Міністерство освіти та науки

Національний Університет

«Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого»

Індивідуальна робота

Дисципліна « Кримінологія»

На тему: «Особистість вимагателя хабара»

Виконав: Студент 3гр. 5к. 7ф.

Погосян А.А.

Харків 2013

Зміст

Вступ

1. Кримінологічна характеристика корупційних злочинів

1.1 Поняття та сутність корупційних злочинів

1.2 Детермінанти корупційних злочинів

2. Кримінологічна характеристика особистості вимагателя хабара

2.1 Поняття та характеристика особистості вимагателя хабара

2.2 Види осіб, які вимагають хабарі

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

В умовах реформування в Україні соціально-економічної сфери, реорганізації економічного механізму в регулюванні нових форм власності, постійної зміни законодавства досить відчутно загострилася криміногенна обстановка, виникли нові види корупційних діянь, посадових злочинів, у тому числі хабарництво, яке набуло масового й часто організованого характеру. Розмаїтість їх форм, проникнення до різних сфер діяльності - економічної, фінансової, підприємницької, правоохоронної - потребують кримінологічного вивчення корупційних злочинів та розробки нових ефективних способів запобігання цим злочинним проявам.

Кримінальна активність корупційних злочинів (хабарництва) характерна для всіх гілок влади і за останні роки за офіційними даними хоча і не має стабільної тенденції до зростання, проте залишається на досить високому рівні. Так, за 2006 рік загальна кількість фактів хабарництва склала - 3014 випадків; за 2007 рік загальна кількість фактів хабарництва склала - 2775 випадків; за 2008 рік загальна кількість фактів хабарництва склала - 2297 випадків; за 2009 рік загальна кількість фактів хабарництва склала - 2764 випадки; за 2010 рік загальна кількість фактів хабарництва склала - 2914 випадків; за 2011 рік загальна кількість фактів хабарництва склала - 2873 випадки, за 2012 рік загальна кількість фактів хабарництва склала - 3239 випадки11 Дані взяті з офіційного сайту МВС України / http://www.mvs.gov.ua/. Така ситуація зобов'язує органи внутрішніх справ своєчасно виявляти негативні тенденції, усувати причини та передумови корупції, налагоджувати дієвий обмін інформацією, здійснювати профілактику корупції.

Окремі питання корупційних злочинів (хабарництва) досліджено у працях вітчизняних та зарубіжних учених: Р. Аксьонова, В. Василинчука, О. Гурова, Д. Гребельського, І. Гуткіна, К. Єрмакова, А. Загорного, Г. Зуйкова, В. Плішкіна, М. Корнієнко, В. Капнуліна, В. Колпакова, В. Комісарова, М. Мельника, Ю. Наумкіна, О. Негодченка, В. Статкуса, Л. Скалазуба, Г. Туманова, Ю. Тихомирова, В. Шамрая, В. Шванковата, О. Філімонова та інших. Проте, питанням особистості вимагателя хабара увага майже не приділялась чим і обумовлена актуальність даного курсового дослідження.

Мета курсової роботи полягає в здійсненні комплексної кримінологічної характеристики особистості вимагателя хабара.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені завдання:

1) дослідити поняття та сутність корупційних злочинів;

2) виявити детермінанти корупційних злочинів;

3) розкрити поняття та характеристику особистості вимагателя хабара;

4) дати класифікацію осіб, які вимагають хабарі.

Об'єктом дослідження виступає хабарництво.

Предмет дослідження - здійснення кримінологічної характеристики особистості вимагателя хабара.

Методологічну основу дослідження становлять положення теорії пізнання. У процесі дослідження була використана система методів наукового пізнання: формально-логічний метод, правовий, статистичний.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження та складається із вступу, двох розділів, висновків, переліку використаних джерел.

1. Кримінологічна характеристика корупційних злочинів

1.1. Поняття та сутність корупційних злочинів

Для визначення поняття корупційні злочини, для початку необхідно розглянути, що розуміють під корупцією взагалі. Дослідники пропонують кілька варіантів походження терміна «корупція». Одні вважають, що він походить від поєднання латинських слів «corret» і «rumpere». В результаті утворився самостійний термін «corrumpere», який означає діяльність кількох осіб, спрямовану на «гальмування» нормального перебігу судового процесу чи процесу управління справами суспільства [18, с. 6-7].

Інші пов'язують цей термін з латинським словом «corruprio», яке тлумачать як «підкуп, продажність громадських і політичних діячів, посадових осіб» [21, с. 144].

Приблизно таке саме тлумачення цього поняття дає С. Ожегов. «Корупція, - зазначає учений, - підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів» [20, с. 140]. Крім підкупу й продажності, енциклопедичні словники тлумачать латинське слово «corruprio» ще й як псування й розбещування, що підкреслює глибинний аспект корупції як соціального явища, яке свідчить про розбещення владою певних посадових осіб державних органів і розпад системи державної влади.

Авторитетний юридичний словник Генрі Блека визначає корупцію як «діяння, яке вчиняється з наміром надати деякі переваги, несумісні з офіційними обов'язками посадової особи та правами інших осіб; діяння посадової особи, яка неправомірно використовує своє становище чи статус для одержання будь-якої переваги для себе чи іншої особи в цілях, які протирічать обов'язкам і правам інших осіб» [28, с. 117].

Дослідник Ю. Тихомиров пропонує розглядати корупцію як злочинну діяльність у сфері політики чи державного управління. Серед найтиповіших проявів корупції він називає підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, хабарництво за законне чи незаконне надання благ і переваг, протекціонізм - сприяння працівникам на підставі родичання, земляцтва, особистої відданості та приятельських стосунків [24, с. 26].

Найчастіше під корупцією розуміють підкуп і продажність посадових осіб, що позначається кримінально-правовим поняттям «хабарництво» [16, с. 165].

Дослідник В. Комісаров вважає неправомірним ототожнення корупції з одержанням хабара. Корупцію він розглядає як використання суб'єктом управління своїх владних повноважень в особистих інтересах усупереч службовим. «Дискредитація держапарату, - зазначає учений, - його розпад пов'язані не тільки з ситуаціями одержання посадовими особами хабарів чи незаконних привілеїв, а й з тими випадками, коли посадові особи діють з інших вузькоегоїстичних мотивів (влаштування долі родичів, кумівство, прагнення догодити керівнику тощо)» [11, с. 25-31].

О. Гуров вважає корупцію однією з обов'язкових ознак організованої злочинності. Під корупцією він розуміє не просто давання чи одержання хабара за надання будь-якої послуги, а «постійний зв'язок посадових осіб з організованими злочинцями» [6, с. 22].

У Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р., зазначено, що корупція - використання особою, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей [2].

Отже, з нашої точки зору, корупція - це соціальне явище, яке полягає в розпаді влади, коли державні службовці та інші особи, уповноважені на виконання державних функцій, використовують своє службове становище, статус і авторитет займаної посади в корисливих цілях для особистого збагачення або в групових інтересах.

Стосовно поняття корупційного злочину зазначимо, що у національному законодавстві та юридичній науці поки що ні нормативного, ні єдиного наукового визначення цього поняття не існує. Тому, ми приєднуємося до думки тих науковців, які висловлюють пропозицію про допустимість та доцільність виділення «корупційних злочинів» як окремого виду злочинів [19, с. 354].

Аналізуючи КК України можна дійти висновку, що до корупційних злочинів, належить: одержання хабара (ст. 368 КК України), в тому числі вимагання хабара (ч. 4 ст. 368 КК України), зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), провокація хабара (ст. 370 КК України), заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК України), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК України) [3].

Як було зазначено вище, одним із видів корупційних злочинів є вимаганням хабара. Виходячи з положень ч. 4 ст. 368 КК України, вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів [3].

Не дивлячись на те, що вимагання хабара як кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України є внормованим Кримінальним кодексом України поняттям, уяснення його змісту та юридичної природи потребує аналізу як об'єктивних, так і суб'єктивних ознак одержання хабара, вчиненого за наявності цієї обставини, поскільки і в правозастосовчій практиці, і в науці кримінального права немає єдності в розумінні змісту вимагання хабара.

Етимологія слова «вимагання» пояснює значення його як вчинення (або невчинення) таких дій особою, які загрожують іншій особі; вимагатель залякує, погрожує певній особі, змушує її проти власної волі вчиняти дії, вигідні саме вимагателю. Близькими за змістом до вимагання є шантаж (фр. - chanttage), рекет (англ. - racket), зміст яких також зводиться до залякування, примушування, з метою досягнення певних, як правило, незаконних, протиправних цілей [22, с. 34].

З об'єктивної сторони вимагання хабара складається з двох взаємопов'язаних і в той же час відносно самостійних дій: вимоги і погрози.

Вимога хабара є по суті настійливою, категоричною пропозицією ультимативного характеру, яка звернена до конкретної особи (як правило, бо вона може бути передана через посередника в одержанні хабара). Мова йде саме про вимогу хабара, тобто про бажання отримати вимагателем незаконно вигоду для себе (гроші, майно, право на майно), а також вимогу вчинити інші дії, здатні принести матеріальну вигоду вимагателю чи іншим, вказаним ним особам, як це випливає із змісту диспозиції ч. 1 ст. 368 КК України.

Погроза при вимаганні хабара є способом впливу вимагателя на потерпілого, що спонукає останнього діяти так, як цього хоче той, хто вимагає хабар [22, с. 34].

Як правило, така особа обіцяє, що в разі невиконання його вимоги він використає владу чи своє службове становище і застосує певні заходи щодо потерпілого. При цьому не є обов'язковим, що саме так і буде діяти вимагатель. Погрожуючи потерпілому негативними для нього наслідками у разі відмови дати хабар, вимагатель має на меті залякати його, спонукати до вчинення дій, вигідних вимагателю. Тому погроза повинна сприйматись потерпілим саме як реальна можливість, що може здійснитись, і реалізація її повністю залежить від волі вимагателя.