2. Хадж - посягання на інтереси всієї мусульманської общини (крадіжка, розбій, бунт, зрада ісламу).

3. Кісас - покаранням є шкода, рівнозначна шкоді, завданій злочинцем.

Захищаючи Коран, встановлюють смертну кару за віровідступництво.

Муамалат стосується питань власності та регулює цивільно-правові відносини. Під релігійним впливом визнано право Аллаха на будь-яке майно. Із волі Пророка вода і земля є колективною власністю. Звернено увагу на комерційні питання.

Даний принцип поділу на галузі не варто вважати адекватним, хоча він і подібний за формою на континентальне право, адже захищає насамперед віру, тобто «права Аллаха». Тому необхідно проводити розробку судового, міжнародного, конституційного, адміністративного права. Попри певні позитивні результати, які проявляються у захисті найважливіших цінностей людини з погляду моралі, та наявність класифікації злочинів, покарання за порушення встановлених правил поведінки не є чітко визначеними, характеризуються антигуманністю в ставленні до правопорушника. Проявляється фактична відсутність свободи віросповідання, наприклад, смертна кара за віровідступництво в деяких країнах.

4. Мусульманське право у сучасному світі

На сьогодні мусульманське право не є самостійною галуззю науки. Дану правову систему розглядають як одну зі сторін ісламу, що Чітко розділяє права бога і права людини. Держава виступає лише як творіння Аллаха. У мусульманському праві не існує закону як нормативного акта, зразки якого знаходимо в західному світі. Теоретично лише Аллах володіє законодавчою владою, яка представлена у працях древніх вчених-юристів.

В основі норм лежать обов'язки виконання тих чи інших дій, що є істотною відмінністю від європейського права.

Як уже зазначалося вище, іслам сповідують близько 1,57 млрд. осіб, а його вплив на правову систему присутній у безлічі країн. Відповідно до цього існує класифікація країн у залежності від збереженості впливу релігії. У країнах Арабського Сходу використовують загальний спосіб:

1. Правові системи, де збереглося мусульманське право (Пакистан, Іран, Саудівська Аравія). Дані держави присягнули на вірність ідеям ісламу. Іран у 1979 році проголосив себе «ісламською республікою». Шаріат вважають вищим за юридичною силою ніж закони чи конституція. За порушення його положень чекає покарання.

2. Правові системи, які залишилися вірними мусульманським канонам, але звузили його вплив (Лівія, Судан, Пакистан, Йєменська Арабська Республіка). Вплив англо-американської та континентальної правових систем. Збереження традиційних ісламських цінностей. У 1977 році Лівія проголосила Коран найвищим законом, який заміняє конституцію. Цього ж року у Пакистані створили Раду ісламської ідеології, яка перелаштувала законодавство на лад шаріату. Судан з 1985 року розглядає мусульманське право як основне джерело законодавства. У цих країнах і досі діють ісламські суди.

3. Правові системи з помірним впливом мусульманського права (Бахрейн, Кувейт, Арабські Емірати). Основним джерелом законодавства є мусульманське право, проте його вплив обмежений нормами кримінального кодексу.

4. Правові системи, де мусульманське право регулює лише окремі сторони суспільного життя (Мароко, Сирія, Сирія, Ліван, Єгипет, Алжир, Ірак, Йорданія тощо). Мусульманське право виступає джерелом законодавства, як і в інших системах, але сфера його впливу обмежена. Переважають державні нормативно-правові акти, що запозичені з норм англо-американського та романо-германського права. Суди розглядають посягання лише на особисті права. Дана правова система відходить від принципів традиційної, звертаючи увагу на повагу до віросповідання громадян, більшість яких є мусульманами.

5. Правові системи, що не залежать від норм мусульманського права (Йємен, Туніс). Відмова від засадних інститутів при збереженні впливу. Ліквідація мусульманських судів, вирівнювання прав жінок і чоловіків, заборона полігамії (багатоженства).

6. Правові системи з відсутністю впливу мусульманського права. Однією з країн є Туреччина. Держава 1982 року проголосила себе демократичною, світською, соціально-правовою республікою. Вплив шаріату лише у цивільному праві.

Загалом, попри регламентованість життя общини, мусульманське право дає людині свободу вибору: дозволено все, що не заборонено робити Кораном чи Сунною.

Хоча принцип рівності не отримав поширення на немусульманське населення, позбавивши їх основних політичних і громадських прав, усім правовірним надано рівність, свободу совісті, взаємну відповідальність. По суті, людина набуває прав, прийнявши іслам.

У сучасному світі проблеми права набули глобального характеру. Так у 1981 році в Парижі опублікували Загальну ісламську декларацію прав людини. Прийняття відбулося 15 квітня 1980 року на міжнародній конференції у Лондоні, присвяченій пророку Магомету.

У Декларації наголошено на тому, що основні права людини надані Аллахом, і ніхто не може ні скасувати, ні обмежити, ні порушити їх, а людина не може відмовитися чи відректися від них.

Декларація проголошувала необхідність установлення такого порядку:

1. Усі люди народжені вільними.

2. Усі люди повинні бути рівними незалежно від кольору шкіри, мови, раси, походження, статі, матеріального забезпечення.

3. Створення умов для закріплення інституту сім'ї як основи суспільства.

4. Заборона рабства і каторжної праці.

5. Рівність кожного перед Законом.

6. Покора лише Закону.

7. Земна влада священна і тимчасова.

8. Користування економічними ресурсами відповідно до правил і цінностей Корану і Суни.

9. Вирішення та обговорення суспільних справ з віруючими.

10. Виконання обов'язків та відповідальність кожного.

11. Захист та охорона прав кожного.

12. Право на вимагання захисту суспільних інтересів чи інтересів будь-кого з общини у разі їх порушення.

13. Звільнення людства від гноблення, експлуатації, несправедливості.

14. Гарантія безпеки, гідності і свободи.

Основи, закріплені в Декларації, проголошують фактично ті самі норми, що й Загальна декларація ООН з прав людини. Попри певні зрушення в напрямку міжнародних стандартів даний документ не є загальнообов'язковим - швидше рекомендаційним, тому держави не зобов'язані надавати основні гарантії захисту прав людини.

Не менш важливою є Каїрська Декларація, прийнята 5 серпня 1990 року. До її складу входять преамбула і 25 статей. Документ також не наділений обов'язковістю і, поряд з наданням широкого кола прав і свобод, одночасно обмежує їх принципами шаріату. Наприклад, у ст. 25 наголошено, що норми шаріату є єдиним джерелом тлумачення Декларації, тобто права людини обмежені релігійними приписами і не повинні суперечити їм.

У 1945 році було створено Лігу арабських держав, яка 1994 року прийняла Арабську хартію прав людини. Планувалося, що в подальшому вона стане правовою основою міжарабського співробітництва. Хартія мала декларативний характер і не накладала на учасників зобов'язань.

І до сьогодні спостерігається поширення принципів демократизму в арабських країнах, однак подальший розвиток державності гальмується архаїчністю, відсутністю писаних норм права, дотриманням релігійних постулатів, закріплення яких унеможливлює надання громадянам тих можливостей, які є необхідними для нормального функціонування суспільства.

Висновки

У процесі дослідження теми курсової роботи було проаналізовано загальнотеоретичні аспекти мусульманського права, виявлено процеси формування та характерні особливості. Звернено увагу на проблеми функціонування та необхідність реформування. Порівняно сім'ю мусульманського права з романо-германською й англо-американською, виокремлено спільні та відмінні риси. З'ясовано вплив релігії на свідомість та свідомості на правову систему країни.

З одного боку, правова система є консервативною, з іншого - спостерігаємо процес постійного оновлення та кодифікації. Важливість дослідження обраної теми полягає в тому, що частина нашого населення сповідує іслам (зокрема, кримські татари). Щоб запобігти релігійним, культурним і національним проблемам, необхідно розуміти основи мусульманської правової системи. Це також посприяє налагодженню зв'язків з ісламськими державами, адже, незважаючи на інтенсивний розвиток виробничих відносин і загальноосвітній рівень, основою країн цього світу залишається релігія.

Не менш цікавим є зв'язок шаріату, який почав свій відлік більше тисячі років тому, з процесами сучасного світу. Такий тривалий період збереження передових позицій, на мою думку, залишається оптимальним і таким, що заслуговує на опрацювання.

Регламентація ісламу здійснюється на конституційному рівні, роблячи його одним із основних конституційних приписів, що, в свою чергу, впливає на особливості конституційно-правового статусу особи, роль глави держави та інших представницьких органів, систему державних органів і державного апарату. Іслам впливає на місце жінки в суспільстві, виховний процес і освіту.

Одним із недоліків мусульманського права є поділ світу на мусульманський і не мусульманський. Виявлено неможливість застосування норм мусульманського права у сфері дії міжнародного через застосування виключно в зонах поширення ісламу. До того ж дана правова система базується переважно на звичаях і традиціях, що призводить до порушень прав і свобод людини, тому відсутній належний стан дотримання прав людини.

Попри позитивні зрушення в напрямку демократичних цінностей через відданість шаріату мусульманські країни відстають від світових стандартів міжнародної системи дотримання прав людини.

Отже, розглянувши конституційні положення арабських країн, можна зробити висновок про те, що більшість держав відповідного типу, окрім Саудівської Аравії, знайшла оптимальний варіант розвитку суспільних відносин, врахувавши вплив ісламу на свідомість людей, адаптувавши суспільство до сучасних проблем становлення державності з урахуванням регіональних і глобальних змін. Дослідження теми курсової роботи дало змогу зрозуміти, що мусульманське право у всіх його проявах є недосконалою системою, яка функціонує завдяки орієнтуванню на свідомість людини та релігійних уявлення про будову відносин общини, яка потребує тривалого і якісного реформування, зокрема у сфері захисту прав і свобод особи. Законодавча база створює умови для збереження релігійних настанов, але не гарантує втілення основоположних ідей щодо надання рівних можливостей життя і розвитку.

Список використаних джерел

1. Al-Farugi I. Towards a Methology of Qur'anic Exegesis // Islam Studies. 1962. #1. p. 35-52.

2. Coulson N A History of Islamic Law. Edinburg University Press, 1984. 296 p. http//souz. co. il/Israel/read/htm/. http://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/u/book/sis.pl?Qry=%CC%F3%F5%E0%E4%E6%E8%F0%E8.

3. Ан-Наими, Абдуллахи Ахмед. На пути к исламской реформации (гражданские свободы, права человека и международное право). М., 1999. 302 с.

4. Ас-Сааді. Тайсір аль-Карім ар-Рахман. С. 708.

5. Галяутдін І. Х. «Відомі люди, що прийняли Іслам»// І. Х. Галяутдін. Казань, 2006.

6. Ислам: Энциклопедичиский словарь. М.: Наука, 1991. 312 с.

7. Коран, 21:107.

8. Коран, 6:155.

9. Коран. Ісламський енциклопедичний словник. М., 1988.

10. Лук'янюк В. К. Словник іншомовних слів // В. К. Лук'янюк. [Електронний ресурс]: http://www.jnsm.com.ua/ures/book/index.shtml.

11. Мухаммад Йюсуф Муса. Аль-іслам ва хаджат аль-інсан ілайх // Й. М. Мухаммад - Каїр, 1961. 220 с.

12. Опанасюк В.В. Історія світових релігій. Формування догматики та культу: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. // В. В. Опанасюк. Суми.: СумДУ. 2013. 110 с.

13. Полосін А. В. «Іслам не такий! А який?»// А. В. Полосін. Ансар, 2007. 350 с.

14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник // О. Ф. Скакун. Харків, 2003 р. 656 с.