ЦК установлює 3 види дієздатності: часткову, неповну, повну. Частковою цивільною дієздатністю володіють фізичні особи, які не досягли 14 років, неповною цивільною дієздатністю - фізичні особи у віці від 14 до 18 років. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла повноліття - 18 років. У певних випадках повної дієздатності може набувати особа, яка не досягла 18-річного віку. Відповідно до ст. 34 ЦК у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Також фізична особа набуває повної цивільної дієздатності, якщо вона досягла 16 років і працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю - з моменту державної реєстрації її як підприємця, або записана матір'ю або батьком дитини (ст. 35 ЦК).

Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи є:

1) страждання особи на психічний розлад. Причому психічний розлад має бути таким, що істотно впливає на здатність усвідомлення цією особою значення своїх дій та (або) керування ними;

2) зловживання особою спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо. Проте одного факту зловживання для обмеження цивільної дієздатності недостатньо. Таким зловживанням особа має ставити себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК України).

Суть обмеження дієздатності фізичної особи полягає у тому, що при цьому вона може укладати угоди щодо розпорядження майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. У разі визнання фізичної особи недієздатною всі угоди від її імені здійснює опікун. Такі обмеження у сфері цивільної діяльності фізичних осіб змінюють їх правовий статус. Тому з метою гарантування захисту фізичних осіб від незаконного та необґрунтованого позбавлення їх можливості реалізації належних їм прав та виконання обов'язків встановлена цивільна процесуальна форма обмеження їх дієздатності і визнання недієздатними з підстав, чітко визначених законодавством (статті 36, 39 ЦК України). Цим охороняються матеріальні права та інтереси таких осіб і членів їх сімей, усуваються можливості діяти на шкоду собі.

Згідно зі ст. 237 ЦПК справа про обмеження цивільної дієздатності особи може бути порушена за заявою членів її сім'ї, органу опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу; про визнання фізичної особи недієздатною - за заявою членів її сім'ї, близьких родичів, незалежно від їх спільного проживання, органу опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу; про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальників, органу опіки та піклування.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. №3 “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” вказав, що справи про визнання громадянина обмежено дієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, зазначених у законі. Таким чином, коло цих осіб обмежене і розширеному тлумаченню не підлягає. Право на порушення справ про обмеження дієздатності громадянина, що зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, мають лише ті члени сім'ї, які проживають разом з цією особою і внаслідок зловживання нею спиртними напоями чи наркотичними засобами виявляються у важкому матеріальному становищі. Працездатний один з подружжя, що проживає окремо, працездатні, проживаючі окремо батьки чи діти не мають права на порушення справи, оскільки громадянин не може ставити їх у тяжке матеріальне становище.

Заява про визнання громадянина обмежено дієздатним подається до суду за місцем проживання цього громадянина. У заяві про визнання громадянина обмежено дієздатним повинні бути викладені обставини, що стверджують дії, внаслідок яких громадянин, що зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище (ст.257 ЦПК).

Справи про визнання громадянина обмежено дієздатним суд розглядає з обов'язковою участю представників органів опіки і піклування. Питання про виклик громадянина, щодо якого розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я. Ці справи розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів та з викликом заявників і за обов'язковою участю органів опіки та піклування. Питання про виклик особи, щодо якої розглядається справа, вирішується у кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я (ч. 1 ст. 240 ЦПК України).

Відповідно до ст. 239 ЦПК суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Про обов'язковість проведення експертизи при визнанні особи обмежено дієздатною в цивільному процесуальному законодавстві вказівки немає. Однак її проведення можливе і доцільне тоді, коли у суду є достатньо підстав за медичними даними вважати, що особа страждає на алкоголізм або наркоманію, і тому може бути порушене питання про її примусове лікування.

Законодавство України передбачає підстави і порядок поновлення цивільної дієздатності особи. У ст. 38 ЦК зазначається, що в разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також у разі припинення зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, суд поновлює її цивільну дієздатність. Згідно зі ст. 42 ЦК у разі видужання або значного поліпшення психічного стану особи, яка була визнана недієздатною, суд поновлює її цивільну дієздатність і припиняє опіку за заявою опікуна або органу опіки та піклування.

Скасування обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка припинила зловживання спиртними напоями, токсичними або наркотичними засобами речовинами, здійснюється рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування. Поновлення фізичної особи в цивільній дієздатності здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи, за заявою опікуна або органу опіки та піклування.

Повну цивільну дієздатність має особа, яка досягла повноліття (18 років). Раніше цього віку надання повної цивільної дієздатності (емансипація) фізичній особі проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи та за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Відповідно до ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути надана:

фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;

неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;

фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Правовими наслідками надання повної цивільної дієздатності є:

повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки;

у разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Підсудність. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання.

Суд розглядає справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь останніх у розгляді справи є обов'язковою. Справи розглядаються судом з додержанням загальних правил їх розгляду, встановленого ЦПК України для окремого провадження (ст. 235 ЦПК України).

За результатами розгляду справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, суд ухвалює рішення про задоволення вимоги заявника. Після набрання рішенням законної сили у разі задоволення заявленої вимоги, неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність. Таке рішення надсилається органові опіки та піклування і поширюється на всі цивільні права і обов'язки особи, якій надана повна цивільна дієздатність (ч. 4 ст. 35 ЦК України).

Чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість зміни правового стану осіб шляхом визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими в судовому порядку. Безвісна відсутність громадян може бути пов'язана із стихійним лихом, нещасними випадками та будь-якими іншими обставинами. Відсутність громадянина у місці його постійного проживання або переважного перебування, а також відсутність відомостей про це протягом тривалого часу створює невизначеність у тих або інших правовідносинах для певного кола осіб, що перешкоджає здійсненню належних їм суб'єктивних прав. У зв'язку з необхідністю захисту інтересів осіб, які перебувають у певних правовідносинах з громадянином, щодо якого тривалий час відсутні відомості в місці його проживання, виникає потреба у зміні правового стану цього громадянина.

Так, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом 1 року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Якщо буде встановлено відсутність таких відомостей протягом 3 років у місці постійного проживання фізичної особи, то суд може оголосити її померлою. Якщо фізична особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, то вона може бути оголошена померлою за відсутності відомостей про місце її перебування протягом 6 місяців. Військовослужбовець або інша фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій. Однак із цього правила є виняток: відповідно до ч. 2 ст. 46 ЦК з урахуванням конкретних обставин справи, суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу 2-річного строку, але не раніше спливу 6 місяців

Якщо фізична особа, яку визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, з'явиться або буде виявлено місце її перебування, особи, за заявою яких судом був змінений правовий статус цієї особи, він сам та інші особи, які можуть звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб, мають право подати до суду заяву про скасування рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим. Статті 45 і 48 ЦК України, ст. 250 ЦПК України передбачають у цьому разі скасування рішення. Однак суд, який ухвалив рішення, не має права скасувати або змінити його (ч. 2 ст. 218 ЦПК України). Отже, суд може скасувати не рішення, а визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим. Правильність такого висновку підтверджується аналогічним вирішенням питання ст. 260 ЦПК України 1963 р., де йдеться не про скасування рішення, а про скасування обмеження й поновлення громадянина у дієздатності.