Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України; встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації; мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт;

8) публікація акта. В Україні офіційно встановленими органами для публікації законів є журнали «Голос України», «Відомості Верховної Ради» і т.п. Нормативні акти Кабінету Міністрів, акти місцевих адміністрацій, відомчі нормативні акти - у відповідних бюлетенях;

10) надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.

Нормативно-правовий акт виконує важливу роль в розвитку держави, оскільки саме за допомогою нього здійснюється управління державою та створюються нормальне функціонування суспільних відносин. В період незалежності України прийнято близько 40 тисяч нормативно-правових актів.

Нормативні акти опрацьовуються з урахуванням правил юридичної техніки. Ці правила передбачають вимоги щодо використання особливої мови закону (юридичної термінології), прийомів і способів викладення норм права в статтях нормативних актів, юридичних конструкцій тощо.

Розрізняють акти змішаної дії, тобто такі, що складаються з нормативних і правозастосовних норм. Якщо в тексті правового акта містяться норми й індивідуально-конкретні розпорядження, він вважається нормативним. Однак поєднання в одному акті норм нормативного і конкретного (індивідуального) призначення не відповідає правилам юридичної техніки і ускладнює розуміння документа щодо його дії в часі.

Розділ 2. Ієрархія та види нормативно-правових актів

2.1 Класифікація нормативно-правових актів

Ієрархія нормативно-правових актів - встановлене Конституцією України та Законом «Про нормативні акти» про співвідношення нормативно-правових актів, що полягає в підпорядкованості актів нижчої юридичної сили актам вищої юридичної сили, встановленні взаємозв'язків і взаємозалежності між цими актами, визначенні місця кожного виду нормативно-правових актів у системі законодавства.

Мають формуватися не окремі документи у вигляді чи то закону, чи то лише концепції, а сформована ієрархічна система, функціонування якої відповідало б системному характеру. У найбільш загальному вигляді ієрархічну систему нормативно-правових актів України можна подати таким чином: Конституція України; закони України; укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативні акти міністерств та відомств. Особливу групу 0становлять міжнародні договори України.

Класифікація нормативно-правових актів є досить актуальною проблемою на даний час. Є багато класифікацій, які показують різноманітність їхніх форм і змісту. Існує поділ актів на закони та підзаконні акти. За дією в часі - на постійні і тимчасові. За дією в просторі - на загальнодержавні, регіональні, муніципальні та локальні. Може також існувати класифікація нормативно-правових актів за колом осіб.

З метою кращого вивчення нормативно-правових актів визначається такий їх головний поділ за юридичною силою на:

- закони (мають вищу юридичну силу);

- підзаконні акти (видаються на основі закону).

В той же час у ряді правових систем така ієрархія відсутня і всі нормативно-правові акти загального характеру носять назву закону. У Франції поняттю підзаконного акта відповідає поняття «регламент», що видається урядом. Силу певного нормативно-правового акта характеризує місце, яке він посідає у загальній системі актів.

За сферою дії правових актів:

- загальнодержавні (тобто поширюються на всю територію України та населення держави, наприклад Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», постанови Верховної Ради, акти Кабінету Міністрів, укази Президента);

- локальні (координують діяльність конкретних установ, наприклад накази і розпорядження адміністрацій);

- спеціальні.

За характером волевиявлення:

- акти встановлення норм права;

- акти зміни норм права;

- акти скасування норм права.

Залежно від суб'єкта правотворчості всі нормативно-правові акти поділяються на:

нормативно-правові акти державних органів;

нормативно-правові акти недержавних суб'єктів (органів місцевого самоврядування, профспілок, акціонерних товариств);

сумісні нормативно-правові акти державних органів і недержавних суб'єктів;

нормативно-правові акти безпосередньої правотворчості народу (суспільства).

За часовим критерієм, тобто тривалістю їх дії, можуть бути поділені на два види:

- акти із невизначеним строком дії, для яких не встановлений кінцевий момент їх дії;

- акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин.

За зовнішньою формою вираження:

- закони;

- укази;

- постанови;

- рішення;

- розпорядження;

- накази тощо.

За юридичною властивістю:

- нормативні - це акти, що складаються з правових норм. Вони розраховані на певний термін і багаторазове застосування норм (наприклад, Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад);

- індивідуальні - це акти, які містять рішення щодо конкретних питань. Адресуються конкретним учасникам правових відносин (наприклад, наказ ректора університету про призначення на посаду);

- змішані - це акти які складаються з правових норм і конкретних рішень. Вони знаходять своє застосування в урядових постановах, за допомогою яких формуються обов'язкові правила поведінки і передбачається застосування адміністративних стягнень до порушників.

Класифікація нормативно-правових актів, має велике теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє з'ясувати правову природу того чи іншого акта, його ознаки, призначення. За допомогою класифікації фіксують закономірні, об'єктивні зв'язки між об'єктами, предметами реальної дійсності шляхом розподілу їх за відповідними рубриками.

2.2 Поняття, ознаки та види законів

Закон регулює найважливіші суспільні відносини в державі і при цьому спонукає громадян до правомірної поведінки. Роль закону в правовій системі зростає. Він виступає нормативним регулятором. Як казали давньоримські юристи, що демократичний закон є і суворим, і гнучким водночас: він дає надію, він відкритий для перегляду, хоч лише до певних меж. Перейдемо конкретніше до визначення закону.

Закон - нормативний акт органу законодавчої влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи, та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо волевиявленням народу (референдум) і має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

Закон є правотворчим актом, тому що він безпосередньо виражає волю держави. В ньому містяться юридичні приписи, в яких встановлюється державний та суспільний лад. Закон носить первинний характер, оскільки він є початком всієї правової системи; інші акти носять похідний характер, тому що вони основані на законі і на тих початках, які встановлені в ньому.

Розглянемо основні ознаки закону:

Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму. Це забезпечує певний рівень демократизму процесу правотворчості, оскільки прийнятий таким чином нормативно-правовий акт найповніше відображає інтереси соціальних груп і уможливлює їх урівноваження.

Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність.

Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативних актів країни. Будь-який інший правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняється до усунення протиріч. Вказана сила закону забезпечує його верховенство, підтримує ієрархічність та єдність системи нормативних актів.

Як різновид нормативних актів закон встановлює загальнообов'язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.

Закон є стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб'єктів та у певному порядку.

Закон має загальний характер. Він не може враховувати особливостей всіх життєвих випадків у регульованій ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень. Загальність законоположення забезпечує єдність нормативно-правових та індивідуальних актів.

Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути. Правильний розподіл правового матеріалу в тексті закону надає його структурі чіткості, логічної послідовності й допомагає швидко орієнтуватися у змісті закону, сприяє засвоєнню та виконанню його положень усіма суб'єктами права.

Закон включає такі елементи як - найменування органу, що прийняв акт; назву закону; преамбулу; правові приписи закону та наслідки їх невиконання; скасування законом інших нормативних правових приписів; норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності; підпис відповідної посадової особи.

Закон є нормативним актом, що приймається в особливому процесуальному порядку, який називається законодавчим процесом. В Україні він визначається Конституцією, регламентом Верховної Ради та окремими законами і складається з переліку послідовних стадій.

Закон охороняється та гарантується державою, яка забезпечує необхідні умови для виконання законів і застосовує заходи примусового характеру до суб'єктів, які не виконують або порушують вимоги законів.

Закон приймається відповідно до вимог логіки, стилю та мови, що сприяє однаковому і точному його розумінню та застосуванню, підвищенню ефективності системи нормативних актів у цілому.

Не має потреби в додатковому затвердженні.

Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Згідно зі ст.85 Конституції України закони приймає лише Верховна Рада.

Закони в сучасній демократичній правовій державі посідають перше місце серед усіх джерел права й є основою законності та правопорядку. На підставі цих ознак можна виділити таку юридичну властивість законів, що вони встановлюються для регулювання державного і суспільного життя, так, відповідно до статті 92, п.1: «Виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина».

Хотілося сказати про таких давніх вчених та юристів, які визначали закон по-своєму. Такими прикладами є Д. Дідро, він казав: «Не може бути іншого законодавця, окрім народу»; Сократ: «Та держава, в якій громадяни підпорядковуються законам, є щасливою під час миру й непохитною під час війни»; Геракліт: «Народ повинен захищати закон як свій оплот, як свій оберігаючий мур». Ці висловлювання, на мою думку, підкреслюють те, якою саме повинна бути держава, закони, які в ній панують та суспільство, яке не тільки повинно прислухатися до влади, але й певною мірою брати участь у законодавчому процесі.