Реорганізація підприємства, яке зловживає своїм монопольним положенням на ринку, може здійснюватися шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що торкаються інтересів населення території, повинна узгоджуватися з місцевим органом самоврядування.

Як правило, реорганізація використовується для створення такого підприємства, яке об`єднало б у собі позитивні якості різних бізнес-структур і створило б нову, досконалішу, конкурентноспроможну підприємницьку структуру. Як за порядком здійснення, так і за юридичними наслідками способи реорганізації мають свої особливості.

При злитті створюється новий суб`єкт господарювання з одночасним припиненням двох або більшої кількості інших, які раніше існували. Їх майно, права та обов`язки переходять до суб`єкта, що виник.

Приєднання одного або кількох суб`єктів господарювання до іншого призводить до набуття останнім всіх особистих та майнових прав і обов`язків приєднаних. При приєднанні припиняють своє існування лише ті суб`єкти, які приєднуються до іншого. Відбувається своєрідне “поглинання” слабкого сильнішим, що характерно для ринкової економіки.

У разі поділу майно за розподільним актом (балансом), права та обов`язки суб`єкта господарювання, що реорганізується, переходять до тих, що виникли. При цьому підприємство, яке раніш існувало, припиняє свою діяльність.

У разі виділення одного або кількох нових суб`єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

При перетворенні одного суб'єкта господарювання на інший на його базі з`являється новий суб`єкт з повним правонаступництвом прав та обов`язків попереднього. Перетворення як засіб реорганізації використовується при зміні власника або форми власності і в разі зміни організаційно-правової форми здійснення господарської діяльності. Наприклад, при перетворенні товариства з обмеженою відповідальністю на акціонерне товариство, закритого акціонерного товариства - на відкрите тощо. Перетворення тягне за собою обов`язкову перереєстрацію підприємства як суб`єкта господарювання.

Ліквідацією є припинення будь-якої діяльності суб`єкта господарювання, його особистих і майнових прав та зобов`язань. Ліквідація, як і реорганізація, здійснюється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, інших осіб у зв`язку із закінченням строку, на який створювався суб`єкт господарювання, чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено. Крім того, здійснення суб`єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам чи чинному законодавству, є підставою для скасування господарським судом державної реєстрації такого суб`єкта, а також для здійснення заходів по його ліквідації. Ліквідація відбувається також у разі невиконання рішення про тимчасову заборону (зупинку), обмеження або припинення його діяльності, наприклад у разі порушення законодавства про охорону довкілля. При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації даного суб`єкта за позовом державного органа, що прийняв рішення про зупинку чи припинення його діяльності. Суб`єкт господарювання може бути ліквідованим, крім випадків, зазначених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання його банкрутом і відсутності після задоволення вимог кредиторів майна, необхідного для його функціонування, відповідно до чинного законодавства.

Спеціальним органом, що призначений проводити ліквідацію суб`єктів господарювання є ліквідаційна комісія, яка має свій статус і тільки їй властиві повноваження. Утворюється ліквідаційна комісія і затверджується її особовий склад власником (власниками) або уповноваженим ним органом. Ліквідація може бути покладена також на орган управління суб`єкта, що ліквідується.

Порядок і термін проведення ліквідації, а також термін на подання претензій кредиторів (який не може бути меншим двох місяців від дня оголошення про ліквідацію) установлює власник або орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб`єкта господарювання. Ліквідаційна комісія починає свою роботу з того, що розміщує в офіційному друкованому органі публікацію про його ліквідацію, порядок і термін подання претензій кредиторами. Крім того, ліквідаційна комісія повинна провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству, а також по виявленню претензій кредиторів і сповіщення явних (відомих) кредиторів про ліквідацію. Найбільш тривалий і трудомісткий процес в роботі ліквідаційної комісії - це інвентаризація, оцінка майна підприємства і розрахунки з кредиторами.

Претензії, не задоволені за відсутністю майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які були не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також у разі, коли кредитори протягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

У разі визнання господарським судом підприємства банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії та умови його ліквідації визначаються, як уже зазначено, відповідно до Закону України від 30 червня 1999 року “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Ліквідаційна комісія по закінченню своєї роботи складає ліквідаційний баланс, надає його власнику або органу, який утворив ліквідаційну комісію.

Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Це правило не поширюється лише на ті органи, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Об`єднання підприємств припиняють своє існування за рішенням підприємств, які до нього входять. Ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом України. Стосовно промислово-фінансових груп законодавством установлений особливий порядок припинення їх існування: реорганізація цих об`єднань може здійснюватись шляхом виходу головного підприємства чи учасника із складу промислово-фінансової групи. Вона може відбуватися: за поданням Голови Державної податкової адміністрації у випадках більш ніж дворазового порушення норм Закону України від 21 листопада 1995 року “ Про промислово-фінансові групи в Україні ” стосовно пільг, що надаються головному підприємству та учасникам ПФГ і обліку та звітності щодо кінцевої та проміжної продукції; в разі припинення постановою чи законом, прийнятим Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена промислово-фінансова група; у зв`язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою групою відповідних державних програм.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України: Прийнятий Верховною Радою Ук­ раїни 16 січня 2003 р. -- К.: Істина, 2003. -- 208 с.

2. Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. № 698­ХІІ Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 14. -- С. 168.

3. Закон України “Про господарське товариство” від 19 вересня 1991 р. № 1576­ХІІ // Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 49. -- С. 682. 4. Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992 р. № 2132­ХІІ Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 21. -- С. 296.

5. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва в Україні” від 19 жовтня 2000 р. № 2063­ІІІ // Уряд. кур'єр. -- 2000. -- 22 листоп.

6. Закон України “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21 грудня 2000 р. № 2157­ІІІ // Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 40. -- С. 176.

7. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. № 1775­ІІІ // Відомості Верховної Ради. -- 2000. -- № 36. С. 299.