ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ НОТАРІАТУ

1.1 Латинський нотаріат

1.2 Український нотаріат

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИК НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ У СФЕРІ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

2.1 Особливості нотаріальної діяльності у сфері міжнародного співробітництва

2.2 Нотаріальне оформлення документів від імені громадян, підприємств, установ і організацій України, призначених для дії за кордоном

РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ НОТАРІАТУ: УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО МСЛН

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Новітній етап розвитку українського суспільства, що ґрунтується на Конституції України 1996 року, пов'язаний із реформуванням національної правової системи в цілому та окремих правових інститутів зокрема. Це потребує наукового аналізу низки проблем, серед яких значне місце займають і питання становлення та функціонування нотаріату в Україні.

Нотаріат покликаний створювати належні умови для ефективної реалізації норм права фізичними та юридичними особами, захищати їхні суб'єктивні права і законні інтереси, надаючи правочинам публічної довіри і більшої доказової сили документам. Крім того, нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані відносини. Відтак він є одним із важливих чинників формування правової держави.

З часів набуття Україною незалежності питання про реформування нотаріату залишається актуальним. Перший вагомий внесок у цю справу Верховна Рада України зробила в 1993 р., коли прийняла Закон «Про нотаріат». Тоді він був кроком уперед, адже запроваджував інститут приватних нотаріусів. Але розвиток суспільно-правових відносин у державі показав, що в деяких ключових питаннях цей нормативний акт себе вже вичерпав. Крім того, нотаріальна спільнота та науковці, які опікуються питаннями нотаріату, вже не раз ставили та обговорювали на науково-практичних конференціях питання про долучення українського нотаріату до світового досвіду країн, у яких існує класичний нотаріат латинського типу.

Нині актуальною є гармонізація українського законодавства про нотаріат з європейським законодавством, а також з виробленими основними принципами латинського нотаріату, які загалом закріплені в законодавствах європейських країн. Україна затверджена на семінарі в Зальцбурзі спостерігачем у Міжнародній спілці латинського нотаріату до прийняття нового Закону "Про нотаріат", після чого український нотаріат буде затверджений членом Спілки.

Головним недоліком зазначеного чинного закону України є те, що він багато в чому ґрунтується на традиціях, які виникли за радянських часів, у відриві від генерального розвитку нотаріату в країнах континентальної правової сім'ї, тобто тих країнах, де існує нотаріат латинського типу.

Все це, а також брак в українській історико-правовій науці спеціальних розробок, присвячених темі міжнародних відносин у сфері нотаріату, зумовлюють актуальність досліджуваної проблеми.

Метою роботи є поглиблення правових знань щодо сутності та особливостей міжнародного співробітництва у сфері нотаріату в Україні.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

• охарактеризувати поняття та сутність інституту нотаріату;

• визначити особливості нотаріальної діяльності у сфері міжнародного співробітництва;

• встановити процес нотаріального оформлення документів від імені громадян, підприємств, установ і організацій України, призначених для дії за кордоном;

• надати характеристику становленню нотаріату на сучасному етапі розвитку в Україні.

Об'єктом дослідження є нотаріальна діяльність органів та посадових осіб в сфері міжнародного співробітництва.

Предметом дослідження є правові закономірності та особливості регламентації інституту нотаріату в сфері міжнародного співробітництва в Україні. Структура роботи. Структура курсової обумовлена метою, завдання та обраним предметом дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів що об'єднують в собі 4 підрозділи, висновків, та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ НОТАРІАТУ

1.1 Латинський нотаріат

У світі існує два типи нотаріату як соціальної функції -- нотаріат латинського типу (вільний нотаріат) і нотаріат публічний, який має два підтипи: англо-американський та радянський (державний). Це відповідає поділу права на приватне та публічне, частково також поділу на систему континентального (сivil law -- цивільного) та англо-американського (common law -- прецедентного, загального) права [16, c.31].

Існують країни, де інституту нотаріату у звичній для нас формі немає, оскільки офіційний документ не є особливим засобом доказу в суді. Йдеться про англо-американську правову систему, в якій відсутній інститут нотаріату латинського типу -- нотаріуси існують і там, але при цьому нотаріусом може бути не обов'язково юрист, частіше просто інша особа. Цій особі органами комунального управління, а не органами правосуддя (часто тимчасово і за певну плату) надається повноваження використовувати печатку з метою підтвердження простих подій, як правило, це дача показань свідків за межами суду, який розглядає справу, причому за таким документом не закріплюється привілейоване процесуальне значення.

Державний нотаріат існував у колишньому Радянському Союзі, в країнах соціалістичного табору та існує разом з латинським в окремих кантонах Швейцарії, у Португалії, в Росії, тощо. Є він і в Україні. Функції радянського державного нотаріату були досить широкими, і в цьому відношенні мало чим відрізнялися від нотаріату латинського типу. Латинський нотаріат відрізняється від публічного насамперед тим, що нотаріус латинського типу є представником вільної професії (це один із фундаментальних принципів латинського нотаріату), і його функції не обмежуються настільки, як в країнах прецедентного права.

Латинський нотаріат є системою, за якої нотаріус здійснює публічну функцію, отримавши від держави частинку його влади (право надавати його документам силу публічного акту), але організовує свою роботу як особа вільної професії. Також в обігу дефініція «вільний нотаріат», скорочена форма від визначення «нотаріат, що діє у формі вільної професії». Вільний нотаріат практикується в більшості країн світу.

На міжнародній арені Латинський нотаріат представлений Міжнародним союзом нотаріату (МСЛН), що об'єднує понад 80 держав світу. Союз було утворено 2 жовтня 1948 р. у м. Буенос Айресі (Аргентина) на зустрічі представників національних нотаріальних організацій. До учасників МСЛН входять країни Південної та Центральної Америки, Японія, Франція, Іспанія Португалія, Швейцарія, Бельгія, Люксембург, Германія, Італія Ватикан, Нідерланди, Кот-д'Івуар, Марокко, Сенегал, Туреччина, Греція, Російська Федерація, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Словенія та деякі інші [21, c.12].

Латинський нотаріат базується на традиції римського права В країнах, що входять до МСЛН, як і в Україні, діє континентальна (романо-германська) правова система з її пріоритетом письмового доказу, а нотаріально оформлені документи отримують публічне визнання і підвищену доказову силу. При цьому і більшості країн Латинського нотаріату акти нотаріусів мають і виконавчу силу.

Питанням нотаріату надається багато уваги в Європейському союзі. Зокрема, в резолюції Європейського парламенту коментується, що створення єдиного загальноєвропейського ринку і тягло за собою значну активізацію нотаріальної діяльності в усіх державах -- членах Союзу.

Вільний нотаріат є єдиною формою нотаріату, яка відповідає потребам демократичної держави. Він не є частиною адміністративної системи, а здійснює охорону прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб, маючи особливе повноваження держави. Юридичні гарантії і безпека, що надається нотаріальними процедурами, не є зайвими формальностями і бар'єрами в цивільному і комерційному обороті, а навпаки, роблять ці відносини захищеними і передбаченими.

Сучасний Латинський нотаріат базується на системі основоположних принципів, серед яких:

— нотаріус діє від імені держави, але підкоряється тільки закону;

— функція Латинського нотаріату -- служіння державі, яке нотаріус здійснює незалежним чином, не входячи в ієрархію державних службовців;

— нотаріус забезпечує неупереджену кваліфіковану юридичну допомогу; законність, рівну справедливість і публічну достовірність приватних актів;

— акти нотаріуса мають особливу доказову, а часто і виконавчу силу;

— діяльність нотаріуса знаходиться у сфері безспірної юрисдикції, при цьому сприяючи попередженню суперечок і конфліктів;

— як радник нотаріус виявляє справжню волю осіб, що звернулись до нього, і відображає її в юридичному акті;

— нотаріус зобов'язаний бути членом централізованої організації -- нотаріальної палати; чисельність посад нотаріусів підлягає квотуванню;

— нотаріус несе повну майнову відповідальність за професійні помилки;

— нотаріус зобов'язаний застрахувати професійні ризики;

— нотаріус жорстко зв'язаний не тільки законом, а й нормами професійної етики [15, c.37].

Ці принципи покликані виключити незаконне втручання державних органів і посадовців, підвищити кваліфікацію нотаріуса, забезпечити збереження таємниці нотаріальних дій тощо.

Разом з тим свобода в рамках Латинського нотаріату припускає контроль з боку держави, яка делегувала нотаріусам свої пов­новаження у сфері надання приватним актам характеру публічних. Держава, зокрема, регламентує порядок призначення на посаду нотаріуса, бере участь у визначенні кількості нотаріусів, встановлює ставки стягуваного мита і кримінальну відповідальність за істотні порушення в професійній діяльності нотаріуса, контролює дотримання нотаріусами законів та інших правових актів, держава уповноважена ставити питання про позбавлення права здійснювати нотаріальну діяльність через систему судових органів, вона встановлює ряд інших обмежень, наприклад, у занятті нотаріуса іншою діяльністю, у здійсненні нотаріальних дій у рамках нотаріального округу, в рекламі.

1.2 Український нотаріат

Нотаріат в Україні - система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, в також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші передбачені законодавством нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. Учинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або мають приватну нотаріальну практику (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, певні визначені законом нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Учинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що має приватну нотаріальну практику, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.