На стадії опрацювання знаходяться проекти договорів про правову допомогу з Іспанією, Португалією. Парафований і готовий до підписання договір із США.

Крім зазначених, Україною 22 січня 1993 р. підписано та 10 листопада 1994 р. Україною ратифіковано (із застереженнями) Конвенцію про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з участю держав СНД1 (далі -

Мінська конвенція про правову допомогу 1993 р.). Вона є чинною також для Азербайджану, Бєларусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану. 29 березня 1997 р. Протоколом до Конвенції було внесено зміни та доповнення. Ці та інші міжнародні угоди про правову допомогу регулюють питання щодо її обсягу, компетенції органів юстиції держав. Вони містять як матеріально-правові, так і колізійні норми.

У межах СНД була здійснена й інша спроба запровадити у дію низку колізійних і матеріально-правових норм з питань надання правової допомоги. Йдеться про норми Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ, підписаної у м. Кишиневі 7 жовтня 2002 р. Проте вона набула чинності з 27 квітня 2004 р. тільки для Республіки Беларусь, Азербайджанської Республіки і Республіки Казахстан.

2. Консульські угоди (статути) регламентують, зокрема, повноваження консула щодо правового статусу громадян України, майна, що знаходиться на території консульського округу.

Так, Україною укладено консульські конвенції з Угорщиною 30 травня 1991 р., Румунією 3 вересня 1992 р., Росією 15 січня 1993 р., В'єтнамом 8 липня 1994 р., Корейською Народно-Демократичною Республікою 8 липня 1994 р., Болгарією 24 липня 1996 р., Молдовою 5 січня 1997 р., Грузією 14 лютого 1997 р., Азербайджаном 24 березня 1997 р., Туркменистаном 29 січня 1998 р., Узбекистаном 19 лютого 1998 р., Кубою 23 вересня 2002 р., Лівією 14 жовтня 2003 р., Італією 23 грудня 2003 р., Білоруссю 20 січня 2009 р., Сирією 3 грудня 2010 р. та іншими державами.

3. Угоди, які спрямовані на регламентацію окремих видів цивілістичних правовідносин з "іноземним елементом", розглядатимуться далі.

Доречно зазначити, що найбільша кількість угод за участю України укладається з питань зовнішньоекономічної діяльності; взаємного захисту інвестицій; транспортних перевезень; авторського права. Нині для України характерним є укладення регіональних угод в рамках СНД. Такими є, наприклад:

- Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, підписана Україною 20 березня 1992 р. (ратифікована 19 грудня 1992 р.)1;

- Угода про забезпечення населення лікарськими засобами, вакцинами та іншими імунобіологічними препаратами, виробами медичного призначення і медичної техніки, що виробляються на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписана 24 грудня 1993 р. (ратифікована 26 квітня 1996 р.)1;

- Тимчасова угода країн Співдружності про перевезення пасажирів, багажу залізницею в міждержавному сполученні від 12 березня 1993 р. Відповідно до цієї Угоди 1 січня 1994 р. введено в дію Правила перевезення пасажирів, поклажі, вантажопоклажі залізницею в міждержавному сполученні;

- Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписана 23 грудня 1993 р. (ратифікована 14 березня 1995 р.).

З плином часу кількість міжнародних угод, порівняно з іншими джерелами права, зростає. Ця тенденція характерна для сфер економічного, науково-технічного співробітництва, регулювання різних видів перевезень, авторського, винахідницького, патентного права, трудових правовідносин, правової допомоги з питань застосування матеріального та процесуального права.

Розвиток договірного права привів до того, що на початку XX століття юристи пропонували розробити єдиний універсальний акт, застосовуваний до регулювання правовідносин у всіх державах. Цю місію мав виконати, зокрема, Кодекс міжнародного приватного права від 25 листопада 1928 р. Розроблений латиноамериканським юристом Бустаманте, він став відомий під назвою Кодекс Бустаманте. Його підписали 19 латиноамериканських держав, але чинним він став тільки у деяких з них. Норми зазначеного Договору декларують національний режим у здійсненні прав іноземцями, які є громадянами держав-учасниць Кодексу. Договір регулює й інші загальні питання міжнародного приватного права, наприклад застосування норм про публічний порядок. Врегульовано питання, пов'язані з місцезнаходженням фізичних та юридичних осіб, виникненням та припиненням їх право- та дієздатності. Кодекс містить норми про шлюбно-сімейні відносини, власність, зобов'язання, позовну давність, міжнародний цивільний процес.