- справедливості - йдеться про здатність правоохоронної системи захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп, кожна з яких має свої уявлення про справедливість. Зазначений принцип реалізується через пропорційність вкладеного й отриманого в усіх формах життєдіяльності людини і їх правового забезпечення або по іншому за заслуги - нагорода, а за правопорушення - покарання.

Спеціальні принципи правоохоронної системи узагальнюють засади формування та існування власне правоохоронної системи як специфічного соціального явища:

- верховенства права - виявляється у відповідності нормативно-правових актів ідеалам свободи, рівності, справедливості. Цей принцип є головним керівним початком правоохоронної системи;

- законності - виражається у верховенстві закону в системі нормативно-правового регулювання правоохоронної системи, а також в необхідності слідувати закону в процесі правозастосовної діяльності суб'єктів правоохоронної системи;

добропорядності громадян, тобто суб'єкти правоохоронної системи не повинні бачити в громадянах потенційних правопорушників, а навпаки мають залучати громадян до участі у вирішенні суспільних справ в тому числі і в сфері правоохоронні

- гласності полягає у тому, що діяльність суб'єктів правоохоронної системи є відкритою. Вони зобов'язані інформувати органи влади і управління, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи, що вживаються для цього;

- взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, населенням - дотримання цього принципу є однією з умов підвищення ефективності діяльності суб'єктів правоохоронної системи та здійснення реального демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами;

- професіоналізму та компетентності означає, що у правоохоронній системі працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, кваліфіковано виконують юридично значущі дії, що визначають зміст їх роботи. Складність життєвих ситуацій, що вирішуються правоохоронцями, висока вимогливість правової процедури, особливість формально-абстрактного мислення і термінології юридичного спілкування передбачають, що цю роботу повинні здійснювати лише спеціально підготовлені фахівці;

- незалежності суб'єктів правоохорони - обов'язковою умовою ефективного забезпечення безпеки, прав, свобод та законних інтересів громадян, втілення вимог норм права в діяльності суб'єктів права є визнання та дотримання принципу незалежності суб'єктів правоохоронної системи.

Наступним елементом правоохоронної системи є її мета. Відомо, що мета визначає напрями і наповнює змістом будь-яку практичну діяльність тому доцільно дослідити мету, що ставиться перед правоохоронною діяльністю.

Завдання правоохоронної системи можна визначити проаналізувавши певні нормативні акти, в яких тією чи іншою мірою закріплено порядок організації та основи діяльності різних правоохоронних органів. До таких нормативно-правових актів можна віднести, наприклад, Конституцію України, Закони України "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про нотаріат", Кримінально-процесуальний кодекс та деякі інші. У Конституції У країни, зокрема підкреслено, що основними об'єктами, які повинні захищатись системою державних органів, є особистість - її права та свободи; суспільство - його матеріальні і духовні цінності; держава - її конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність. Також слід зазначити, що одне з центральних місць у різноманітній та багатоплановій діяльності держави займає виконання завдань із забезпечення правопорядку та законності, охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, протидії правопорушенням. Таким чином до головних завдань правоохоронної системи слід віднести:

- забезпечення прав та свобод людини і громадянина;

- охорона інтересів суспільства і держави від протиправних посягань;

- сприяння дієвості всієї системи права України, національного законодавства (Конституції, законів та інших нормативних актів, пов'язаних з організацією і здійсненням державної влади всіма її гілками);

- забезпечення громадського порядку і громадської безпеки;

- протидії злочинності;

- вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень.

Соціальне призначення правоохоронної системи, її місце та роль у правовій системі відображаються в її функціях. Під функціями правоохоронної системи слід розуміти основні напрями діяльності суб'єктів правоохоронної системи в процесі вирішення поставлених перед ними завдань. Функції правоохоронної системи пов'язуються з впливом на суспільні відносини, що виникають:

- у соціально-економічній і політичній сферах суспільного життя;

- під час забезпечення громадського порядку та громадської безпеки;

- у процесі провадження дізнання та досудового слідства;

- здійснення адміністративно-правової юрисдикції;

- під час проведення оперативно-розшукових заходів;

- у профілактичній діяльності;

- у зв'язку з виконанням адміністративних і судових рішень. Відповідно можна виокремити основні та допоміжні функції правоохоронної системи.

Основні тобто ті, що безпосередньо пов'язані з протидією правопорушенням та тягнуть за собою юридичну відповідальність у сфері публічного права:

- профілактичну (профілактика правопорушень, які тягнуть за собою юридичну відповідальність у сфері публічного права);

- охоронну (охорона громадського порядку і власності);

- захисну (захист життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб);

- ресоціалізаційну (ця функція найбільш характерна для органів і служб у справах неповнолітніх, служб, що здійснюють адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі);

- оперативно-розшукову;

- розслідування злочинів;

- судового розгляду справ (ця функція притаманна виключно судам і ніяким іншим правоохоронним органам, тому суди необхідно віднесли до особливої категорії державних правоохоронних органів);

- розгляду справ про адміністративні проступки;

- виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства та прокурорів.

Реалізація саме цих функцій потребує специфічного правового, організаційного, кадрового, інформаційного, матеріально-технічного, фінансового, наукового та іншого забезпечення, що, в свою чергу, обумовлює необхідність створення спеціальних служб забезпечення.

Такі функції як функція протидії організованій злочинності та функція протидії корупції, хоча й передбачені окремими законами України, по суті є лише складовими названих головних функцій правоохоронної системи, тому ми їх окремо не виділяємо.

Допоміжні функції:

- контрольна (наглядова);

- дозвільна (надання дозволів на здійснення певної діяльності, в тому числі підприємницької або вчинення певних дій);

- аналітична та (або) методична;

- інформаційна (інформування інших державних органів, у тому числі правоохоронних);

- нормотворча (з правом видання актів міжвідомчого характеру);

- координаційна.

Державні правоохоронні органи можуть виконувати й інші функції, які не відносяться до правоохоронних, а саме: забезпечення урядового зв'язку, конвойну тощо.

Використання системного підходу дозволяє розглядати правоохоронну систему як утворення, що має внутрішню структуру та ієрархію складових елементів. Правоохоронна система має не тільки складні та багатогранні цілі, завдання та функції, але і досить складну структуру.

1.4 Напрями та етапи реформування правоохоронних органів

Проблема реформування органів внутрішніх справ в Україні досить часто висвітлюється в науковій літературі, в засобах масової інформації та все ширше обговорюється на публіці.

Серед напрямків реформування особливої уваги заслуговує організаційно-структурна перебудова органів внутрішніх справ. У цьому аспекті на даний час тривають заходи з максимального заміщення окремих посад рядового і начальницького складу ОВС цивільними особами. Також слід виділити необхідність подолання паралелізму в роботі органів і підрозділів внутрішніх справ. Це питання актуальне, тому що на практиці виникають питання щодо дублювання деяких функцій і завдань, що по-перше створює умови для невиправданого розширення чисельності працівників, і по-друге призводить до наявності конкурентної ситуації між окремими службами, негативним наслідком якого є у деяких випадках навіть викривлення статистичної звітності.

Також важливим напрямком реформування є і нормативно-правове забезпечення служби в ОВС. І крім нормативного регулювання зазначених вище проблем багато науковців зазначають також про необхідність прийняття Закону України "Про органи внутрішніх справ", у якому повинно бути чітко визначено правові та організаційні засади діяльності даних інституцій, адже законодавчого закріплення деяких питань у Законі України "Про міліцію" недостатньо, так як остання є лише одним із органів, що входять до системи ОВС.

Необхідно також зауважити, що особливо гостро в останні роки постало питання про подальші шляхи розвитку окремих підрозділів внутрішніх справ України, зокрема слідчого апарату системи МВС України, спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, ДАІ, Внутрішніх військ тощо. Можна привести в приклад реформування підрозділів МРЕВ, які призвели до скорочення структурних одиниць за рахунок їх об'єднання. У Вінницькій області з 27 районних відділень ДАІ створено всього 8 відділів. Більшу частину посад МРЕВ розатестовано по мірі вивільнення робочих місць. Атестованими залишаються лише тільки посади начальників та інспекторів з розшуку АМТ.

Необхідним є і подальший розвиток інформаційного забезпечення ОВС. Зважаючи на те, що це є умовою, що повинна відповідати міжнародним стандартам, впровадження нових інформаційних технологій та сучасної комп'ютерної техніки, створення єдиного банку даних створять можливість значно підвищити продуктивність діяльності органів внутрішніх справ, покращити якість обслуговування населення і полегшити працю персоналу.

Якісне покращення системи добору, навчання та роботи з персоналом, подолання депрофесіоналізації особового складу, що безпосередньо пов'язано із забезпеченням прав людини з одного боку і працівників ОВС - з іншого. Крім того, повинні відбутися якісно нові зміни у свідомості правоохоронців, які мають випливати із усвідомлення ними соціальної спрямованості правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ. Отже, кадрове та наукове забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ набуває за сучасних умов особливого значення.

Серед проблем з якими стикаються працівники органів внутрішніх справ є і недовіра населення. Відповідно до даних, які отримав під час вивчення громадської думки Український центр соціологічних досліджень, у 2007 році міліції не довіряло 66% опитаних, на сьогодні ця цифра становить 54%. Незмінність поглядів і ставлення громадян свідчить не лише про загальносоціальні проблеми, але і про прорахунки у системі управління даними інституціями.