6. Нормативні накази адміністрації підприємств, установ, організацій або ще їх називають локальні нормативні акти - акти, які приймаються керівниками підприємств, установ, організацій в межах наданих їм повноважень з метою регулювання службової і трудової діяльності. Переважно акти цієї групи регламентують питання щодо організації праці, заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, матеріального заохочення та ін. Такі акти є локальними, оскільки діють тільки в межах відповідного підприємства, установи, організації.

Особливе місце в системі нормативно-правових актів України займають акти, що видаються органами влади Автономної Республіки Крим. Верховна Рада АРК має право видавати нормативно-правові акти з ряду питань, визначених Конституцією України, зокрема має право приймати і змінювати Конституцію АРК.

Проте слід мати на увазі, що ці акти н є законами: закони має право приймати тільки Верховна Рада України.

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості.

Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам.

Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати.

Розділ 3. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб

Нормативно-правові акти мають часові, просторові та суб'єктивні межі свого функціонування. Дія нормативно-правових актів - це фактична дія норм права, що у них містяться, на суспільні відносини. Інакше кажучи, дія нормативно-правових актів полягає у врегулюванні певних суспільних відносин шляхом реалізації норм права, що в них містяться.

Дія нормативно-правового акта в часі означає, що нормативно-правовий акт набув чинності в певний час і припиняє діяти в певний час. Нормативно-правовий акт може набути чинності після його прийняття (підписання чи опублікування), через певний термін тощо. Втрачає ж він свою чинність після прийняття нового нормативно-правового акту, після закінчення певного строку дії нормативно-правового акту або при виконанні певної дії, яка передбачається або мається на увазі.

Залежно від дії в часі, нормативно-правові акти можуть бути постійними і тимчасовими; негайними і відстроченими.

Постійний нормативно-правовий акт видається на невизначений термін. Тимчасовий нормативно-правовий акт видається на певний термін. Негайний нормативно-правовий акт вступає в дію з моменту його прийняття. Відстрочений нормативно-правовий акт починає діяти через певний час після його прийняття.

Дія нормативно-правового акта в часі обмежена періодом між набранням актом чинності та припиненням його дії. Нормативно-правовий акт починає діяти з моменту ухвалення, його публікації, з моменту вказаного в тексті самого нормативно-правового акта, а в разі відсутності цієї вказівки, то після спливу певного строку після публікації.

Є таке поняття як напрям темпоральної дії - показник, що визначає дію нормативного акта стосовно правових відносин, які виникли до і після набуття ним чинності. Загальним принципом, який визначає напрям темпоральної дії нормативних актів, є негайна дія. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих правовідносин новими, старої норми права - новою нормою. В цьому випадку нормативно-правовий акт зворотної дії не має. Наступне правило набрання чинності нормативно-правовим актом це - зворотна дія, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію на всі випадки «вперед» і «назад». Надання закону зворотної чинності є винятком і є можливим у двох випадках: якщо про це є вказівка в самому законі; якщо закон пом'якшує або зовсім усуває відповідальність.

Переживаюча дія (ультраактивна форма) застосовується зазвичай тоді, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили у правовідносини до видання нового нормативного акта. Тобто акт, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта, продовжує діяти з окремих питань.

Слід зазначити, що українське законодавство найбільш суворо регламентує можливість зворотної дії нормативних актів. За загальним правилом нормативні акти не мають зворотної дії.

Зупинення дії нормативного акта - тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, що зумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Зупинити дію акта може той орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Дія нормативного акта у часі завершується з моменту припинення його дії - календарної дати, з якої акт остаточно втрачає чинність. Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії актів: 1) закінчення строку, на який вони були прийняті; 2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акта періоду Великої Вітчизняної війни після її закінчення); 3) визнання судами нормативних актів неконституційними, незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили; 4) скасування нормативного акта іншим актом (найпоширеніший випадок). Остання підстава може бути класифікована на пряме скасування і фактичне. Пряме означає те, що право скасовувати акт має орган, який прийняв цей акт. Фактичне - внаслідок прийняття іншого акта, що регулює ту саму групу суспільних відносин.

Дія нормативно-правового акта в просторі означає територіальне обмеження його дії, коли нормативно-правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів. Нормативно-правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип - це дія актів у межах території держави. Вони можуть поширюватися на всю територію України, на територію Автономної Республіки Крим та на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину.

Екстериторіальний принцип - це дія нормативних актів поза межами держави. Цей принцип є свого роду правовою фікцією. Певні частини території держави (будинки іноземних посольств) вважаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони фактично існують, а юридично визнається, що вони знаходяться на території тієї держави, чиє посольство вміщується в даному будинку. Суб'єкти, які знаходяться на такій території, підпадають під дію законодавства тієї країни, до якої належать посольства. Особливості дії нормативного акта в просторі притаманні кримінальному законодавству. Так, у статті 7 КК України закріплено: «Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України».

За дією в просторі нормативно-правові акти можуть бути загальнодержавними, регіональними, муніципальними і локальними.

Загальнодержавні нормативно-правові акти діють на всій території держави (включаючи право екстериторіальності, тобто право на територію посольств). Прикладом загальнодержавних нормативних актів є Конституція України, закони України та інші нормативно-правові акти, що прийняті вищими та центральними органами державної влади і управління.

Регіональні нормативно-правові акти діють на визначеній території (суб'єкти федерації, адміністративно-територіальні одиниці). Прикладами регіональних нормативно-правових актів є Конституція Республіки Башкортостан.

Муніципальні нормативно-правові акти діють на рівні міст, селищ, сіл тощо. Прикладами муніципальних нормативно-правових актів є закони міста Москви.

Локальні нормативно-правові акти діють на рівні державних підприємств, установ або організацій. Локальними актами є статути, правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб - це їх поширення на певні категорії суб'єктів права. Коло осіб, які підпадають під дію нормативного акта, визначається обсягом і специфікою правового статусу суб'єктів. За характером політико-правового зв'язку суб'єкта з державою розрізняють:

а) нормативні акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави (Конституція України);

б) нормативні акти, які поширюються тільки на громадян даної держави (закони України «Про політичні партії України», «Про вибори Президента»);

в) нормативні акти, які поширюються на іноземних громадян та осіб без громадянства (Закон України «Про правовий статус іноземців»).

За професійним і соціальним статусом суб'єктів права виокремлюють нормативні акти спеціальної дії, що поширюються тільки на коло спеціальних суб'єктів, тобто осіб, які володіють певною професією і займають певні посади (судді, прокурори, народні депутати) або мають особливе соціальне становище (пенсіонери, інваліди, сиріти ті ін.).

Залежно від доміцилю (місця проживання, місця перебування суб'єктів права) виділяють нормативні акти, що діють відносно осіб, що постійно проживають на території держави, і нормативні акти, що поширюються на осіб, які тимчасово перебувають на даній території (біженці, переселенці та ін.).

Дія нормативного акта за колом осіб пов'язана також з наявністю чи відсутністю в осіб юридичного імунітету. Юридичний імунітет означає повне або часткове звільнення його носія від поширення на нього дії загальних правових норм. У міжнародному праві утвердилося поняття дипломатичного імунітету.

Повний дипломатичний імунітет мають: глава дипломатичного представництва в Україні, члени дипломатичного персоналу, їх сім'я. Вони користуються особистою недоторканністю, не можуть бути заарештовані або затримані.

Обмежений дипломатичний імунітет мають дипломатичні кур'єри, консульські посадові особи, консульські службовці та ін. Ці особи звільняються від кримінальної відповідальності лише за дії, вчинені ними при виконанні своїх обов'язків.

Нормами національного законодавства можуть бути встановлені депутатський, президентський, суддівський та інші види імунітету.

Отже можна сказати, що дія нормативно-правових актів - це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Висновки

нормативний акт закон постанова

Досліджуючи дану тему курсової роботи, я зробила вагомий внесок у підґрунтя своїх знань з поставленої теми.

Внаслідок здійснення детального аналізу можна дійти висновку, що одними із найважливіших нормативно-правових актів є закони та підзаконні акти.

Нормативно-правовий акт є необхідним і невіддільним елементом правотворчої системи держави. Нормативно-правовий акт є волевиявленням держави або всього народу, тобто він приймається тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державні повноваження, містить у собі правові норми, має зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми, володіє юридичною силою, яка відображає його співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.