План

Вступ

1. Поняття, особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права

2. Джерела мусульманського права

3. Особливості структури мусульманського права

4. Мусульманське право у сучасному світі

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

мусульманський право іслам релігійний

Мета курсової роботи полягає у з'ясуванні загальнотеоретичних аспектів мусульманського права; виявленні характерних особливостей формування системи права у країнах, де поширений іслам; опрацюванні взаємодії західної моделі права та релігійних норм; визначенні сутності мусульманського права та притаманних йому ознак.

Об'єктом реферативної роботи є сім'я мусульманського права як складна система, яка показує наочний приклад зв'язку з державою. Я обрала саме цю тему, адже хотіла проаналізувати взаємозв'язок свідомості, моралі, віросповідання з можливістю підтримання суспільного порядку в країні. Мене зацікавило питання співіснування людей в умовах відмінних від правової системи України. Таким чином можу порівняти гуманність, досконалість, ефективність права у двох різних світах. Питання мусульманського права не втрачає актуальності. Багато сучасних вчених розглядають його з різних точок погляду, розглядаючи зв'язок юридичних приписів із моральними нормами, мусульманською догматикою, релігійною практикою.

Предметом розглянутої теми є історія формування мусульманського права, його характерні особливості і функціонування в умовах сучасного світу.

Методи дослідження є загальнонауковими (формалізація, синтез, порівняння тощо) і чисто науковими ( історичний, логічний), що дозволяє всебічно проаналізувати обрану тему, розглянувши її в усіх прояв та формах.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що мусульманське право глобально впливає на низку країн, тобто обсяг його дії є досить широким, що зумовлює формування світогляду найширших прошарків населення країн Сходу. Мусульманство є другою за чисельністю після християнства світовою релігією (близько 1,57 млрд. прихильників), яку сповідує четверта частина всього людства. Чисельність її прихильників швидко зростає і в ісламському світі, і на Заході. Прогнозується, що в 2025 р. чисельність мусульман перевищить чисельність християн і становитиме 31% від чисельності всього населення земної кулі [12].

Виходячи з актуальності обраної теми, зробила висновок про необхідність її подальшого дослідження.

1. Поняття, особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права

Мусульманська правова сім'я - сукупність систем мусульманського права, в основі яких лежить релігія іслам, а продовженням виступають правові явища

Іслам (араб. islam - покірність, смирення; інша назва релігії - мусульманство) - це світова релігія, що виникла в 580 р., тобто є наймолодшою. Символом мусульманства є зелений прапор, який символізує її молодість і вічність [12]. Бере свій початок від виникнення феодального суспільства в Арабському халіфаті. Цей процес пов'язаний з ім'ям купця з Мекки - Магомета - пророка Аллаха, котрий зумів об'єднати в один народ аравійські племена та створити арабську державу, порядок в якій зумовлений ісламом, при чому немалу роль відігравало й звичаєве право. Раннім проповідям притаманні такі ознаки:

1. Прославлення могутності Бога, який створив людину зі згустку крові, відкрив їй Коран; створив небо, землю, гори, верблюдів.

2. Прославлення милості Бога (наприклад, дав змогу осиротілому Муххамеду вижити).

3. Лише одна згадка про те, що Аллах - один єдиний Бог.

4. Пророкування воскресіння з мертвих, невідворотності суду. (Земля розверзнеться, і тіла померлих залишать її. Той обранець Божий, кому дадуть книгу Божу в праву руку, а кому зі спини, той горітиме в полум'ї. У пізніх сурах, Мухаммед описує картини страшного суду, перед початком якого відбудеться крах світу (небо розколеться, зірки осиплються, космічна пожежа запалає, небо впаде на землю, звільнивши для погляду Божий престол, який будуть підтримувати вісім ангелів). Людей зберуть перед престолом: праведників - справа, нечистих - зліва. Тіла померлих стануть перед судом у такому вигляді, ніби вони не пролежали в могилі й години після смерті. Суд буде здійснюватися на основі записів про кожного в Книзі діянь. Стародавніх пророків закличуть на Суд, щоб підтвердити, що вони проповідували віру в одного Бога та застерігали своїх сучасників щодо наслідків порушення його заповідей. Невірні будуть засуджені на муки Пекла) [12].

5. Опис матеріального блаженства.

6. Опис тілесного блаженства.

По смерті пророка до початку VIII ст. його справу продовжували чотири «праведних» халіфи -- Абу-Бакр, Алі, Омар, Ос-ман. Володіння законодавчою, виконавчою, судовою владою відкривало їм простір для тлумачення від імені Аллаха і Магомета релігійних джерел - Корана і суни, в яких містилися окремі норми кримінального і цивільного права. Ці норми не були приведені у певну систему, не виділені в окрему групу, а тому «праведні» халіфи віддавали перевагу на основі консенсусу формулюванню нових правил поведінки [14]. У VIII--X ст. юристи почали вдосконалювати мусульманське право. Першим кроком стала поява «рай» (араб. -- думка), що були тлумаченням юристів норм Корана і суни [10]. Так свій початок узяв «іджтихад» - винесення незалежних правових рішень з релігійних проблем, що ґрунтуються безпосередньо на першоджерелах [10].

Дана правова система виникала для мусульманського населення, однак не виключала прагнення поширення на не мусульман - іновірців, що стало однією з умов розшарування суспільства на основі віри. Мусульмани вважають, що Коран був посланий не тільки арабам, але і всьому людству: «Ми направили тебе тільки як милість до мешканців всіх світів» [7]. Так поступово виділилися привілейовані верстви, які набули права самостійно вирішувати питання, зазначені в Корані і суні, - мухаджири [10]. Їх складали віддані Муххамеду, котрі пішли за ним, коли він тікав до Медіни з Мекки в 622 р. Сюди ж належать і ансари [10] - приєдналися в Медині. У сфері права їм були надані певні привілеї. У свою чергу, іновірців поділяють на «невірних» (гяури) та «людей писання» (євреї й християни).

Так учені-юристи поступово сформували доктринальне право, розробивши більшість загальних принципів і конкретних норм мусульманського права. Форми обов'язкових джерел права набули праці мухаджирів , а судді приймали рішення на основі формулювань факіхів (юристів), їхнє власне розуміння в цьому плані заборонялось.

«Мусульманське суспільство в ранній період характеризується такими якостями як правдивістю, терпінням, дисциплінованістю та акуратною манерою спілкування. Брехня, невиконання обіцяного, звинувачення у чомусь без підстав, незрозумілі вчинки стають ознакою руйнування або розриву відносин з релігією,» - Мухамед аль Газалі. Така основа світогляду та бачення державності базувалася на беззастережній покірності. Наголошувалось, що порядок залежить не від населення в цілому, а від кожного громадянина, який, будучи сумлінним і праведним, тримає на собі підвалини тодішньої організації суспільства. Право ототожнювали з божественним даром, що даний Аллахом, тому його порушення суворо каралось. Юридичним тонкощам не надавали великого значення, визначали загальні правила поведінки. Обов'язковість і примусовість релігійних обрядів забезпечувалась державою. Прикладом є вигнання з ісламської общини єретика, людини, яка заперечує рішення, прийняті на основі мусульманського права.

Ідея гідності, прав і свобод людини відходить на другий план. Шаріат як частина ісламу, сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил, регламентує поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного й особистого життя, його думки, почуття. Усі норми засновані на обов'язку людини перед Аллахом та часто є взаємовиключними, суперечливими, що вважаю недоліком у порівнянні з іншими правовими системами.

На думку Шестопалової Л. М., мусульманське право варто розглядати з двох позицій. У ширшому значенні - нормативна частина шаріату, складовими якого є власне юридичні норми та правила суто релігійного характеру. У вузькому розумінні - група норм, що регулюють виключно стосунки між людьми. На мій погляд, не варто розглядати взаємовідносини між особами як єдиний об'єкт регулювання, адже дія права є більш всеохоплюючою, навіть на ранніх стадіях, і лежить в основі арабської державності, виражаючи зв'язки не лише окремих осіб між собою, а й з органами влади, державою в цілому. Тобто така цілісна структура не є окремою галуззю. Її слід вважати системою, причому досить розвиненою, що є фундаментальною засадою політичної організації суспільства.

На думку М.-Й. Муса [11] і С. Махмасані [15], його варто вважати Божественним одкровенням. Для Р. Шарля мусульманське право є насамперед релігією, а вже потім - державою і правом. Мухаммад Фарук ан Набхан говорить про те, що на державу покладається і забезпечення порядку дотримання релігійних обов'язків, і регулювання взаємовідносин мусульман.

Мусульманське право нерозривно пов'язане з таким поняттям як шаріат. В енциклопедичному словнику зазначено, що це комплекс закріплених, насамперед Кораном і суною, приписів, які визначають переконання, формують моральні цінності та релігійну совість мусульман, а також є джерелами конкретних норм, що регулюють їх поведінку (с. 292) [6].

Арабською означає «належний», «правильний шлях», на якому людина досягає досконалості, завдяки чому зможе потрапити в рай. Для мусульман - це сукупність настанов Аллаха, які необхідно виконувати, адже вони передані пророком. Також часто розглядається як канон, що містить обрядові норми богошанування, моральні закони сімейного та суспільного життя, приписи, різні дозволи, заборони, які регулюють ставлення людини до Бога, суспільства й окремої людини [18]. А.-А. ан Наїмі вважає шаріат інтерпретацією фундаментальних джерел ісламу, тому цей термін слід використовувати лише для позначення історичного мусульманського права [3]. Л Сюкіяйнен називає шаріат релігійним явищем з окремими ознаками правових засад [16]. В уявленні мусульман шаріат був даний Аллахом раз і назавжди, є досконалим, вічним, незмінним. Дозволено все, крім забороненого. Намагання зробити заборонене дозволеним розцінюють як приписування собі божественних можливостей, що суворо карається.

Однак, цей комплекс приписів не виконує суто релігійні функції, адже не менш важливого значення надають способу життя, відносинам у громаді, ставленню до влади.

Досліджуючи походження мусульманського права, не варто пропускати такий аспект як періодизація. У цьому напрямку існують кілька підходів. Н. Коулсон [2] виділяє три періоди:

- посткоранічний ( до IX ст., формування );

- період стагнації ( X-XX ст.);

- період запозичення деяких моделей європейського законодавства.

Б. Тібі [1] додав четвертий період - девестернізація, відродження антизахідного фундаменталізму.

А.-А.-Б. Філіпс [17] звертає увагу на шість етапів:

1) Фундація - епоха пророка ( 610 - 632 ), коли Коран і Сунна були єдиними джерелами права;

2) Встановлення - епоха Праведних халіфів ( від смерті пророка до середини VII ст.., тобто 632 - 661 ): формування дедуктивних медотів, таких як іджма, іджтіхад, кійяс.

3) Побудова - від династії Омеядів ( 661 ) до її занепаду усередині VIII ст., перші спроби створення збірок з фіксу;

4) Розквіт - від початку правління династії Аббасидів ( середина VIII ст. ) до її занепаду ( середина X ст. ): зародження мазхабів;

5) Консолідація - від занепаду династії Аббасидів ( 960 ) до загибелі останнього халіфа Аббасидів ( середина XIII ст.): нова сфера правознавства - порівняльний фікс;