У разі створення у містах районних рад останні та їх виконавчі органи повинні відповідно до Конституції і законів України здійснювати управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до - комунальної власності територіальних громад міських районів, формувати, затверджувати, виконувати відповідні бюджети та контролювати хід їх виконання, а також здійснювати інші повноваження, передбачені Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами (ч. 2 ст. 41). Причому обсяг цих повноважень має визначатися цими радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад міських районів і не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної ради протягом даного скликання (ч.ч. 3, 4 ст. 41) [13, с. 35].

У зв'язку з зазначеним вище у містах з районним поділом спостерігається неоднаковий підхід до визначення моделі організації управління їх районами, пов'язаний з визнанням доцільності чи недоцільності існування там територіальних громад як самостійних суб'єктів місцевого самоврядування і права комунальної власності. Саме тому нині у містах нашої держави з районним поділом є кілька моделей управління їх районами.

Отже, місцеве самоврядування у містах з районним поділом повинно пов'язуватися не тільки з міською, а й з районними в місті територіальними громадами, що передбачає існування наділених реальними повноваженнями, матеріальними і фінансовими ресурсами відповідних органів місцевого самоврядування, покликаних забезпечувати ефективне і водночас наближене до громадян управління. Такий підхід якнайповніше відповідає принципам демократичної держави, створює додаткові можливості для реалізації громадянами України свого конституційного права на участь в управлінні державними справами.

Місцеві ради усіх рівнів сільська проводять свою роботу сесійно. Сесію ради веде голова відповідної ради або його заступник. Протоколи сесій ради підписуються його головою, а при його відсутності - секретарем.

У складі ради діють постійні комісії ради, що є органами ради, які обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету та тимчасові контрольні комісії ради, які теж є органами ради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування.

При розгляді питання стосовно суб'єктів місцевого самоврядування не можна оминати увагою органи самоорганізації населення. Довгий час проблема правового регулювання статусу органів самоорганізації населення залишалася відкритою. Але 11.07.2001 р. було прийнято закон України «Про органи самоорганізації населення» [3], який визначає правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення.

Крім того, 29.11.2001 р. прийнято Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» [2] яким визначено правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку як одного з органів самоорганізації населення.

Висновок

Українське законодавство в цілому відповідає світовим стандартам. Проте, як справедливо зазначають фахівці, було б доцільним напряму ввести деякі положення Хартії в Конституцію України і передбачити в законодавстві конкретні норми щодо фінансування органів місцевого самоврядування; обмежити компетенцію місцевих державних адміністрацій до контрольних функцій і функцій посередництва у відносинах органів місцевого самоврядування з виконавчою владою та Президентом.

Поняття і юридична природа організаційних форм діяльності органів місцевого самоврядування пройшли значний шлях історичного розвитку. З'явившись на зламі XVIII і XIX століть як теорія природних прав громади, місцеве самоврядування увібрало в себе концепції розподілу влад, теорії стримань і противаг, представницької і прямої демократії, витримало перевірку практичним застосуванням різних її видів, допомогла прилучити німецький народ до державної діяльності. Теорія прав громади відроджується наприкінці XX століття вже на основі права людини на участь в державному управлінні; одночасно акцент у змісті діяльності органів місцевого самоврядування переходить зі здійснення державно-владних повноважень на надання послуг членам громади, відбувається позитивна взаємодія в цьому питанні державних органів, комерційних та громадських організацій. Україна, що тільки творить власну систему місцевого самоврядування, має перед собою двохсотлітній досвід європейських країн, і незважаючи на місцеві особливості, було б непогано навчитися на чужих помилках, а не на власних. Здаються досить перспективними концепції прямої демократії на місцевому рівні і використання місцевого самоврядування як політичної школи для виховання свідомих громадян з населення України.