Відповідно до статистичних даних, які були зібрані станом на 20.11.2013 року - Близько 70% населення України споживає підроблену продукцію під маркою загальновідомих товарних знаків; лише п'ята частина населення ніколи не купує такої продукції. Промовистий факт: майже для 40% українських споживачів якість підроблених товарів являється цілком прийнятною.

Низькі стандарти захисту інтелектуальної власності в Україні багато в чому визначаються значним дефіцитом кваліфікованих фахівців в цій сфері, що, безперечно, вимагає великого обсягу специфічних знань. Лише з 2000 р. у вирішенні цього питання почали з'являтися деякі позитивні зрушення. Але і сьогодні потужність освітньої системи залишається низькою і не може задовольнити попит на фахівців подібного профілю.

Серед головних причин недостатнього рівня ефективності охорони інтелектуальної власності українських фізичних і юридичних осіб фахівці найчастіше називають такі

- відсутність у держави засобів на патентування і здійснення реєстраційних процедур за кордоном (54,8%),

- низький рівень правової культури в країні (46,6%),

- відсутність належних знань та інформації про порядок захисту інтелектуальної власності за межами України (45,2%),

- законодавчу неврегульованість в Україні питань трансферу технологій, в т.ч. у випадках виїзду українських фахівців на роботу за кордон (43,8%).

У сфері законодавчого регулювання системи охорони інтелектуальної власності слід вирішити проблемні питання щодо володіння і управління правами на об'єкти інтелектуальної власності, які створюються за рахунок державного бюджету; колективного управління авторськими і суміжними правами; передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності на комерційній основі; забезпечення розвитку франчайзингу, трансферу технологій; захисту комерційної інформації підприємств, а також ноу-хау; обліку об'єктів інтелектуальної власності та оцінки вартості нематеріальних активів; охорони раціоналізаторських пропозицій, порід тварин та сортів рослин, а також охорони фольклору, народних художніх промислів і традиційних знань та ін.

Крім того, має місце неврегульованість становища "інтелектуального спадку" колишнього Радянського Союзу. Після розпаду СРСР в Росії залишилося близько 500 тис. авторських свідоцтв на винаходи з грифом "Для службового користування", які ніколи не публікувалися. За розрахунками фахівців, приблизно чверть з них (125 тис.) належить українським винахідникам. До того ж, в Україні немає навіть переліку цих винаходів, не кажучи вже про їхні описи. Аналогічною є ситуація і з секретними авторськими свідоцтвами колишнього СРСР. Деякі з них вже перетворені на патенти Російської Федерації. Така ситуація може штучно створювати для українських підприємств певні труднощі в разі виходу на закордонні ринки високотехнологічної продукції.

Одним з перших, безперечно, постає питання формування законодавчої бази у сфері охорони комерційної таємниці, включаючи питання ноу-хау; правової охорони раціоналізаторських пропозицій; трансферу технологій оцінки інтелектуальної власності, а також розробки методики оцінки вартості прав інтелектуальної власності.

Слід акцентувати увагу на впровадженні сучасних технологій управління процесами охорони інтелектуальної власності. Цьому сприяло б створення централізованого комп'ютерного банку даних щодо фірмових найменувань, зареєстрованих на території України; впровадження новітніх інформаційних технологій, зокрема, щодо патентної бібліотеки загального користування. Необхідно також розробити заходи з узгодження національної статистики щодо інтелектуальної власності із міжнародними стандартами в цій сфері. Разом з цим, зарубіжний досвід свідчить, що створити ефективну систему охорони інтелектуальної власності, спираючись виключно на державні структури, практично неможливо. Через це власникам інтелектуального продукту (юридичним і фізичним особам), а також творчим союзам України важливо активізувати процес створення недержавних організацій з питань охорони інтелектуальної власності, а також вивчити питання входження у відповідні міжнародні недержавні організації [7, c. 9].

Необхідно також вжити заходи щодо посилення координації діяльності органів виконавчої влади, в т.ч. правоохоронних органів, з метою створення цілісної системи забезпечення (в т.ч. інформаційного) дотримання законодавства про охорону інтелектуальної власності.

Удосконалення економічних важелів охорони інтелектуальної власності вимагає найпильнішої уваги, оскільки вони обумовлюють масовість і стійкість порушень прав інтелектуальної власності. Слід розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних досягнень. Зокрема, вже протягом тривалого часу обговорюється питання про створення Фонду сприяння патентуванню українських винаходів за кордоном, з його частковим фінансуванням з Державного бюджету в рамках окремої статті бюджетних витрат на охорону інтелектуальної власності. У Державному бюджеті слід також передбачити належне фінансування витрат на розвиток інфраструктури охорони інтелектуальної власності, модернізацію технічної бази державних установ цієї сфери і впровадження в них новітніх інформаційних технологій [12; c. 459].

Незважаючи на помітний прогрес, досягнутий останніми роками у сфері законодавчого забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, на думку міжнародних експертів, її недосконалість все ще є одним з чинників, який перешкоджає створенню в Україні ефективної системи захисту прав інтелектуальної власності. Закони України щодо окремих об'єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність із Цивільним кодексом України, що негативно впливає на захист прав інтелектуальної власності.

Посилення захисту прав інтелектуальної власності в Україні пов'язано з приведенням законодавства України у відповідність із законодавством ЄС відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Так, в Україні необхідною мірою не забезпечено захисту біотехнологічних винаходів, строки охорони прав інтелектуальної власності на певні об'єкти (промислові зразки, сорти рослин тощо) не відповідають відповідним строкам в ЄС, цивільно-правові та митні засоби захисту потребують удосконалення.

Не врегульовано належним чином питання охорони комп'ютерних програм як об'єктів авторського права, оцінки та взяття на бухгалтерський облік об'єктів інтелектуальної власності, нематеріальних активів; існує потреба у розробці методики визначення розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням прав на об'єкти інтелектуальної власності; гальмується розвиток системи підрозділів з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності у бюджетних установах, організаціях та на підприємствах, діяльність яких пов'язана із створенням та використанням об'єктів промислової власності; є потреба запровадження механізму підтримки патентування вітчизняних об'єктів інтелектуальної власності в іноземних державах тощо.