи не єдиним коштовним майном особи. Тому вивчення інституту нерухомої власності, методів регулювання взаємовідносин пов'язаних із ним, шляхів набуття нерухомості у власність, прав і обов'язків, що виникають у зв'язку з цим, є дуже важливим.

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕРУХОМОСТІ ЯК ОБ'ЄКТА ПРАВА ВЛАСНОСТІ

1.1 Поняття права власності

Власність як економічна категорія супроводжує людського суспільства протягом усього його власної історії, крім, мабуть, тих початкових його етапів, коли чоловік - ще не виділився з природи й задовольняв свої потреби з допомогою таких простіших способів присвоєння, як володіння і користування. Зрозуміло, протягом багатовікову історію людства власність перетерплювала істотні зміни, зумовлені переважно розвитком продуктивних сил, іноді досить бурхливим, як, наприклад, це відбувалося у період промислової революції чи має місце зараз у епоху науково-технічної революції.

Визнання власності особливої й те водночас історично мінливою економічної категорією попри всі різному підходах до неї є панівним як і політико-економічної, і у юридичної науці. Прояв власності в усій системі виробничих відносин поза сумнівами. Але саме тому виправдано вичленення власності з цього системи. Косарєв А.І, Римське приватне право підручник 1998 р.- ст.55.

У такому суспільстві з державно-правової надбудовою економічних відносин власності неминуче отримують юридичне закріплення. Це виявляється як у системі правових норм, регулюючих зазначені взаємини спікера та їхнім виокремленням інститут права власності, і у закріпленні певної межі юридичної за конкретної особи, що є власником даної речі.

Після таких невід'ємних прав людини, як право на життя і сво¬боду, найважливішим невід'ємним ЇЇ правом є право власності.

Право власності є найважливішим речовим правом, з яким пов'язуються всі інші речові права. Право власності належить до природних прав людини, є абсолютним правом і ніхто не може його порушувати.

Праву власника протистоїть невизначена кількість людей, і на всіх них покладено обов'язок не порушувати права власника.

Історично право власності виникло не відразу, а пройшло довгий шлях. Найпершим вирізненням права власності в юридичному полі було визначення його при правопорушенні: річ підлягала поверненню лише тоді, коли було заподіяно злочин (делікт), отже, проглядався зв'язок не між річчю і тим, кому вона належала, а між втра¬тою речі і злодійством. Новицькі І.Б. Римське право 2002.- ст.66.

Великого значення набував поділ речей на рухомі і нерухомі. Індивідуальна приналежність речі визначалася лише за відношенням рухомих речей до нерухомих, наприклад, землі, суб'єктивне право на них лишалося невизначеним.

Поняття права власності на нерухомість розвивається відповідно до соціального розвитку суспільства. З'являються поняття народу, племені, до землі має відношення громада, рід. Вони спільно користуються землею без чіткого визначення, що ця земля належить саме тому роду. У міру того, як плем'я, рід, союз племен осідають на зем¬лі, з'являється поняття, що то їх земля у протилежність чужим общинам і родам. І це вже стає вирізненням родової власності або власності громад.

Наступним етапом є поява сімейної власності. Власність однієї сім'ї протистоїть власності інших сімей, відповідно зменшується об¬сяг і значення власності громади. І тут треба відзначити особливий, публічно-правовий характер володіння землею -- нею володіє не приватна особа, а член даної сім'ї або член даного союзу племен. Дождев Д.В, Римське Приватне Право 1997.- ст.59.

Річ власника належить лише йому одному, і його власність зав¬жди ціла і повна. Можуть існувати права й інших осіб на цю річ, проте вони не складають окремих частин власності, вони невіддільні від неї і права власника на цю річ.

Аналіз права власності вирізняє дві його сторони -- позитивну і негативну. У першій виражається право власника вільно розпоряджатися своєю річчю (необмеженість права власності), у другій -- його право усувати будь-яку іншу особу від впливу на цю річ (виключність власності).

Характерною ознакою права власності є те, що воно існує само по собі незалежно від відносин між особами. Головне у праві власності -- це панування власника над річчю. Право на річ дає відповідному суб'єкту безпосередньо виключну й обов'язкову для всіх владу над річчю. Суб'єкт цієї влади сам розпоряджається річчю, ніхто інший не має права впливати на неї, у чиїх би руках вона не знаходилася; особа, яка має право на річ, після суду може вимагати визнання свого права і видачі речі. Гатин А.М. Громадянське право: Під ред. Гатіна. М.: Дашков і Ко, 2009.- З. 108

Ці риси права власності дістали своє відображення і в законодавстві. У ст. 316 ЦК України вказується, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 316..

Право власності, як і будь-яке право, має свій зміст, що полягає в єдності трьох правомочностей -- володіння, користування і розпорядження. Цими правомочностями володіє власник, проте кожна з них, а в деяких випадках і всі вони разом, може належати не власнику, а іншій особі, правомочностями якій дозволив користуватися власник (наприклад, при договорі оренди). Сутність змісту цих правомочностей полягає в їх залежності від власника і в залежності від закону самого власника. Право власності абсолютне, проте воно не безмежне.

Право власності -- це приватне право, але воно має забезпечувати і публічний інтерес. Тому можливо при диспозитивному характері права власності встановлення певних його обмежень. Основою встановлення цих обмежень є Конституція України. Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, а також правовий режим власності Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.46.

Власник не може використовувати право власності на шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, по¬гіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ст. 319 ЦК України) Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 318, 319..

Новий ЦК України визначає: власник володіє, користується розпоряджається майном на власний розсуд (ст. 319), проте, т жаль, визначення цих повноважень кодекс не навів. Ці правомочності складають право власності в суб'єктивному розумінні, яке означає, що суб'єкт-власник має певні засоби впливу на річ.

Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні -- це сукупність норм, які регулюють право власності. Право власності в суб'єктивному розумінні складають його правомочності -- право володіння користування і розпорядження.

Якщо право власності в об'єктивному розумінні виражає об'єктивно існуюче становище з правом власності в законодавстві і краї ні, то право власності в суб'єктивному розумінні означає міру можливої поведінки для суб'єкта-власника, яка об'єднує три правомочності -- володіння, користування і розпорядження.

З цього приводу можна навести визначення права власності і суб'єктивному розумінні, яке дає Є. О. Суханов: «Право власності як суб'єктивне цивільне право -- це закріплена законом можливість особи на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном, одночасно беручи на себе тягар і різні його утримання» Суханов Є.О. «Право власності як суб'єктивне цивільне право» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.com/1566072146193/pravo/ponyattya_vlasnosti_prava_vlasnosti .

Зазначене дозволяє звернути увагу на дві сторони права власності -- дозвільну і зобов'язуючу. Право власності як суб'єктивне право -- це можливість певної поведінки, що полягає в єдності трьох правомочностей: володіння, користування і розпоряджання й одно часто це певний тягар, який має нести власник.

ЦК України називає таких суб'єктів права власності і Україні: український народ, фізичні та юридичні особи, держави Україна, територіальні громади, іноземні держави та інші учасників цивільних відносин (статті 2, 318 ЦК України). Усі суб'єкти праві власності є рівні перед законом.

Зміст права власності згідно зі ст. 317 ЦК України скла дають три правомочності -- володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають міс це проживання та місцезнаходження майна. Власник має не тільки право власності, а й несе певні обов'язки. Зокрема, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Він також несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР України. - 2003. -№ 40-44. - Ст. 317, 321, 322, 323, 354..

Конституція України здійснила значний вплив на формування ЦК України. Нею введено таке поняття, як право власності Українського народу (ст. 13 Конституції України) Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.5, 13. .

На жаль, роз'яснення сутності цього поняття Конституція не дає. З огляду на текст статті слід вирізнити два параметри цього поняття:

1) на які об'єкти спрямоване право власності Українського народу;

2) хто здійснює право власності Українського народу.

ЦК України в ст. 324 зазначає, що об'єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.