2. Соціально-правова держава та її характеристика 2.1 Поняття та основні ознаки і принципи соціальної правової держави Соціально - правова держава - це політична організація суспільства, у якій право зв'язує і підпорядковує собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, яка ґрунтується на законах, що приймаються і підлягають змінам законним шляхом. Крім звичайних ознак, які характерні для будь-якої держави, соціально - правова держава як найвища форма політичного буття, яку виробило людство, має ряд специфічних рис: 1. Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст.8) Конституція України. - К.: "Скіф" 2008р, стр. 4 записано: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". 2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію. 3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загальнодозвільний принцип: "дозволено все, крім прямо забороненого законом". Стосовно владних державних органів і посадових осіб діє спеціально-дозвільний принцип: "Дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Ще давньогрецький мислитель Платон зазначав: "Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою. А там, де закон - владика над правителями, а вони його раби, я вбачаю порятунок держави. " 4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини - наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту). 5. Побудова відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків. 6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму "стримувань і противаг". 7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін - шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку. 8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів - налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів. 9. Можливість особи домагатися конкретного мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки - мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення. 10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав - формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці та ін. 11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут - йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціальне ранимих верств населення - старих, непрацездатних (хворих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. 12. Забезпечення державою соціальної функції власності - власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. ст.13, 41 Конституції України). 13. Проведення державою політики соціальної поступки - вирішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманітних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (стр. 153): Підручник. - 2-е вид. - Харків: Консум, 2000. - 703 с Таким чином, будучи обмеженою правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону. Держава є соціально - правовою остільки, оскільки вона гарантує людині свободу вияву: · як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і психічними якостями, тобто має індивідуальність; · як члену соціального організму, яким є громадянське суспільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій; · як громадянину, який є підданим держави. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (стр. 154): Підручник. - 2-е вид. - Харків: Консум, 2000. - 703 с Тлумачення термінів "соціальна держава" і "правова держава" ні Конституція, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не дає. Більше того, на відміну від "правової держави" поняття "соціальна держава" радянською юридичною наукою не розглядалось взагалі, тому, звичайно, незрозуміло, як співвідносяться ці категорії та як потрібно розглядати їх - разом, чи окремо. Єрмоленко Д. Співвідношення соціальної та правової держави. //Підприємство, господарство і право. - 2001. - №8. - (стр. 95) Проблема визначення змісту поняття "соціальна держава" почала отримувати певне відображення лише в сучасній науковій літературі. Проте необхідно зазначити, що досі не досягнуто консенсусу щодо визначення цього феномену. В дослідженнях з політології, економічної теорії, юридичній літературі соціальна держава трактується неоднаково. Її розглядають як принцип конституційного і державного ладу Конституційне право України. /За ред. В.Ф. Погорілка. - К., 1999. - (стр. 156). , як тип організації державного і громадянського життя Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник. - К., 1997. - (стр. 330). , і як державу, що виконує соціальну функцію Рабінович П.М. Соціальна держава //Мала енциклопедія етнодержавознавства /НАН України, Інститут держави і права ім..В.П. Корецького. - К., 1996. - (стр. 374). . Значний інтерес має думка Б. Кистяківського, який вважає, що соціальна держава повинна розглядатися як якісна характеристика, як матеріальний зміст правової держави. Кистяковский Б.А. Государство правовое и социалистическое. //Вопросы философии. - 1999. - №6. - (стр. 143). Однак, на нашу думку, співвідношенням між цими поняттями можна визначити й інакше. Правова держава може розглядатись як важлива ознака та умова функціонування соціальної держави. Очевидно, що тільки в державі, в якій "організація і діяльність державної влади в її взаємовідносинах з індивідами і їх об'єднаннями заснована на праві й йому відповідає" Шульга А.Н. Теория государства и права. Пособие для подготовки к государственному экзамену по ТГП. - Х., 2000. - (стр. 40) можливо реально накреслювати цілі та вирішувати завдання, що стоять перед соціальною державою. У зв'язку з цим цікавою є точка зору А. Малька, який вважає соціальну державу однією із сторін держави правової, званою ним соціальною стороною. Суть соціальної сторони правової держави, як вважає цей автор, полягає в найповнішому забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, у створення для особи режиму правового стимулювання. Теория государства и права. Курс лекций. /Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - М., 1997. - (стр. 182). Соціальну сторону, вказує Малько, необхідно розглядати тільки в контексті другої формально-юридичної сторони правової держави, яка передбачає найбільш послідовне зміцнення за допомогою права державної влади, формування для державних структур режиму обмеження. Малько А.В. Государство: проблемы правового ограничения. - Саратов, 1994. - (стр. 73-87). У світовій правовій думці вже давно й міцно закріпився термін, що вперше з'явився в Конституції ФРН, - „соціальна правова держава" (Sorialer Rechtsstaat), таким чином законодавець об'єднав ці два політико-правових явища в одне. Завадский С. „Государство благоденствия”. Доктрина и практика. - М., 1966. - (стр. 170-181). Формулу "соціальної, правової держави" в дусі ФРН прийняли не всі сучасні Конституції. Так, у Конституції Франції, Македонії та Хорватії термін "соціальна держава" вживається без будь-яких посилань на правову державу. Принципами правової держави є основні засади її формування та функціонування. Основні принципами соціально-правової держави виступають: 1. Принцип верховенства правового закону - символізує найбільш важливі аспекти правової держави. По-перше, закріплюється пріоритет права щодо решти соціальних регуляторів. По-друге, встановлюється, що фактичним верховенством може володіти тільки позитивне право (те, що отримало своє формально-юридичне закріплення в законодавчих актах). По-третє, обстоюється думка, згідно з якою тільки правовий (тобто заснований на нормах і принципах права) закон буде мати найвищу юридичну силу. 2. Поділ влади як принцип правової держави припускає розмежування предметів ведення та розподіл повноважень між однорівневими органами держави (галузями державної влади). При цьому в основу взаємодії різних галузей влади покладено систему стримувань і противаг, які перешкоджають надмірному зосереджено владних повноважень в однієї посадової особи (або в одному державному органі). Основним завданням поділу влади є розподіл обсягу владних повноважень між приблизно рівними за „політичною значущістю” державними структурними, кожна з яких об'єктивно прагне до абсолютної влади, однак не маючи можливості таку владу одержати, не дає зробити цього і „конкурентам”. Отже, за допомогою стримувань і противаг забезпечується баланс галузей влади. 3. Взаємна відповідальність держави й особи як принцип правової держави означає, що на практиці публічні інтереси держави та приватні інтереси конкретних індивідів подають як нерозривно пов'язані категорії, при цьому зневага до інтересів однієї зі сторін неминуче призводить до негативних наслідків і для іншої сторони. У правовій державі складається дієвий юридичний механізм забезпечення балансу інтересів держави й особи, найважливішою складовою частиною якого є кореспондовані цим інтересам взаємні зобов'язання. Важливими передумовами визначення держави соціальною є такі принципи: підтримка рівноваги між демократичними інститутами та сильною державною владою, планування і ринком, приватною та державною власністю, економічною ефективністю та соціальною справедливістю; соціальні зобов'язання та гарантованість з боку держави мінімальних життєвих можливостей, рівних можливостей для всіх громадян, людської гідності та відносної незалежності суспільних відносин та ін. 2.2 Основні завдання та функції соціально-правової держави Поняття "функції держави" є складною категорією і тісно пов'язане з такими поняттями, як "завдання держави", "соціальне призначення держави", та "мета держави". Проте наведені близькі поняття не є ідентичними. Завдання-це те, що необхідно зробити, а функція - це діяльність, процес вирішення завдання. Завдання може бути ширшим тієї чи іншої функції. Очевидно, що невірним є твердження про те, що завдання слугують першоосновою функцій держави, оскільки вони обумовлюються політичними і економічними потребами суспільства, визначаються історичними закономірностями розвитку держави, особливостями соціально-економічних умов її розвитку (історичними обставинами, співвідношення класових сил, національними особливостями). О.В. Зайчук, Н.М.