6) Застій і занепад - від розграбування Багдада ( 1258 ) до наших днів: втрата динамізму, старіння деяких положень.

Християнство відрізняється від ісламу розумінням Бога, не приймаючи Трійцю, яку прирівнюють до багатобожжя. Мусульмани вважають Бога не тільки одним, а й єдиним. Ісус Христос для мусульманина - не син Божий, а пророк [12]. Основні відмінності:

1. Заперечення божественності Ісуса та Марії, адже вони «створені» Богом.

2. Заперечення смерті Ісуса Христа та його смерті (Бог забрав його до на небо).

3. Не визнаються:

- значення Ісуса Христа;

- звістка про друге об'явлення Ісуса Христа;

- християнські таїнства та містика.

Звісно ж і джерела релігій відрізняються.

Тобто, мусульманському праву притаманна тривала історія формування, пов'язана з внесенням змін і поправок, які були незначними, що дало змогу зберегти основні засади. За своєю суттю дана правова система є унікальним явищем, яке значно відрізняється від інших правових сімей та, з однієї сторони, регулює найважливіші суспільні відносини, а з іншої - спрямоване на закріплення традиційного релігійного світогляду, охорону основоположних засад ісламу.

2. Джерела мусульманського права

Основними джерелами мусульманського віровчення вважають Коран і Сунну. Вони є незмінними та мають божественне походження, однак існують і «раціональні джерела»: іджма, кияс.

Коран (араб. ГубъЮхСВдээ - букв. - читання) - священна книга мусульман; збірник релігійних догм, міфів та правових положень ісламу. У теперішньому вигляді Коран має 114 глав, які називаються сурами - 90 «меккських» і 24 «мединських». Сури поділяються на аяти (вірші) [10]. Є першою письмовою пам'яткою арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ та природу, догматичні положення, правові норми, обряди, ритуали, традиції арабів. Мусульмани вважають його словом Аллаха, що зійшло з неба, тобто його текст вкладений в уста Мухаммеда самим Богом. Текст Корану сформувався переважно після смерті Мухаммеда, в VII ст. Більша його частина -- діалогічна полеміка між Богом,противниками ісламу й тими, хто вагається. Мусульманські вчені вважають, що всі знайдені «помилки» Корану -- це спроба судити про арабську мову в Корані без знання арабської мови [13].

Основні положення Корану [12]:

1. Аллах є абсолютною свободою, творцем усього сущого.

2. Аллах управляє не лише космічними ритмами, але й ділами людськими.

3. Аллах - найвище творіння Бога, створене на шостий день.

4. Ніщо, окрім Бога, у світі не вільне.

5. Бог милостивий, бо відкрив людям легшу релігію, аніж інші моноїстичні релігії.

6. Богослужіння може здійснюватися будь-де, не обов'язково в святилищі.

7. Мухаммед обмежує кількість дружин чотирма, проте не уточнює кількість рабинь і наложниць.

8. Визнання соціальної нерівності, однак усі є членами умми.

9. Наявність рабства, але їхнє становище краще, ніж у Російській імперії.

10. Принцип талону.

11. Кожний мусульманин - підданий Аллаха.

Той, хто повірив у Коран, позбавляється від рабства перед творіннями, стає рабом Аллаха і починає нове життя, оскільки його душа ніби народжується заново для того, щоб служити Аллаху і заслужити його милість [4]. Дотримання коранічного шляху розглядається як запорука щастя та успіху, тоді як віддалення від нього -- причина нещастя [8]. Коран виховує мусульман в дусі праведності, богобоязливості і доброзвичайності [9]. Коран розповідає також про проблеми походження і сутності буття, з точки зору ісламу, різних форм життя, про космологію і космогонії, містяться різні вказівки про обряди. Мусульманські богослови заявляють, що Коран, безумовно, не є науковою працею, проте згадані в ньому факти, пов'язані з різними сферами знань, вказують на те, що науковий потенціал Корану багаторазово перевершував той рівень знань, який людство досягло до моменту появи Корану [20]. Мусульманський проповідник Ідріс Галяутдін в одній зі своїх книг перераховує імена сучасних вчених, які прийняли іслам після того, як зробивши чергове відкриття, бачили, що воно було відображено в Корані 14 століть тому [5].

Вказують чотири полемічні пласти:

1. Фрагменти фольклору доісламської епохи, відомості історичного, етнографічного, географічного характеру.

2. Давньосемітські, давньоарабські, іудейсько-християнські та інші міфи, легенди про пророків та їх діяння.

3. Правові та моральні норми, обряди, традиції арабських племен, покладені згодом в основу правової й моральної системи ісламу.

4. Релігійні погляди на світ, догматичне та культове вчення ісламу.

Ініціатором укладення об'явлення Аллаха вважають халіфа Омара Ібн аль-Хаттаба. Він доручив здійснити цю справу Зейду Ібн Сабіту, який зібрав та упорядкував розрізнені тексти. Це була перша редакція Корану. Із нею пов'язують виникнення писемної арабської мови.

У Корані також викладено 5 основних правил релігії («Стовпів Віри»):

1) Салят (намаз) - п'ятикратна щоденна молитва у мусульман; один з головних обрядів ісламу, при якому молитва супроводжується установленими рухами і ритуальними обмиваннями [10].

2) Саум (рамадан) - в мусульманському календарі дев'ятий місяць, протягом якого мусульманам, за догмами ісламу, не можна їсти й пити від сходу до заходу сонця; рамазан [10].

3) Шахада (араб. ФеЗПЙ - свідоцтво) - один з п'яти ісламських Символ віри, що засвідчує віру в єдиного Бога (Аллаха) та пророчу місію Мухаммада. Необхідна та достатня умова для прийняття ісламу. Звучить як «Немає бога крім Аллаха і Мухаммад - пророк йог» [10].

4) Хадж (паломництво) - ходіння на прощу до Мекки і Медіни, що вважається у мусульман подвигом благочестя [10].

5) Зак'ят - сплата податку на користь общини і прихожан, зокрема, бідних [10].

Джерела Корану:

1. Тора і Біблія.

2. Монофізитська єресь.

3. Гностицизм.

4. Несторіанство.

Тора - 1. Назва сукупності всіх заповідей, що начебто дані богом єврейському народові через пророка Мойсея, а також перших п'яти книг Біблії - П'ятикнижжя; 2. Предмет релігійного культу - «священний» сувій з шкіри, на якому написане П'ятикнижжя [10].

Біблія (гр., книги) - 1. Назва сукупності всіх заповідей, що начебто дані богом єврейському народові через пророка Мойсея, а також перших п'яти книг Біблії - П'ятикнижжя; 2. Предмет релігійного культу - «священни» сувій з шкіри, на якому написане П'ятикнижжя [10].

Гностицизм - релігійна система,, що поєднали в собі ідеї раннього християнства з ідеями релігій Стародавнього Сходу та античної філософії [10]. Відповідно до неї божественного можна досягти лише завдяки пізнаню; душу від матеріального світі можуть врятувати лише інтуїтивні знання.

Несторіанство - христологічне вчення, за яким в особі Христа з моменту зачаття незлитно поєднані дві природи Бога і людини, а його воля є волею Бога і людини одночасно. За іменем Несторія, архієпископа Константинополя (428-431 рр.). Несторіанство засуджено на Третьому Вселенському соборі (431 р.). Єдиною християнською церквою, яка сповідує несторіанство, є Ассірійська церква Сходу [10].

Сунна (араб. УдЙ -- шлях) - священний переказ життєвого шляху пророка у формі розповідей про його вчинки й висловлювання з моменту, коли Мухаммад став пророком. Сунна покликана служити зразком і настановою для окремого мусульманина та усієї громади. Сунна шанується всіма напрямками й течіями ісламу як друге після Корану джерело віровчення й шаріату [10]. Суною вважаються вчинки, які є бажаними, але не обов'язковими. Приклади:

1. Поважайте жінок!

2. Хороші справи робіть без галасу.

3. Будь-який хабар є гріхом та огидним джерелом доходу.

4. Не суди нікого, спираючись на припущення, якщо у вас є сумніви.

5. Не бажайте смерті ні собі, ні іншим.

Тобто, можемо припустити, що в Сунні викладено переважно норми моралі, дотримання яких веде до гармонізації суспільних відносин.

Іджма - рішення авторитетних осіб з приводу питання, що обговорюється, є одним із джерел іджтихаду [6]. Виникає у другій половині VII ст. завдяки «семи факіхів Медини»: Сулейман ібн Ясара, Саїд ібн аль-Мусайїб, Урва ібн аз-Зубайр, Абу Бекр ібн Убайд, Касим ібн Мухаммед, Убайдаллах ібн Абдаллах, Харідж ібн Зайда. Їхнє колективне рішення було важливішим за рішення одного сподвижника, але повинно було ґрунтуватися на основі першоджерел та вважалося прийнятим при посиланнях на кияс.

Кияс - судження, винесене за аналогією; зумовлене відсутністю вказівок у першоджерелах. Допомогло раціоналізувати правову систему, уникнувши нагромаджень фактів. Був розроблений у першій половині VIII ст. Хаммадом ібн Абі Сулейманом та його учнем Абу Ханіфою [6]. Хоча і є одним із джерел фікху, його не вважають основоположним, базовим.

Виходячи з усього вищезазначеного, роблю висновок про мусульманське право як про систему, покликану зберегти традиційні погляди на людину як елемент світу, створеного Творцем. Чітко прослідковується законсервованість свідомості, що дещо гальмує розвиток державності і права порівняно зі світовим прогресом на цьому шляху. Водночас прослідковується взаємозв'язок світових релігій, що свідчить про існування взаємного впливу між народами задовго до зародження процесу глобалізації.

3. Структура мусульманського права

Досліджуючи структуру мусульманського права, варто зазначити, що тут відсутній поділ на приватне і публічне право, загальне і право справедливості, що зустрічається в інших правових системах. Однак поділ на певні галузі наявний, у кожній із яких релігійні норми тісно пов'язані з юридичними.

Представники мусульманських толків (ритів) сформували структуру на основі релігії, сім'ї, общини тощо.

Виділяють відповідні комплекси:

1) деліктне право (укубай);

2) цивільне право (муамалат);

3) право особистого статусу.

Існують ще додаткові галузі:

1. Судове право: визначають порядок формування, компетенцію та функціонування органів правосуддя (присяга ім'ям Аллаха є доказом невинуватості).

2. Міжнародне право (сійар): відносини з іншими державами та представниками відповідних релігій ( донедавна виділяли два світи: світ ісламу і світ війни, - при цьому міжнародні відносини ґрунтувалася на «мусульманській солідарності», а війна велася із віровідступниками та тими, хто виступав проти ісламу).

3. Галузь «владних норм», яка встановлює обов'язки правителя, вимагаючи від нього захисту інтересів ісламу.

До прав особистого статусу належать норми, що регулюють розлучення, шлюб, опіку, заповіт, наслідування, обмеження правоздатності тощо. Назва зумовлена важливим значенням для кожної людини, незалежно від соціального статусу, тому вважаються одними з основних у шаріаті. Є важливим елементом правового статусу особи, оскільки закріплює не лише права, а й свободи, обов'язки. Чітко простежується вплив ісламу. Мусульманин має право вийти лише за мусульманина. Свідки - виключно мусульмани. Одруження - передача жінки у власність чоловіка, який може застосовувати до неї покарання та розлучитися лише за власної ініціативи.

Деліктне право визначає покарання за посягання на п'ять основних цінностей ісламу, визначених Аллахом: розум, власність, віра, життя, продовження роду. Суб'єкт поділяють на живу людину, при здоровому глузді, неповнолітню.

Переважають два основні критерії класифікації злочинів:

1) визначеність покарання;

2) інтереси та права, які порушують.

Відповідно до них існують такі злочини:

1. Тазир - посягання на приватні інтереси чи «права Аллаха», наприклад, шахрайство, чаклунство, порушення правил поведінки у громадських місцях. Міри покарання різняться в залежності від умов злочину (штраф, смертна кара, позбавлення волі, осуд, тілесні покарання). Застосовується і до неповнолітніх. Підставою притягнення до відповідальності слугують показання свідків і зізнання злочинця.