Зміст Вступ Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність Розділ ІІ. Характеристика інститутів інтелектуальної власності 2.1 Авторське право та суміжні права 2.2 Патентне право 2.3 Правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту 2.4 Правова охорона нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності Розділ ІІІ. Інтелектуальна власність в Україні 3.1 Захист інтелектуальної власності 3.2 Проблеми та перспективи розвитку охорони інтелектуальної власності в Україні 3.3 Недоліки законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні Розділ ІV. Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав, патентного права, засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту та нетрадиційних об`єктів інтелектуальної власності Висновки Список використаної літератури і джерел



Вступ інтелектуальний власність право захист

Актуальність дослідження проблеми. В сучасних економічних та політичних умовах розвитку України все більшу роль відіграють процеси, що відбуваються в сфері інтелектуальної власності. Саме вона є важливою частиною основних ресурсів держави, її науково-технічного потенціалу, який є вагомим чинником в сучасних економічних перетвореннях.

Як країна, яка активно розвивається, Україна, посідає провідні місця в науці -- математиці, інформатиці, фізиці, матеріалознавстві та в деяких інших напрямах.

Зростаюча зацікавленість цією власністю пов'язана, перед усім, із ринковими перетвореннями, появою приватної власності, визначенням пріоритету поновлюваного інтелектуального ресурсу над вичерпними сировинними, впровадженням результатів наукових досягнень, які захищені відповідними охоронними документами.

В ході формування ринкової економіки виникла проблема, а саме - зниження бюджетного фінансування науки, відтік за кордон учених, творців високотехнологічних розробок. У методичному відношенні дана проблема постає як одна із досить складних.

Не менш важливою частиною цього дослідження є існуюча в Україні нормативно-правова база, яка, начебто, забезпечує правову охорону об'єктів інтелектуальної власності та порядок їх використання, але разом з тим, практика застосування законодавства виявила цілу низку проблем, пов'язаних з невідповідністю деяких його норм нормам міжнародного права, забезпеченням ефективного захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності та створенням цивілізованого ринку цих об'єктів.

Ступенем дослідженості теми курсової роботи є праці вітчизняних фахівців у галузі цивільного права та загальної теорії права. Передусім треба назвати роботи З.Н. Братуся, О.А. Красавчикова, Е.А. Суханова, В.А. Рясенцева, В.П. Шатрова, М.М. Богуславського, А.П. Сергєєва, О.А. Підопригори, Р.Б. Шишки.

Об'єктом дослідження є відносини, які виникають з інституту інтелектуальної власності в Україні, а саме, відносини, пов'язані з набуттям, охороною та здійсненням захисту прав учасників цих відносин.

Предметом дослідження є чинне законодавство, до якого входять закони, постанови, монографічні дослідження з питань інституту інтелектуальної власності, недоліки законодавчої бази та правова охорона і захист об'єктів інтелектуальної власності відповідно до законодавства України та міжнародно-правових норм.

Метою дослідження є розкриття найголовніших аспектів набуття, здійснення та захисту прав в сфері інтелектуальної власності.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

· Аналіз нормативно-правових акти та наукової літератури задля розкриття основних засад виникнення, набуття та реалізації прав в сфері інтелектуальної власності.

· Виявити, на основі аналізу, проблеми пов`язані з захистом і охороною прав інтелектуальної власності

· Запропонувати методи вирішення проблем та вдосконалення чинного законодавства України в сфері інтелектуальної власності на основі міжнародно-правових актів та досвіду зарубіжних країн, які сприятимуть вирішенню та запобіганню гострих практичних проблем.

Методи дослідження. В основу методології дослідження інституту інтелектуальної власності покладено загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного та системно-структурного характеру, які у сукупності дають змогу з'ясувати сутність та особливості реалізації інтелектуальної власності, набуття відповідних прав і обов'язків учасниками відносин в даній сфері та засад регулювання інтелектуальної власності у законодавстві України.

Метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для встановлення засад формування інституту інтелектуальної власності, тенденцій та характеру його розвитку.

Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють відносини в сфері інтелектуальної власності у сучасному законодавстві України.

Метод системно-структурного аналізу знадобився для з'ясування місця інтелектуальної власності у системі цивільного права, її структура, види, елементи тощо.

Структура роботи спрямована на досягнення мети і завдань, що поставлені і включає вступ, 4 розділи, 7 підрозділів, висновки, список використаної літератури.



Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом [15; c. 5].

Для сучасної концепції українського цивільного права характерним є те, що право інтелектуальної власності стосовно особи розглядається у 2 значеннях: 1) як елемент правосуб'єктності (правоздатності, статусу) особи; 2) як суб'єктивне право. Відповідно і тлумачиться зміст права інтелектуальної власності.

По-перше, йдеться про сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять "право інтелектуальної власності" як елемент статусу приватної особи. Саме так "зміст права інтелектуальної власності" визначений у ст.ст. 418, 423, 424, 425 ЦК.

Зокрема, ч. 2 ст. 418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та іншими законодавчими актами [6].

Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є об'єктом власності?

Об'єктом права інтелектуальної власності може бути лише нематеріальний об'єкт -- результат інтелектуальної, творчої діяльності. Проте, не кожний результат творчої діяльності визнається об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який є об'єктом охорони ЦКУ та іншими законами України про інтелектуальну власність. Результати творчої діяльності, які з тих чи інших причин не стали об'єктом охорони права інтелектуальної власності, можуть бути визнані об'єктами цивільного права, але не права інтелектуальної власності.

Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути не тільки результати інтелектуальної, творчої діяльності, а й інші об'єкти, визначені ЦКУ та іншими законами. До них можна віднести, так звані, засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг та інші нетрадиційні об'єкти, які прирівняні до об'єктів права інтелектуальної власності. Але вони охороняються правом інтелектуальної власності [14; с. 31].

Суб'єкти права інтелектуальної власності

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦКУ, іншого закону чи договору.

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути передусім творці цієї власності. Творцем об'єкта інтелектуальної власності може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку. Творцями багатьох об'єктів інтелектуальної власності бувають малолітні і неповнолітні діти та інші недієздатні. Це первинні суб'єкти права інтелектуальної власності, яке на підставі закону чи договору може перейти до інших фізичних чи юридичних осіб -- правонаступників -- суб'єктів права інтелектуальної власності як похідних.

Юридичні особи за ЦК не можуть бути творцями, але вони можуть стати первинними суб'єктами права інтелектуальної власності в силу закону. П Первісне право інтелектуальної власності виникає у роботодавців на об'єкти, створені в порядку виконання службових обов'язків (у зв'язку з виконанням трудового договору).

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються фізичні і юридичні особи, до яких це право переходить в силу закону чи договору (спадкоємці та інші правонаступники) [1; с. 106].

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншими законами.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності

Особистими немайновими правами визнаються ті права інтелектуальної власності, які не породжують майнових. Проте деякі з них можуть зумовлювати виникнення майнових прав інтелектуальної власності. Основним особистим немайновим правом є право на визнання певної фізичної особи творцем того чи іншого об'єкта права інтелектуальної власності. Право авторства визнається і за виконавцем.

Згідно зі ст. 423 ЦКУ Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права належать також і суб'єктам права промислової власності, зокрема, право на присвоєння свого імені або спеціальної назви створеному винаходу чи корисній моделі. Винахіднику належить право авторства на його винахід чи корисну модель. Думається, що такі особисті немайнові права належать й іншим суб'єктам права промислової власності. Спеціальна назва присвоюється сорту рослини [1, с. 107].