Варто зауважити, що саме довіра громадян до працівників ОВС виникає на підставі ефективної їх професійної діяльності, що прямо пов'язана не лише з їх кваліфікованістю, а й з заохоченнями з боку держави, що спрямовані на покращення психологічної стабільності працівників. Визнаним у всьому світі принцип, за яким відданість своїй професії держава підкріплює достойною оплатою праці. Такі заходи спрямовані на підкріплення непідкупності працівників, що і є чинником підвищення довіри громадян до осіб, які охороняють і підтримують їх безпеку. Підвищення життєвого рівня як самих працівників ОВС, так і членів їх сімей особливо необхідні для того, щоб задовольнити на зазначеній основі потреби особового складу ОВС у різноманітних освітніх послугах, самовираженні й подальшому вдосконаленні.

І на сам кінець, потрібно підвести підсумок що зважаючи на все вищевказане реформування ОВС в Україні - це довготривалий процес, що потребує неабияких зусиль і комплексного підходу як з боку владних інституцій, так і з боку населення, тому що такі заходи обов'язково умовою формування дієвої системи забезпечення прав людини і громадянина.

2. Судова система в Україні. Суди загальної юрисдикції, їх реформування

2.1 Поняття та загальна характеристика судової системи

Судова система становить сукупність усіх судів держави, що здійснюють судову владу. Діяльність ланок судової системи визначається тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи. Судова інстанція - це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядаються у першій інстанції, другій інстанції - апеляційній та третій інстанції - касаційній. Справи можуть переглядатися в порядку виключного провадження. Суди загальної юрисдикції утворює і ліквідує Президент України відповідно до Закону "Про судоустрій України" за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою вищого спеціалізованого суду.

Основний Закон держави передбачає два базові принципи, що визначають напрями побудови системи судів, -- територіальність і спеціалізацію. Шляхом їх поєднання створюється організаційна структура судової системи, тобто конституційне оформлення її складових. Виходячи з цього, відповідно до ст. 124, 125 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції. Ст. 125 Основного Закону визначає склад системи судів загальної юрисдикції: місцеві, апеляційні, відповідні вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд як найвищий судовий орган у системі згаданих судів, що є вершиною цієї піраміди й консолідує в собі всі правові форми правосуддя (крім конституційного).

Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України й своїм найменуванням. Судову систему України представляють суду, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно - територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність. Місцеві суди як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків цивільних і кримінальних справ. Верховний Суд України розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку.

Конституція України (ст.129) визначає такі основні засади судочинства:

1. законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3)забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8)забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9)обов'язковість рішень суду.

Засади здійснення судочинства тісно взаємопов'язані й у сукупності становлять єдину систему.

2.2 Місцеві суди, шляхи їх реформування

Місцевий суд є основною ланкою в системі судів загальної юрисдикції. Це випливає насамперед з того, що суди саме цього рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні справи, за винятком тих, які віднесено законодавством до компетенції інших судів. Засади його організації та діяльності закріплено в Конституції, законах України "Про судоустрій України", "Про статус суддів" і деяких інших нормативних актах. Суд цього рівня утворюють у районі, місті та районах міста, а також на території міста і району - міськрайонний. В назві місцевого суду використовують назву населеного пункту, в якому він знаходиться. До місцевих загальних судів належать і військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами - окружні суди, які утворюють у округах відповідно до Указу Президента України. До складу місцевого суду входять: судді місцевого суду, голова та заступник голови суду. В місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду. За своїми повноваженнями місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Зокрема, місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення; місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності; місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди. Порядок призначення (обрання) суддів до місцевого суду визначено Конституцією України (статті 126 і 128) та Законом України "Про статус суддів" (ст. 9).

Планується створити два види місцевих судів як судів першої інстанції: а) дільничні суди -- районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди; б) окружні суди -- окружні господарські, окружні адміністративні, окружні кримінальні суди. Їхню територіальну юрисдикцію запропоновано, як уже зазначалося, під час створення визначати указом Президента. А підсудність справ цим судам має визначатися процесуальним законодавством.

Якщо врахувати, що певні місцеві суди й усі апеляційні (а саме вони розглядають переважну більшість справ) створюватимуться не в межах існуючого адміністративно-територіального устрою, а в межах округів і апеляційних округів, територія яких, очевидно, буде значно більша, ніж територія одного району (міста обласного підпорядкування) чи однієї області, то наслідком такого застосування принципу спеціалізації може стати зменшення рівня доступності суду для громадян. А це суперечить вимогам Основного Закону щодо побудови системи судів загальної юрисдикції.

Статистика свідчить, що місцеві суди (в проекті -- дільничні) нині розглядають близько 90% усіх судових справ у першій інстанції. Тому закономірно постає запитання: як покращать роботу місцевих судів закладені в цей законопроект норми, якщо він стане законом? Жодного покращення не вбачається, адже місцеві суди й надалі розглядатимуть ті самі справи і в такій само кількості. А зміна назви на дільничні не сприятиме поліпшенню роботи цих судів, а лише принижуватиме їхній авторитет.

Як відомо, серед важливих завдань судової реформи -- розвантаження місцевих загальних судів і звуження категорії справ, які вони розглядають. У нинішніх умовах, за постійного внесення змін до законодавства, один суддя не може якісно водночас розглянути кримінальну справу, справу про адміністративне правопорушення, трудовий і цивільно-правовий спір, а також адміністративний позов. Дуже складно досконало знати чотири процеси: кримінальний, цивільний, адміністративний і порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення. За такого стану речей важко детально вивчити матеріальні правові норми, які регулюють вирішення згаданих судових спорів. А тут ще й ускладнення процесу, що вочевидь не сприяє успішному розгляду справ, бо зростає ймовірність помилки під час застосування норм не лише матеріального, а й процесуального права.

Тож проблема зменшення завантаженості суддів місцевих судів залишається нерозв'язаною.

2.3 Апеляційні суди, шляхи їх реформування

Апеляція (від лат. - звернення, скарга) - основний засіб оскарження судових рішень, які не набрали чинності, до суду вищої інстанції (апеляційного суду) з метою перевірки їх законності та обґрунтованості. Інститут апеляції відомий в Україні з давнини. Апеляція набула законодавчого закріплення ще у Статуті цивільного судочинства Російської імперії (1864 р.). Застосовувалася деякий час у судочинстві України. У радянський період інститут апеляції припинив своє існування. Відновлений згідно з Конституцією України (ст. 125) і передбачений статтею, що коментується, та процесуальним законодавством. В системі судів загальної юрисдикції України функціонують загальні і спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційний загальний суд діє у АРК, у кожній області, містах Києві і Севастополі. До апеляційних спеціалізованих судів належать апеляційні господарські суди і апеляційні адміністративні суди в апеляційних округах.

До складу апеляційних судів входять голова суду, заступники голови суду (у кількості не більше трьох) і судді, як правило обрані Верховною Радою України безстроково після перебування в суді першої ланки не менше п'яти років. Проте не виключена можливість призначення суддею апеляційного суду за Указом Президента України в межах першого п'ятирічного строку після перебування на суддівській посаді у суді першої ланки не менше трьох років.

Кількість суддів у апеляційному суді визначається Президентом України.

Апеляційні суди є внутрішньо структурованими. На відміну від місцевих судів, де внутрішня структурованість (спеціалізація) залежить від можливостей кожного суду окремо, структурованість апеляційних судів не тільки закріплена в законі, ним визначений і порядок утворення цих структур.

В апеляційних судах утворюються судові палати. їх кількість залежить від виду апеляційного суду. Зокрема, в апеляційних судах областей функціонують традиційно дві палати: судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. Натомість в апеляційному господарському суді можуть утворюватись судові палати з розгляду окремих категорій справ.

Так, наприклад, у Харківському апеляційному господарському суді, кількість суддів котрого досить значна, утворено три судові палати з розгляду окремих категорій справ:

- по спорах за участі податкових та інших контролюючих органів;

- по справах про банкрутство;

- по спорах, пов'язаних з укладанням, зміною, виконанням договорів.

Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду.

В апеляційних судах можуть діяти судові палати для розгляду справ в апеляційному порядку і в першій інстанції, шо очолюються заступниками голови суду. Кількість цих палат залежить від виду апеляційного суду. Так, у апеляційних судах областей діють дві судові палати: судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах.