Для оформлення прав на раціоналізаторську пропозицію автор подає заявку на неї тому підприємству, діяльності якого відповідає пропозиція. Заява реєструється в журналі реєстрації заяв на рацпропозицію за формою, затвердженою Державним комітетом статистики України. На підприємстві пропозиція піддається своєрідній експертизі по суті. Якщо пропозиція визнається раціоналізаторською, то вона приймається для використання. По закінченні місяця після ухвалення позитивного рішення автору видається охоронний документ-свідоцтво установленої форми. Свідоцтво підписується керівником підприємства і затверджується печаткою. Це свідоцтво закріплює за автором немайнові і майнові права. До останніх відноситься право на винагороду.

Що стосується таких об'єктів, як породи тварин і наукові відкриття, то на цей час ще не розроблені закони України щодо їх правової охорони.

Висновки: Основними інститутами інтелектуальної власності є:

Ш авторське право, завданням якого є встановлення найсприятливіших правових умов для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству

Ш патентне право, що забезпечує захист другій частині об'єктів творчості (складову інтелектуальної власності) не менш важливу, ніж перша його частина (духовна творчість).

Ш Правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, що регулюють відносини у сфері використання та охорони спеціальних символів, що застосовуються товаровиробниками для індивідуалізації себе та результатів своєї діяльності.

Ш Правова охорона нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності, до яких відносять наукові відкриття, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин і



Розділ ІІІ. Інтелектуальна власність в Україні 3.1 Захист інтелектуальної власності

Захист інтелектуальної власності -- інструмент правового та економічного регулювання винахідницької діяльності, оскільки дає змогу зберігати право власності та одержувати прибуток від винаходів чи нововведень. Система захисту передбачає:

-- правовий захист інтелектуальної власності;

-- розвиток патентної системи;

-- організацію загальнонаціональних конкурсів винахідництва і новаторства тощо.

Стимулювання винахідницької активності має здійснюватися на макро-, мезо- і мікрорівнях управління. На державному рівні формується політика сприяння розвитку новаторства і винахідництва в країні. З цією метою ухвалюють відповідні закони, розробляють комплексні програми, методи стимулювання. Наука с одним із визначальних факторів розвитку матеріального та духовного життя людського суспільства, основою новітніх технологій в усіх сферах людської діяльності сучасного та майбутніх поколінь.

Дуже важлива роль правового регулювання інтелектуальної власності, адже воно полягає в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни. Заходи щодо захисту авторського права впроваджуються і на міжнародному рівні, де більшість країн керуються правилами Всесвітньої організації інтелектуальної власності (БОІ В). У Європі організація винахідницької (інноваційної) діяльності фактично вже стала прерогативою Європейського Союзу, що свідчить про надзвичайну актуальність проблеми. З 1996 р. набув чинності план заходів у сфері інновацій і Європейська комісія схвалила рекомендації щодо захисту інтелектуальної власності, ефективності патентної системи, зокрема авторських прав в інформаційній галузі, розширення патентної охорони з біотехнології. Крім того, передбачені заходи з розширення мобільності наукових кадрів, нових організаційних форм освіти і професійного навчання. Нині у світі наявні три основні типи захисту інтелектуальної власності:

-- патенти, що закріплюють за автором право па винахід;

-- авторське право, яке поширюється на твори у сфері науки, літератури і мистецтва;

-- товарний знак на виготовлену продукцію підприємств.

Документом, що засвідчує авторство і падає його власнику виняткове право на винахід, є патент. Він може бути підкріплений промисловим зразком або реєстрацією товарного знака. Згода на використання винаходу реалізується через видачу (продаж) ліцензії на часткове чи повне використання патентних прав. [16].

Успішне здійснення науково-технічної та інноваційної політики в Україні неможливе без активізації творчої індивідуальності та винахідництва, що безпосередньо пов'язано з розвитком як вищої, так і професійної освіти. Фінансування і, відповідно, матеріально-технічна база багатьох (особливо технічних) вищих навчальних закладів сьогодні є застарілою, потребує оновлення, як і методи навчання. Зруйнована також система науково-дослідних галузевих інститутів, фінансування яких з державного бюджету значно скоротилося. Приватні підприємства, з одного боку, визнають нестачу висококваліфікованого персоналу як гальмівний чинник проведення нововведень, а з іншого, не виділяють коштів для підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, значно знизилась мотивація до винахідницької діяльності. Одна з проблем юридичного характеру полягає в тому, що законодавчо не закріплені права та пільги винахідника, вченого [12; c. 100].

З метою відновлення інноваційного потенціалу вкрай важливо розробити стратегію і програми розвитку народного господарства на основі інноваційної моделі. Необхідно продовжувати вдосконалення чинного законодавства у патентно-ліцензійній сфері, надавати йому відповідності з нормами міжнародного права інтелектуальної власності, зокрема, передбачати:

-- державне регулювання трансферу технологій;

-- регулювання міжнародної науково-технологічної та економічної співпраці;

-- відновлення патентних підрозділів на виробництві, передусім у державному секторі;

-- створення підрозділів з охорони інтелектуальної власності в міністерствах, інших центральних органах державної влади і управління, широке залучення вітчизняних громадських організацій, недержавних академій наук до виконання цих завдань;

-- запровадження системи заходів щодо стимулювання і державної підтримки винахідництва та інноваційної діяльності, яка передбачає, зокрема, створення цільових фондів для одержання українськими суб'єктами українських патентів та патентів міжнародного рівня

-- запровадження широкого викладання права інтелектуальної власності, проведення інтенсивної підготовки суддів та працівників органів юстиції, співробітників підрозділів із захисту прав інтелектуальної власності в органах внутрішніх справ, безпеки, митних, податкових службах.

Особливістю інноваційної діяльності є те, що вона передбачає створення нового продукту, а це вимагає його реєстрації, сертифікації, визначення правових відносин щодо інтелектуальної власності та її захищеності у процесі просування на ринок. Цей вид послуг забезпечують відповідні інфраструктурі установи: патентні відомства, лабораторії, що мають право проводити експертизи та реєстрацію проектів, продукції тощо [13; c. 212].



3.2 Проблеми та перспективи розвитку охорони інтелектуальної власності в Україні

Незважаючи на цілу низку недоліків, національна система правової охорони інтелектуальної власності в Україні загалом функціонує на задовільному рівні і формально відповідає основним міжнародним вимогам і стандартам. Статистичні показники Державного департаменту інтелектуальної власності МОН свідчать про постійне зростання кількості виданих охоронних документів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, інші об'єкти права інтелектуальної власності [11; c. 352]. Законодавча база є досить змістовною і в цілому відповідає міжнародним нормам.

Сьогодні правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами Цивільного, Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідних процесуальних кодексів, окремих спеціальних законів та близько ста підзаконних нормативних актів. Крім того, Україна є учасницею багатьох міжнародних угод, які є частиною національного законодавства. Певним досягненням у цій сфері можна вважати і вступ України до СОТ, де вимоги щодо функціонування системи інтелектуальної власності є досить суворими.

Однак не можна не зауважити, що ефективність системи охорони інтелектуальної власності є недостатньою через цілий комплекс проблем, які потребують термінового вирішення. Все це перешкоджає розвитку інноваційної діяльності, утворенню в Україні цивілізованого ринку інтелектуальної власності.

Як зазначає Комітет з питань науки та освіти Верховної Ради України, забезпечення реалізації політики у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні характеризується відсутністю належної координації та недостатньою ефективністю у діяльності структур, які мають опікуватися питаннями розвитку інтелектуальної власності, її охороною і захистом.

Відповідні функції з охорони цього виду власності сьогодні частково виконують Міністерство освіти і науки України, Державний департамент інтелектуальної власності як його невід'ємна складова, Український інститут промислової власності. Функції щодо реалізації авторських і суміжних прав, здійснення заходів із захисту об'єктів інтелектуальної власності покладені також на Міністерство культури України. Водночас статус Департаменту інтелектуальної власності не узгоджується з вимогами Закону України "Про Кабінет Міністрів України", яким не передбачено утворення урядових органів. Все це заважає своєчасному прийняттю обґрунтованих рішень, а отже, притлумлює саму можливість адекватно реагувати на виклики часу, формувати комплекс назрілих інституційних, правових та економічних заходів задля розвитку цивілізованого ринку інтелектуальної власності відповідно до національних інтересів [10; c. 167].

Крім того, залишаються не вирішеними питання щодо фінансування заходів у сфері трансферу технологій, організації управління та розвитку інфраструктури у сфері правової охорони інтелектуальної власності: запровадження у структурі Державного департаменту інтелектуальної власності посад державних інспекторів в усіх регіонах України; розширення штатної чисельності підрозділу з питань захисту прав інтелектуальної власності Державної митної служби України; удосконалення діяльності регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації щодо надання інформаційних і консультативних послуг з питань інтелектуальної власності; функціонування Державної патентної бібліотеки та її регіональних відділень тощо.

Неврегульованими також є питання створення ефективної системи збору та виплати винагороди авторам, виконавцям, виробникам фонограм, що суттєво перешкоджає розвитку ринку авторського права та суміжних прав.

Наслідком недосконалості законодавства та відсутності належного контролю є велика кількість порушень у діяльності організацій колективного управління, які повинні відігравати визначальну роль в охороні авторського права і суміжних прав. Так, наприклад, за даними Рахункової палати України, в державі щороку збирається лише близько 30 млн. грн. винагороди, що, за оцінками експертів, складає тільки 3% потенційної суми надходжень.

За умов обмеженої платоспроможності широких верств населення діють потужні стимули до придбання і споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності.