Вступ Розділ 1. Теоретико-правові основи ісламу 1.1 Іслам -- серцевина середньовічного світогляду 1.2 Основні риси мусульманського права 1.3 Джерела мусульманського права 1.4 Особливості структури мусульманського права Розділ 2. Основні інститути мусульманського права 2.1 Цивільно-правові інститути 2.2 Злочини і покарання в мусульманському праві 2.3 Судовий процес 2.4 Міжнародне право Розділ 3. Основні засади сімейно-шлюбного права в ісламі 3.1 Мусульманські основи шлюбу 3.2 Коран про сімейно-шлюбні відносини Розділ 4. Мусульманське право в сучасному світі 4.1 Сучасні погляди та концепції на мусульманське право 4.2 Проблеми застосування мусульманського права 4.3 Мусульманське право в сучасному світі Висновки Список використаних джерел та літератури Вступ Найсуттєвішою відмінністю мусульманського права від романо-германського та англосаксонського є його нерозривний зв'язок з релігією ісламу. Власне кажучи, мусульманське право виступає як одна з форм прояву цієї релігії, що виникла на початку VII ст. н.е. серед арабів-кочівників Аравійського півострова і, з плином часу, стала однією з світових релігій. Засновник ісламу Магомет (Мухаммед) (571--632) походив з багатодітної родини. Ще молодим у комерційних справах він часто відвідував сусідні з Аравією країни. Набувши нових знань та різноманітних вражень, він починає цікавитись релігійними проблемами. На той час більша частина арабських племен вела кочовий спосіб життя і тому вони були між собою розрізнені. Кожне плем'я, рід поклонялись своїм божествам, які нібито були покровителями саме цього племені або роду. Але поступовий перехід до осідлого способу життя, виникнення постійних поселень, а потім і міст обумовлювали необхідність сукупного життя значних мас людей. За цих умов язичеське багатобожжя не сприяло єдності арабських племен. Зрозумівши це, Магомет активно виступив проти племінних божків і проголосив себе останнім пророком єдиного Бога -- Аллаха, в ім'я якого і почав об'єднувати розрізнені арабські племена. Прихильники старої релігії та пов'язаних з нею порядків і звичаїв спробували чинити збройний опір діяльності Магомета, але він зумів прилучити до своєї релігії декілька кочових племен і за їх підтримкою створити із своїх послідовників об'єднану жорсткою дисципліною 10-тисячну армію. За її допомогою Магомет розгромив своїх противників, був проголошений посланником Аллаха, а звідси -- абсолютним правителем Аравійського півострова. Відтак виник Халіфат -- перша держава, заснована на ісламі. Магомет займав в халіфаті абсолютно панівне становище: намісник Аллаха, засновник і єдиний тлумач нової релігії, законодавець, виконавець своїх же законів і верховний суддя. За переказами, Магомет не ставив за мету створення права у прямому значенні цього слова. За необхідне вважав навчити людей, як треба поводитись у життєвих ситуаціях, як сприймати ті чи інші явища, події. Тому мусульманське право не надає великого значення юридичним тонкощам (за винятком детального регулювання окремих видів відносин, наприклад, наслідування), вирішення яких покладалось на розсуд правовірних. Основним напрямком його стало визначення загальних орієнтирів поведінки. Іслам, на відміну від християнства або іудейства, ніколи не зазнавав переслідувань з боку держави. Більше того, іслам став основою створення арабської держави, чим і пояснюється швидкість, з якою набув авторитету і пануючого становища у суспільстві. Досягти пануючого становища в суспільстві, іслам і до наших днів загалом зберіг ті форму і зміст, які йому надав Магомет. Невід'ємною частиною ісламу є шаріат ("шлях праведного життя"). Це - сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил, що покликані регламентувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного та особистого життя, а й його думки і почуття. При цьому практично всі нормативні приписи виходять з ідеї обов'язків людини перед Аллахом, а не з ідеї прав, свобод і гідності людини. Шаріат містить чотири групи приписів: 1) норми, які фіксують релігійну догматику ісламу, це те, у що зобов'язаний вірити мусульманин; 2) норми, які закріплюють основи мусульманської моралі та етики; 3) норми, які регламентують відносини віруючих з Аллахом (порядок виконання основних релігійних обов'язків); 4) правила поведінки між мусульманами та з немусульманами. Дві останні групи норм є нібито "практичними", тобто такими, що регулюють вчинки правовірних і утворюють "фікх" -т-нормативну частину шаріату. Фікх називають мусульманським правом у широкому розумінні, складовими якого є не тільки власне юридичні норми, а й правила суто релігійного характеру. Мусульманським правом у вузькому розумінні називають ту групу норм, що регулюють виключно взаємовідносини між людьми. Зважаючи на те, що юридичні норми походять від релігійних настанов і що мусульманська держава завжди надавала обов'язковості та забезпечувала примусове виконання суттєвої частини релігійних обрядових правил, у науковій літературі термін "мусульманське право" вживається (якщо не обумовлено інше) саме в широкому розумінні. Отже, норми шаріату охоплюють релігію, мораль, право. В основі всіх його приписів лежить ідея несплатного боргу людини перед Аллахом та нерівності людей (між чоловіком і жінкою, між мусульманами і немусульманами тощо). Шаріат має не територіальний, а персональний характер: усі правовірні мусульмани, де б вони не проживали, утворюють одну общину, а тому зобов'язані безвідмовно підкорятися його приписам. Ісламські правознавці формулюють низку принципів шаріату, одним з яких є принцип рівності. Але, за шаріатом, рівність поширюється лише на правовірних і не стосується немусульман. Навіть серед мусульман немає формальної рівності. Норми шаріату прямо говорять і про принижене щодо чоловіків становище жінок. Принципом шаріату мусульманська теорія вважає братерство, посилаючись при цьому на норми, що зобов'язують багатих допомагати бідним. Проте у шаріаті значно більше норм, метою яких є найжорстокішими засобами захищати власність та інтереси багатіїв від зазіхань на них незаможних. Свобода -- також один з принципів шаріату, що обумовлюється, насамперед, дозволом для "невірних" зберігати свою релігію. Але цей дозвіл не узгоджується з положеннями шаріату про священні війни з "невірними" з метою насильницького обернення до ісламу людей, що сповідують іншу релігію. Принципом шаріату вважається і справедливість. Її сутність вбачається в обов'язку общини і правителя забезпечити кожному мусульманину рівність перед судом. "Чистота" і цього принципу піддається сумніву, якщо зважити на те4 що правосуддя повинно чинитися суддями (каді), які призначаються правителем, а сам правитель не підлягає людському суду і підзвітний лише Аллаху. У даній курсовій роботі висвітлюються основні правові інститути ісламу (мусульманського права). Об'єкт дослідження - мусульманське право. Предмет дослідження - правові засади ісламу. Мета дослідження - дослідити загальні положення про покарання та систему покарань, а також розглянути класифікацію покарань. Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання: 1) розглянути теоертико-правові основи ісламу; 2) дослідити основні інститути мусульманського права; 3) охарактеризувати засади сімейно-шлюбного права в ісламі; 4) розглянути мусульманське право в сучасному світі. Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація. Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Розділ 1. Теоретико-правові основи ісламу 1.1 Іслам -- серцевина середньовічного світогляду На початку VII ст. країни Сходу, зокрема Середньої Азії, Закавказзя та арабського Сходу, переживали зміну епох. Розпадалися стародавні держави, пересувалися торгові шляхи, сходили з арени старі та формувалися нові соціальні верстви населення. Традиційні племінні культури . втрачали своє значення під натиском ідей монотеїстичних релігій -- іудаїзму та християнства. В цих історичних умовах народжувалася нова світова релігія - іслам (що арабською означає «покірність»). Виникнення ісламу збіглося зі становленням єдиної арабської держави, яка постала на місці численних ворогуючих між собою племен. Засновником нової релігії вважається Мухамед (бл. 570 -- 632 pp.). [Українською частіше вимовляють «Магомет».] У Мецці, в 610 році він виступив проти традиційного для арабів багатобожжя з позицій проповіді покірності єдиному всемогутньому богу--Аллаху. Спочатку пророк нової релігії зазнавав переслідувань з боку прихильників старих традицій, через що у 622 році, разом зі своїми нечисленними прихильниками, змушений був переселитися із Мекки в Медину. (Саме цей рік тепер вважається серед мусульман початком нової ери). Релігійна доктрина ісламу базується на одкровенні всемогутнього Бога, даного його пророкові, в якому вірнопідданим прихильникам обіцяно спасіння і вічне блаженство в майбутньому. Проповіді Магомета, який провіщав відносно просту форму релігії, знайшли в Медині чимало співчуваючих, з числа яких і сформувалися перті об'єднання віруючих. Через декілька років мединська община мусульман (від «муслим» -- «відданий», тобто той, хто беззастережно підкоряється волі Аллаха) переросла в своєрідну теократичну державу, число прихильників якої збільшувалося швидкими темпами. Ця держава стала центром об'єднання всіх арабів і вже при наступниках Магомета -- халіфах -- перетворилася в могутній Арабський халіфат, влада якого поширювалася на Північну Африку, Сирію, Палестину, Ірак, Іран, Піренейський півострів, Закавказзя та Середню Азію. Іслам, що асимілював цілу низку релігійно-політичних уявлень інших релігій (іудаїзму, християнства тощо), обґрунтовує ідею теократії, зверхності духовної влади над світською. В ньому, поруч із проголошенням формальної рівності вільних людей та засудженням лихварства, визнається й узаконюється, проте, інститут рабства для «невірних», тобто не-мусульман. Основним джерелом, в якому викладені основи ісламу, є Коран (запис проповідей, настанов та промов Магомета) та Сунна (життєпис Магомета та його промови). Коран і Сунна -- основа релігійних, правових і моральних норм, якими регулюються усі сторони життя мусульман; вони визначають «правильний шлях до мети» (шаріат). Іслам справив глибокий вплив на науку та культуру тих народів, де він набув поширення. Вже в Мединській державі зароджуються три основні ісламські дисципліни: І) наука про читання («кира'ят») і тлумачення («тафсір») Корану; 2) наука про хадіси; 3) правознавство («фікх»), в рамках якого в сунізмі складається чотири офіційні юридичні напрями -- машкітський, ханіфітський, шафіїтський і ханбалітський. Із настанов і заборон Корану утворився канонічний закон -- шаріат, який є одним із джерел законодавства багатьох мусульманських країн. Іслам містить цілий ряд положень, які мають притягальну силу для широких верств населення. Магомет проповідував релігійну єдність арабів, братерство віруючих, необхідність дотримання ними основоположних норм моралі. В окремих сурах Корану заборонено лихварство: «Аллах дозволив торгівлю і заборонив лихву»; «знищує Аллах лихву і вирощує милостиню». Одним із обов'язків мусульманина є сплата обов'язкового податку на майно і прибутки, який витрачається на потреби общини, для допомоги бідним і малозабезпеченим. Кожному заможному мусульманину приписано добровільно давати милостиню, робити пожертви на користь злиденних, бідняків, мандрівників, учасників війни за віру, для викупу мусульман, які перебуваються в неволі. Поряд із цим, іслам через сури Корану виправдовує соціальну і майнову нерівність. «Ми, -- промовляє Аллах вустами пророка Магомета, - розділили серед них [людей] їхнє проживання в близькому житті і вознесли одних щаблем вгору над іншими, щоб одні із них брали інших в прислугу».