Вступ

право конституційний свобода громадянин

Актуальність теми: Одним з важливіших принципів демократичної держави і основою народовладдя є верховенство Закону та його дотримання. Основним Законом держави була та залишається Конституція, як втілення істотних прав людини (громадянина) на справедливість, свободу та добробут.

Стаття 1 Конституції України наголошує на тому, що Україна є суверенною, демократичною, соціальною, правовою державою, але нажаль процес її становлення ускладнюється певними негативними факторами, такими як негаразди господарювання, низька ефективність діяльності управлінських структур, соціальні конфлікти тощо. Гарантії прав і свобод людини та громадянина, їх широту, реальність, здійсненність виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи в суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості. Вони показники зрілості держави, її досягнень, тим більше, що на державу та її органи Конституція і закони України покладають обов'язки забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Тому актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем, пов'язаних із конституційним закріпленням та реалізацією права людини, зумовлена глобалізацією доктрини прав людини в Україні, потребою вдосконалення чинного законодавства в даній галузі, приведенням його у відповідність до принципів, проголошених світовою спільнотою та чинною Конституцією України. Сукупність названих чинників зумовила вибір теми дослідження.

Теоретичним підґрунтям цього курсового дослідження є роботи таких українських вчених: В.Б. Авер'янова «Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту» [18], «Адміністративне право України» Битяка Ю.П., Богуцького, А.С., Гаращука В.М. [19], «Права людини в Україні» Гончаренко О.М. [24], Денисова В.Н., Даниленко В.Г., Жуйкова В.М., Зайця А.П., Захарова Є.Д. [25-29], «Теорія права» Котюк В.О. [34], «Питання та елементи конституційного статусу людини і громадянина в Україні» Князев В.Д. [33]. Але нажаль дані автори досліджували проблему вузько, тільки с боку адміністративно-правового забезпечення реалізації та захисту прав громадян у сфері виконавчої влади. Ними було ґрунтовно розглянуто політико-правові аспекти взаємодії людини, держави і управління, питання адміністративно-правового регулювання прав громадян у сфері виконавчої влади та адміністративно-процесуального статусу громадян, особливості надання адміністративних послуг, доступу громадян до інформації у сфері виконавчої влади, запровадження досконаліших адміністративних процедур тощо.

Необхідно відмітити й те, що за останній період в Україні захищено ряд дисертацій, а саме Т.М. Мілова «Конституційне право людини і громадянина на свободу наукової творчості в Україні» [36], Ю.М. Фролова «Економічні права і свободи людини і громадянина в Україні: проблеми класифікації» [41]. Їх наукові роботи містять аналіз окремих аспектів по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина. Проте, ці праці не мають комплексного наукового підходу до гарантій прав і свобод як самостійного інституту. Тому дане дослідження органічно їх доповнює, а належність вказаних робіт не лишає його актуальності.

Об'єктом дослідження: є суспільні відносини, які склалися в процесі становлення та розвитку прав і свобод людини та громадянина і їх гарантій як соціально-правового явища.

Предмет дослідження: є комплекс правових норм та організаційно-правових форм гарантування прав і свобод людини і громадянина та проблеми, що виникають з їх реалізацією в Україні.

Мета дослідження: полягає в тому, щоб уточнити порядок становлення та юридичного закріплення прав та свобод людини і громадянина на різних етапах державотворення України, а також конкретизувати положення про дотриманню прав та свобод, що надаються Конституцією України 1996 р, на теренах сучасної держави

Завдання:

1) дослідити ґенезу прав і свобод людини і громадянина на різних історичних етапах становлення держави;

2) визначення поняття та змісту гарантій прав і свобод людини та громадянина;

3) конкретизація ролі та місця держави, та органів державної влади щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина;

4) визначення сутності теоретичних засад гарантій прав і свобод людини та громадянина;

5) проаналізувати концептуальні проблеми механізму реалізації права людини і громадянина в Україні;

Теоретико-методологічна основа і методи дослідження: В основу методології дослідження покладено філософські, загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, які покликані забезпечити єдність гносеологічного, соціально-філософського та конституційно-правового аналізу конституційного права людини і громадянина та проблем його реалізації в Україні.

У роботі використані такі методи, як історичний, порівняльний, емпіричні методи, аналіз і синтез. Історичний метод дав змогу простежити еволюцію розвитку концепції прав людини та її практичного втілення в сучасних міжнародно-правових актах. Закон єдності і боротьби протилежностей дав змогу виявити суперечливі тенденції становлення та здійснення державної політики у сфері захисту прав людини і громадянина.

Методологічну основу становлять також такі загальнонаукові методи: аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, моделювання та ін. Так, використання методів аналізу і синтезу уможливив аналіз ознак права людини і громадянина. Соціологічний метод знайшов своє застосування при аналізі внутрішніх і зовнішніх чинників суспільних процесів, що зумовили виникнення, еволюцію та конституційне закріплення права людини і громадянина в Україні. Формально-логічний метод використовувався для визначення основних понять юридичних конструкцій, правових основ вирішення юридичних колізій конституційного та законодавчого регулювання конституційно-правових відносин, у межах яких реалізуються та забезпечуються конституційні права і свободи людини і громадянина в Україні;

Функціональний аналіз передбачає з'ясування важливості політичних явищ для суспільства й особи, їх оцінку з позицій системи цінностей (блага, справедливості, свободи, поваги до людської гідності).

Апробація курсової роботи. Основні положення курсової оприлюднені в доповіді на ІІІ Всеукраїнській конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Сучасний розвиток державотворення та перетворення в Україні: проблеми теорії та практики» в Маріупольському державному університеті в березні 2011 (тези опубліковані).

Структура та обсяг курсової роботи. Відповідно до мети, завдань та предмету дослідження курсова робота складається із вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, загального висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 34 сторінки, обсяг основної частини 30 сторінок.

1. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку

1.1 Розвиток ідеї прав людини

Питання прав і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку досліджено багатьма авторами, серед яких: М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришина [43], Булгакова А.В. [22] Автори родовід прав і свобод людини і громадянина ведуть від ідеї про природні права, що виникли ще за часів Стародавньої Греції, розглядають їх розвиток на теренах Європи та дають короткий опис прав та свобод закріплених Конституцією України 1996 р. Але нажаль поза увагою авторів залишається розвиток та становлення прав людини на територій України починаючи с Київської Русі та закінчуючи сьогоденням. М.П. Рогозін в книзі «Права людини в сучасному світі» [39], також представляє становлення ідеї прав людини с позиції європейського досвіду.

Н.С. Сидоренко в своїй монографії охарактеризувала участь України в міжнародно-правовій, в тому числі європейській, системі захисту прав людини, торкалися питання про відповідність законодавства України основним положенням Європейської соціальної хартії на важливість прийняття України до Ради Європи, підписання та ратифікації Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. [40] Але нажаль не було досліджено в повному обсязі конституційні, політико-правові аспекти взаємодії та співробітництва України з Радою Європи в інших сферах захисту прав людей.

Виходячи з історичних джерел український народ зробив гідний внесок у становлення прогресивних уявлень про права людини. Ним була створена низка яскравих взірців правової думки і нормотворення, у яких отримали своє втілення такі найвищі цінності суспільства, як законність, свобода, рівність, повага до особи та ін.

Давнє звичайне право - закон Руський, створював певні правові гарантії для нижчих верств населення, закріплював поступову відмову від варварських принципів кривавої помсти, обмежував сваволю і врегульовував повсякденний побут населення Київської Русі. Ознакою реального демократизму були «ряди» - договори, які укладали жителі зі своїми князями. Основною вимогою в договорі до князя - було «не ображати народу». Якщо князь не виконував взятих на себе зобов'язань, то народ на віче міг усунути його з князівського столу [32, с. 136].

Перший писаний кодифікаційний акт руського феодального права - «Руська Правда». Кодекс складався з норм різних галузей права, насамперед, цивільного, кримінального, процесуального. Вони містили багато положень, що стосувалися особи, її прав та свобод [21, с. 56]. Зокрема, широко врегульовувалися відносини власності і успадкування. «Руська Правда» певною мірою дбала і про права феодальне залежного населення, зокрема захищала їх від свавілля лихварів, не допускала протиправного обернення його на холопів [44, с. 50-64].

Починаючи з XIV ст. більша частина українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського. Литва перейняла українські культуру, традиції державного життя Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, «руські» правові норми. В країні діяли «Литовські статути» (1529, 1566, 1588 рр.). Вони закріпили низку принципово нових підходів до статусу особи. Офіційно проголошувалось, що законодавство - єдине для всіх підданих держави, і вони рівні перед законом. Декларувалася і свобода віросповідання, однак мала вона обмежений характер, стосувалася лише «християнських» релігій і не поширювалося на «євреїв, татар і всяких бусурманів».

Паралельно з Литовськими статутами в українських містах дедалі більшої ваги набувало магдебурзьке право, яке стало основою їх самоуправління і судового імунітету, своєрідним гарантом проти феодальної сваволі [17, с. 36-41].

Ідеали рівності, свободи та поваги до гідності людини панували і в Запорізькій Січі, звідки в роки національно-визвольної війни 1648-1694 рр. вони поширилися по всій Україні, стали могутнім чинником народного руху. Вершиною козацького нормотворення вважається Конституція Пилипа Орлика 1710 р першу чергу обмеження компетенції гетьмана, утвердження прав і свобод громадян. Зокрема, цим актом обмежувалися податкові стягнення, встановлювалося непорушне правило захисту жінок - вдів козаків, їх дружин, дітей-сиріт; на гетьмана покладався обов'язок - забезпечувати дотримання непорушних громадянських вільностей. Але нажаль ця Конституція реальної сили так і не набула [37, с. 66-98].