Обов'язки ДАІ поділені на конституційні, загальні та спеціальні. Конституційні - містяться в Конституції України і визначають зміст діяльності ДАІ як структурного підрозділу органу виконавчої влади - МВС України. Загальні - обов'язки ДАІ як невід'ємної складової міліції. Спеціальні обов'язки визначені Законом України "Про міліцію", підзаконними актами, які конкретизують норми вказаного Закону. Обов'язки і права ДАІ узагальнюються за напрямками діяльності, які розташовані за ознакою пріоритетності щодо реалізації завдання із забезпечення безпеки дорожнього руху.

Отже, юридична сутність Державної автомобільної інспекції як самостійного структурного підрозділу в системі МВС України характеризується спрямованістю діяльності на забезпечення безпеки дорожньою руху на території нашої держави.

1.2 Становлення та розвиток органів Державної автомобільної інспекції

Дослідження становлення підрозділів ДАІ МВС України слід починати з історії розвитку сухопутних доріг, історії Правил упорядкування доріг, Правил дорожнього руху.

Як слушно зазначають науковці, дороги є стародавнім видом комунікацій. Їх розвиток пов'язаний із економікою, культурою людства. Поступово формуючись, дорожня система забезпечувала зв' язок окремих груп людей, сприяла матеріальному та духовному спілкуванню. Образ дороги відбито у творах мистецтва, народних звичаях та обрядах [1, с. 7].

Початок будівництва доріг слід поєднувати із заселенням українських земель. Заселення території сучасної України починається наприкінці пізнього палеоліту, про що свідчать різноманітні археологічні знахідки. Люди здавна, як і сьогодні, прагнули спілкуватися один з одним, для чого створювали колективні органи для розв'язання суспільно важливих питань. Так, у праці М. Грушевського виявляємо, що "віче було елементом і давнім, і новим" [4, с. 209], де розглядалися різноманітні питання незалежно від їх значущості.

Проте подальший розвиток доріг дослідники пов'язують із розвитком Київської Русі. Існує думка, що відносини Київської Русі з Кримським Ханством, Візантією реалізувалися за допомогою так званого Солоного шляху, який з' єднував державу з районом багатих на сіль Кримських озер [1, с. 8].

З початком феодальних відносин на Русі відбувається процес роздрібненості князівств, що спонукав до освоєння сухопутних шляхів. Окрім збільшення кількості сухопутних шляхів, відбувається також поліпшення їх технічного забезпечення, чому сприяє інтенсивний розвиток торгівлі.

На розвиткові будівництва доріг певною мірою позначилося перебування українських земель під владою Польщі та Литви. На відповідних територіях упроваджуються європейські принципи будівництва дорожнього господарства. Відповідно до Магдебурзьких грамот було впроваджено податки за проїзд, що, своєю чергою, дозволило витрачати більше коштів на будівництво шляхів. Для будівництва використовували не лише дерево або землю, які були основним будівельним матеріалом, але й камінь, що є значно міцнішим.

Наприкінці XV ст. за часів царювання Івана III було видано Розрядний наказ, який регламентував діяльність тогочасного війська, а також функціонування військових споруд, захисних укріплень міст від ворогів. До цього періоду слід віднести і будівництво шляхів та мостів, переправ для війська.

Конфліктні ситуації між учасниками дорожнього руху, які пересувалися колісним транспортом, виникли дуже давно. Зазначимо, що перші спроби навести порядок на автошляхах здійснювалися ще у Стародавньому Римі. Важливим кроком до наведення порядку на сухопутних шляхах на Русі було впровадження царем Іваном III так званих "Загальних правил поштовими трактатами". Цю політику активно продовжував Петро I, який вимагав від візників та інших людей із чинами їздити Санкт-Петербургом лише на загнузданих конях, причому "тихо і спокійно, не створюючи незручностей іншим учасникам дорожнього руху та пішоходам" [5, с. 26].

У першій половині XVI ст. було створено центральний орган, частину повноважень якого сьогодні виконують працівники Державтоінспекції. До його відання в ті часи належало: усунення ямських слобод; збирання ямських коштів; облік ямського розходу, тобто винагороди, що виплачували ямським поливальникам та прогонам, виданим за подорожнім; видача подорожніх.

XVIII століття на українських землях, як і в Російській державі загалом, характеризується насамперед низкою заходів щодо будівництва доріг та поліпшення їх стану. Саме в цей період виникають і перші правила дорожнього руху (правила будівництва доріг). За часів Петра I започатковано будівництво доріг відповідних розмірів (до 10 аршинів, що дорівнювало близько 7 м) та мостів (до 4,5 м). Окрім ширини, визначалися також інші елементи сухопутних шляхів. Також було започатковано навчання з будівництва доріг. Першими фахівцями були військові, адже їм найбільше траплялося стикатися з труднощами дорогою та на переправах через річки.

Починаючи з 1718 р. за правління Петра I поліцейські органи мали здійснювати контроль за виконанням правил дорожнього руху. Слід зазначити, що навіть у ті часи існувала відповідальність за їх невиконання. Порушників установлених правил поведінки на шляхах (правил дорожнього руху) за наказом мали "бити батогом та висилати на каторгу" [1, с. 22]. Згодом правила було деталізовано та конкретизовано. Донині збереглася низка правил, започаткованих у ті далекі часи. Так, наприклад, зворот "на мостах ...не обганяти" за змістом збігається з відповідним пунктом Правил дорожнього руху України (п. 14.6. г) [6].

За часів правління Олександра I у 1819 р. створюється класифікація шляхів у державі, які поділяли на чотири види: між столицями; від столиці до кордонів держави та від столиці до губернських міст; від губернських міст до уїздів та між уїздами; між поселеннями [1, с. 19].

Сьогодні доводиться користуватися тими автомобільними дорогами, які було прокладено в XIX ст. Під час будівництва автошляхи намагалися прокладати по прямій між населеними пунктами, що економило як час на подолання відстані, так і робочу силу й будівельні матеріали. З обох боків траси висаджували дерева (насадження), що вказували напрямок траси, захищали від снігових наметів та надавали інші вигоди під час негоди.

Виконувати обов'язки працівників Державної автомобільної інспекції згідно з нормативно-правовим документом для поліції, датованим 1883 р., мали городові. З огляду на існування правил поведінки на дорогах мали з' явитися також службовці, які наглядали за їх дотриманням.

Звичайно ж, правила дорожнього руху того часу були необгрунтованими та несистематизованими. Але згодом, коли рух на дорогах ставав дедалі інтенсивнішим, більш чітко формулювалися вимоги до його учасників. Перші Правила руху автомобілів (так їх називали за тих часів) були прийняті наприкінці XIX ст. у Франції та Німеччині. Подібні правила виникли незабаром також у Росії. Перші Правила дорожнього руху було затверджено у 1920 році, що й було початковим та самостійним етапом у історії розвитку організаційних форм управління безпекою дорожнього руху.

Наступним етапом у розвитку підрозділів ДАІ МВС є радянський період. Цьому періоду був притаманний подальший розвиток у сфері безпеки дорожнього руху, пов'язаний із появою технічних приладів для керування автомобільним рухом, упровадженням номерних знаків на автотранспорт, видачею посвідчень водія на право керування автотранспортом тощо.

Функції Державної автомобільної інспекції в перші роки більшовицької влади виконували не лише спеціально створені державні органи -автоінспекція, але й окремі державні органи, зокрема міліція, транспортний відділ Ради робітничих і селянських депутатів, Автосекція, Громадська варта тощо. Ці органи були наділені широким колом повноважень у сфері безпеки та нагляду за дорожнім рухом. Таке становище було тимчасовим і тривало доти, поки не було завершено процес утворення державного апарату та визначено спеціалізацію органу управління.

Організація нагляду за дорожнім рухом почала здійснюватися з 11 серпня 1919 року, коли було прийнято Положення про автомобільну інспекцію, яким установлювалися організаційно-правові форми інспекції щодо автомобільного руху, визначалися структура, компетенція та правовий статус автоінспекції. Інспекцію з автомобільного руху було утворено при транспортному відділові Ради робітничих і селянських депутатів. Основні функції цієї інспекції полягали у здійсненні нагляду за дотриманням Правил дорожнього руху та організації контролю за правильним використанням транспортних засобів [6, с. 46].

У 1928 році радянським урядом було створено Цудортранс - Центральне управління автомобільної дороги й автомобільного транспорту. Створення цього Управління було спрямовано на вирішення проблем, пов' язаних із забезпеченням безпеки руху на дорогах. На території України ця структура мала назву Укрдортранс. Пізніше в Цудортрансі було створено Державну автомобільну інспекцію.

У червні 1935 року було ухвалено Положення про Державтоінспекцію, яке було чинним лише протягом трьох місяців. Структуру Укрдортрансу через деякий час було реорганізовано в Головне управління шосейних доріг Наркомату внутрішніх справ УРСР, після чого 3 березня 1936 року уряд ухвалив рішення вивести Державтоінспекцію зі структури Укршосдору і передати до складу Робітничо-селянської міліції. Таким чином, було зроблено перший крок до створення єдиної державної служби з безпеки дорожнього руху [1, с. 234]. Але формування ДАІ не слід розглядати з 1936 року, коли її вважали підрозділом НКВС СРСР.

Загалом аж до 1940 року розроблення правил дорожнього руху було віднесено до компетенції місцевих органів влади. Лише в 1940 році було затверджено типові правила на місцях.

У воєнний період значно збільшилась, як свідчать архівні матеріали, кількість дорожньо-транспортних пригод. Безумовно, питання безпеки дорожнього руху непокоїли не лише Радянську Україну, але й увесь світ. Свій вплив на розвиток правил дорожнього руху справили міжнародні нормативно-правові документи. Так, Міжнародні Конвенції у сфері правил дорожнього руху 1949 р. та 1969 р. суттєво вплинули на розроблені Правила руху вулицями міст, населених пунктів і дорогами СРСР [7, с. 27].

Певною мірою на розвиткові Державтоінспекції, як і всієї системи державного управління загалом, позначився сталінський режим. Так, 3 липня 1936 року Постановою СНК СРСР створено Державну автомобільну інспекцію Головного управління Робітничо-селянської міліції. На виконання цієї Постанови було упроваджено Інструкцію про Державну автомобільну інспекцію Головного управління Робітничо-селянської міліції Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР. Зазначене положення складалося з десяти пунктів, які регламентували завдання, обов'язки та права Державтоінспекції.

Міліція УРСР того часу мала подвійне та навіть потрійне підпорядкування. За вертикаллю міліція підпорядковувалася МВС УРСР, за горизонталлю місцевим радам народних депутатів, їх виконавчим комітетам і районним, міським та обласним комітетам комуністичної партії. Вплив партійних органів поширювався на всі структурні підрозділи і служби системи МВС. Тогочасна Державна автомобільна інспекція була підпорядкована районним, міським і обласним комітетам комуністичної партії та радянським органам влади на місцях. Упродовж свого функціонування Державна автомобільна інспекція утримувалася за рахунок місцевих бюджетів.

У 1960 році міністром внутрішніх справ СРСР було ухвалено Правила руху вулицями та дорогами СРСР. На Міністерство внутрішніх справ покладалося завдання з організації видання та вивчення зазначених Правил учасниками дорожнього руху.

Відповідно до Положення про радянську міліцію, ухваленого Радою Міністрів СРСР 8 червня 1973 р., виконкоми рад народних депутатів могли утримувати на свої кошти персонал підрозділів Державної автомобільної інспекції з нагляду за станом доріг, дорожніх знаків і світлофорів.