Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Одеська юридична академія»

Факультет адвокатури

Кафедра цивільного процесу

Курсова робота з теми:

Окреме провадження

Одеса - 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика окремого провадження

1.1 Поняття, зміст та ознаки окремого провадження

1.2 Ознаки окремого провадження

1.3 Особи, які беруть участь в справах окремого провадження

Розділ 2. Справи окремого провадження, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством

Розділ 3. Справи, особливості розгляду яких в окремому провадженні визначені іншими актами законодавства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Встановлення в судовому порядку фактів, що мають юридичне значення, є обумовленим необхідністю здійснення захисту прав та законних інтересів. Виникнення, зміна та припинення майнових та особистих немайнових прав завжди безпосередньо наслідком тих чи інших юридичних фактів. Однак, нажаль, далеко не завжди наявність або відсутність цих фактів є очевидною. Для таких випадків передбачений судовий порядок встановлення юридичних фактів. Ці справи розглядаються в порядку окремого провадження, який закріплений в Розділі IV Цивільного процесуального кодексу України. Окреме провадження відрізняється від інших видів провадження у цивільному процесі відсутністю спору про право, розглядається тільки питання про наявність або відсутність юридичних фактів. Окреме провадження вирізняється за суб'єктним складом та особливостями розгляду. Такі справи порушуються виключно на підставі заяви. Справи окремого провадження не можуть вирішуватись в третейському суді та закриватись у зв'язку з укладенням мирової угоди. Всі ці ознаки виділяють окреме провадження як окремий вид цивільного судочинства.

Отже, мета даної роботи полягає в розкритті поняття окремого провадження, визначенні його особливостей та розгляді категорій справ, що, відповідно до законодавства, розглядаються в порядку окремого провадження.

Нормативною основою даної роботи стали такі правові акти, як Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс, Цивільний кодекс, Сімейний кодекс, а також Постанова Пленум Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” від 28 березня 1972 р. №3, Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11.

Науковою основою стали праці таких видатних вчених, як Бичкова С.С., Білоусов Ю.В., Борисова В.І., Жилінкова І.В., Кілічава Т.М., Червоний Ю.С., Чорнооченко С.І., Штефан М.Й., Фурса С.Я.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У розділі 1 розглянуто загалом окреме провадження як вид цивільного судочинства, також визначено його основні ознаки, розкрито суб'єктний склад.

У розділі 2 детально розглянуто основні категорії справ, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством, досліджено особливості їх розгляду.

У розділі 3 досліджено справи, особливості розгляду яких в окремому провадженні визначені іншими актами законодавства, визначено їх характерні риси та специфічні властивості.

Розділ 1. Загальна характеристика окремого провадження

1.1 Поняття та зміст окремого провадження

В ст. 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Однак, захист прав та інтересів, що охороняються законом, виникає не тільки у випадках їх порушення. Часто виникає необхідність у встановленні у судовому порядку юридичних фактів, що необхідні для подальшого здійснення відповідних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Такі справи розглядаються в порядку окремого провадження.

У вітчизняному цивільному процесуальному законодавстві протягом більш ніж 100 років знаходила своє відображення конструкція кількох форм цивільного судочинства - так званий спірний або позовний і окремий порядок (форма) цивільного процесу, зумовлений необхідністю формулювання спеціальних процесуальних норм.

Деякі сучасні дослідники конструкцію форм судочинства пов'язують із традицією римського права, яка виокремлює спірне позовне провадження (jurisdictio conteutiose) і безспірне (jurisdictio voluntaria) і яка, на їх думку, була відтворена цивільним процесуальним законодавством сучасних держав.

З приводу окремого провадження С.Фурса стверджує, що “чинне цивільне процесуальне законодавство хоча і допускає су довий розгляд справ окремого провадження, проте розцінює останній як вид цивільного судочинства та виходить із виключного характеру цього провадження як засобу захисту охоронюваних законом інтересів. І це зрозуміло, якщо зважати на те, що цивільна процесуальна діяльність організується насамперед для вирішення цивільно-правових спорів. Усе інше, що не пов'язане з такими спорами, можна віднести до компетенції суду в силу прямої вказівки закону і за наявності певних умов”.

Визначення окремого провадження дано в ст. 234 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України. Відповідно до цієї статті, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Останнім часом в юридичній літературі висловлена думка про здійснення в окремому провадженні не правосуддя, а судового “управління”, коли законодавець покладає на суд невластиву йому функцію встановлення тих чи інших обставин без розгляду спору про право. Як зазначає І. Удальцова, у окремому провадженні відсутній предмет судового захисту, змагальні засади, виключність рішення суду як акта судової влади. Подібні погляди можна знайти ще в роботах П. Єлісєйкіна, який дійшов висновку про адміністративно-процесуальну природу методів судової діяльності у непозовних провадженнях (до яких він відносив окреме провадження та провадження у справах, що виникають з адміністративних правовідносин), які не охоплюються поняттям правосуддя у цивільних справах.

Компромісною в цьому плані можна назвати позицію С. Фурси про можливість віднесення тієї чи іншої діяльності до компетенції суду лише “за умови, якщо вона пов'язана із захистом суб'єктивного права і охоронюваного законом інтересу, оскільки правосуддя - це особливим чином організована діяльність судів, що характеризується певними цілями, досягнення цієї мети забезпечується процесуальним законодавством, яке регулює порядок здійснення правосуддя”.

Законодавець у ЦПК України порівняно з ЦПК УРСР 1963 р. інакше підійшов до категорії справ, що підлягають розгляду в порядку окремого провадження, розширивши їх коло, а крім того, вказав, що у випадках, передбачених законом, у порядку окремого провадження можуть розглядатися й інші справи. Раніше ЦПК містив виключний перелік справ, які підлягали розгляду судами в окремому провадженні.

Відповідно до новітнього цивільного процесуального законодавства із категорій справ окремого провадження вилучаються справи за заявами про встановлення неправильностей у актах громадянського (нині - цивільного) стану, а також справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Так, відповідно до перехідних та прикінцевих положень ЦПК скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності ЦПК 2004 р. відповідно до глави 39 ЦПК 1963 р., розглядаються за правилами позовного провадження. Заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану, подані до набрання чинності ЦПК за правилами, встановленими главою 36 ЦПК 1963 р., розглядаються у порядку, встановленому Адміністративним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4)усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 234 ЦПК України, можуть бути розглянуті в окремому провадженні такі категорії справ, як справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

1.2 Ознаки окремого провадження

Всі категорій справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, мають свої особливості, що обумовлюють специфічний порядок їх розгляду і вирішення. Але всі вони наділені спільними рисами, які дають підстави об'єднати їх в окремий вид провадження:

1) у справах окремого провадження відсутній спір про право цивільне. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який має вирішуватись в порядку позовного провадження, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК України);

2) у порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів. Проте встановленню підлягають не будь-які юридичні факти, а лише ті, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності оспорюваних прав (ч. З ст. 234 ЦПК України);

3) підставою порушення таких справ є заява (статті 236, 242, 246 ЦПК України тощо);

4) всі справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Однак законодавець встановлює ще додаткові особливості розгляду для більшості таких справ (ч. З ст. 235 ЦПК України);

5) особами, які беруть участь у справах окремого провадження, є заявник, заінтересовані особи та їх представники (ч. 2 ст. 26, ч. 4 ст. 235 ЦПК України);