поняття правової держави як ліберальної правової пов'язувалось з гарантуванням бюргерству лише політичної свободи і безперешкодної діяльності у сфері економіки, то у сучасному вченні це поняття пов'язується з необхідністю дотримання закону, проголошенням соціальної держави і рівноправ'ям громадян, діяльністю незалежного суду із захисту прав громадян від посягань з боку держави тощо. О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко (стр. 87) Теорія держави і права Академічний курс Київ, 2006 - С. 688 Варто висвітлити теорію справедливості Дж. Роулса, яка викликала до себе найбільшу увагу в сучасній науці. "Вона відстоює ідею "держави добробуту", що відповідають перспективі і соціальній політиці, заснованої на перерозподілі доходів, по можливості більшого їх вирівнювання засобами, що приймаються людьми добровільно в результаті загальної згоди, договору" Малъцев Г. Буржуазный эгалитаризм. М., 1984. (стр 181.) . Також є визначальною теорія соціальної солідарності Леона Дюги, який вже на початку століття вважав, що прийшов час гнучкого і гуманного політичного ладу, що охороняє індивіда. Цей лад повинний спочивати на двох елементах: на понятті соціальної норми, що ґрунтується на факті взаємозалежності, що з'єднує членів людства і, зокрема, членів однієї суспільної групи, норми, обов'язкової для всіх, слабких і сильних, великих і малих, правлячих і керованих, а також на федералізмі класів, організованих у синдикати, що будуть з'єднані з центральною владою, що володіє функціями, що не зводяться до контролю і нагляду, а мають позитивні обов'язки, зв'язані з наданням допомоги, навчанням, страхуванням від безробіття Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства. (стр 72.) . Прагнення до морального виміру ситуацій, що складаються в результаті дії законів ринку, було характерно для ліберальних теорій, що намагалися орієнтувати суспільство на солідарність і взаємозв'язок. П. Новгородцев критикував позицію, відповідно до якої воля є звільненням не тільки від матеріальних, але і від моральних уз, та відзначав значимість такого нового принципу, як солідарність який повинний доповнити принципи рівності і волі. Новгородцев П. Кризис современного правосознания. (Стр. 373) Соціально орієнтована держава не може повністю відсторонятися від впливу на економіку. Як правильно відзначає Г. Вольман, "високий рівень соціального забезпечення громадян вимагає більше від держави". Вольман Г. Чем объяснить стабильность политического и экономического развития Федеративной Республики Германии // Государство и право. 1992. № 11. (стр. 134) Соціальна правова держава - це сучасна політико-правова теорія, де слово "соціальна" несе велике смислове навантаження: воно підкреслює, що держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист соціальних та індивідуальних інтересів, участь трудящих у прийнятті рішень на виробничому рівні з метою запобігання необмеженого панування підприємців та ін. Здавалося б, що "правова держава" і "соціальна держава" несумісні, оскільки перша передбачає певне свободу особи від держави, а друга, навпаки, - активність держави в соціальному захисті особи. Між тим, друга половина XX століття з'єднала ці поняття, збагативши кожне з них. Коли говорять про побудову соціально - правової держави, мають на увазі втілення в ній верховенства права і соціальної справедливості. Ідея соціальної правової держави закріплена в конституціях ряду країн Західної Європи після другої світової війни (ФРН, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 р. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (стр. 149-150): Підручник. - 2-е вид. - Харків: Консум, 2000. - С. 703 У Конституції України у ст.1 зазначається: "Україна є соціальна, правова держава". Конституція України - (3стр.) Київ, "Скіф", 2008, 44стр. Ідея соціально - правової держави тісно зв'язана з соціальними, економічними і культурними правами. Незалежно від того, закріплені ці права в Конституції держави чи ні, розвинуті держави західного світу не можуть відкидати значимість цієї категорії прав, що знайшли втілення в найважливіших міжнародно-правових актах - Загальній декларації прав людини і Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права. Ключовим принципом соціальних і економічних прав, навколо якого вибудовується вся їх система, є положення, які сформульовані в п.1 ст.25 Загальної Декларації прав людини: "Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що необхідний для підтримки здоров'я і благополуччя його самого і його родини, і право на забезпечення на випадок безробіття, інвалідності, удівства, настання старості чи іншого випадку втрати засобів до існування по не залежним від нього обставинам". Загальна декларація прав людини от 10 декабря 1948 года (стр. 3) Даний принцип розвитий у п.1 ст.11 Міжнародного Пакту про економічні, соціальні і культурні права. Цей принцип зобов'язує держави до соціальної орієнтації їх діяльності, забезпеченню "другого покоління" прав людини, без чого наприкінці XX в. неможливий нормальний розвиток суспільства. Отже, формування соціально-правової держави - одне з великих досягнень людської цивілізації, нерозривно пов'язаних з появою прав людини - цивільних і політичних. Однак важливою властивістю розвинутої держави, що визнає рівноправність індивідів, є його динамічність, здатність реагувати на проблеми, що виникають в суспільстві. Нові процеси у сфері економічних, політичних, моральних відносин вимагають пошуку нових параметрів взаємин держави й особи. Питання про взаємини держави і людини в умовах вільної ринкової економіки споконвічно було у центрі протистояння представників різних сторін економічної і політико-правової думки суспільства, оскільки воно торкалось найважливіших принципів буржуазного суспільства - волі і рівності. Стосунки людини та держави повинні не тільки утримуватися; вони повинні діяти, і цей обов'язок переводиться в юридичний обов'язок забезпечити навчання і гарантувати працю; спробу "морального виміру" економічних процесів, засновану на прагненні ліквідувати убогість і нерівність, установити соціальну справедливість; визначення основних напрямків соціального реформування суспільства, що створило "друге покоління" прав людини - соціальних, економічних і культурних. Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства. М. (стр. 72) Таким чином, установлювалися нові параметри відносин між державою і людиною, пов'язані з обов'язком держави вживати заходів, що сприяють забезпеченню справжніх прав людини. Так виникає ідея соціальної держави, що одержала широкий розвиток і визнання в другій половині XX ст. Таким чином ідея соціально - правової держави пройшла складний і тривалий шлях. Ще у античні часи розуміли, що лише право може дати владі міру, обмежити її в інтересах народу, а держава, у якій закон суперечить людській природі і не слугує загальному благу, швидко зникне. 1.2 Поняття і сутність держави Держава, як продукт соціального розвитку, є складним соціальним явищем, тісно пов'язаним і багато в чому залежним від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. Держава є центральним інститутом влади у суспільстві і сконцентрованим здійсненням цією владою політики. Саме тому, і в теоретичному осмисленні, і в побутовій свідомості, і в дійсності всі три явища - держава, влада, політика - цілком природно ототожнюються. Розуміння держави являє собою одну з найбільш складних проблем юридичної науки. Теорія держави охоплює три групи генетичних і функціональних проблем, пов'язаних з триєдиною основою походження, формування й існування держави: 1) суспільною; 2) класовою; 3) політико-правовою та організаційно-структурною основою державної діяльності. Залежно від акценту на одній з цих основ склалися три різні підходи до вивчення і дослідження держави: 1) політико-філософський і політико-науковий, що бере свій початок від античної традиції, який актуальний і продовжує розвиватися й сьогодні, при якому держава розглядається, як засіб вирішення "загальних справ" (республіка) і регулювання відносин правителів (влади) і народу (суспільства), а також, як засіб, що забезпечує політичне життя самого народу і окремої людини; 2) класовий, тобто який породжений розподілом суспільства на антагоністичні класи і знаряддя класової боротьби; відповідно до марксистської теорії: "Держава є машина для пригноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати у покорі одному класові інші пригноблені класи"; 3) правовий та організаційно-структурний - як “юридична" держава, джерело права і закону, що організує життя суспільства і діяльність самої держави і її структур у системі політичних і суспільних відносин. Таким чином, виділяються три ряди політичних відносин, які охоплює держава, а отже, три її основні завдання, функції: 1. організаційна, керівна, яка має на меті загальні цілі - збереження і життєдіяльності, досягнення “загального блага”, єдності, встановлення порядку регулювання взаємовідносин держави і народу, нації, етносу; 2. специфічна функція панування і пригноблення, і в цьому розумінні держава виступає не тільки, як засіб боротьби і підкорення, але й як джерело конфліктів у відносинах між класами та держави і класів; 3. функція “юридичної держави" - створювати правову систему і управляти нею, регулювати роботу державного апарату і відносини держави і суспільства зі всіма притаманними йому суспільними відносинами (соціальними, економічними, правовими та ін.) Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". - Львів, 1997. - (стр. 200) . Отже, можна дати визначення такого поняття як держава: "держава - це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов'язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок". Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М. Корельского і В.Д. Перевалова - М., 1999. За В.В. Копєйчиковим: "держава - особлива ланка в структурі політичної системи суспільства. Її роль і місце в цій системі не ототожнюється з роллю і місцем, з однієї сторони, правлячої партії, а з другого - інших ланок цієї системи" Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А. Нечитайленко - Харків, 1998. Можливості різних частин суспільства впливати на політику держави неоднакові. Тому і держава, виконуючи об'єднуючу, інтегруючу, стабілізуючу місію у суспільстві, робить це в інтересах домінуючої частини населення, у розпорядженні якої перебувають відповідні економічні, збройні, духовно-ідеологічні засоби. Сутність держави - це головна, основна властивість держави, що визначає її зміст, мету, функції. Розглядаючи сутність держави, не можна не зазначити, що інститут держави пройшов великий історичний шлях розвитку (приблизно 5 тис. років). Природно, за цей період він змінювався, удосконалювався, його сутність зазнавала змін, відповідно до змін економічних, політичних, ідеологічних структур суспільства. Виникнення більшості держав характеризується близькими економічними і політичними закономірностями. Економічно пануючий клас оформляв своє політичне панування у формі держави. За допомогою держави пануючі класи (рабовласники, феодали, буржуазія, пролетаріат) забезпечували збереження існуючого економічного і політичного устрою. Сутність держави не лишається незмінною.