По-друге, від соціального статусу (посади, яку особа обіймає; сфери її діяльності; рівня органу, в якому вона працює; характеру повноважень тощо) безпосередньо залежить характер корупційного правопорушення та його наслідки. Іншими словами, чим вищу посаду обіймає вимагатель хабара і значнішими повноваженнями він наділений, тим небезпечнішим може бути вчинене ним корупційне правопорушення. З урахуванням цього мають визначатися особливості запобіжної та правоохоронної діяльності стосовно різних категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Зокрема, зміст антикорупційних вимог та обмежень має визначатися залежно від зазначених моментів, пов'язаних із соціальним статусом публічної службової особи.

По-третє, соціальний статус є тим фактором, який породжує проблеми із застосуванням антикорупційного законодавства, а саме утруднює притягнення особи до відповідальності за вчинене корупційне правопорушення. Особа, наділена владними повноваженнями, має можливість не лише зловживати ними для задоволення своїх чи потреб інших осіб, а й використовувати їх для захисту від дії закону, застосування правоохоронними органами антикорупційного законодавства щодо неї або інших осіб. При цьому чим вищу посаду вона обіймає, тим більше можливостей у неї є для нейтралізації заходів соціального контролю [26, с. 214-215].

Корупційна поведінка здебільшого може проявлятися у двох формах. Перша з них полягає у поступовому відхиленні особи, уповноваженої на виконання функцій держави, у своїй службовій діяльності від норм, установлених нормативно-правовими актами. При цьому в одних випадках відбувається поступове нарощування інтенсивності корумпованої поведінки (якісне зростання), в результаті чого особа твердо стає на корупційний шлях, виявляючи дедалі небезпечніші корупційні прояви і визначаючи для себе корупційну поведінку, зокрема вимагання хабарів сенсом перебування на посаді. В інших випадках корупційні правопорушення вчинюються внаслідок збігу певних життєвих обставин. Тобто йдеться про ситуативну корумповану поведінку (ситуативного корупціонера) [27, с. 243].

Друга форма корумпованої поведінки характеризується тим, що, зайнявши відповідну посаду, особа вже зорієнтована на протиправне використання владних повноважень для вимагання хабарів, задоволення інших інтересів або інтересів третіх осіб [27, с. 243]. Тобто особа цілеспрямовано йде до влади з метою отримувати та вимагати хабарі.

Характерною рисою вимагателя хабара є наявність у нього корисливого інтересу, який, по-перше, є обов'язковим елементом для визнання неправомірної чи неетичної поведінки корупційною; по-друге, свідчить про умисний характер корупційної діяльності.

Окрім цього, вимагатель хабара усвідомлює протиправність своїх дій чи бездіяльності і свідомо йде на порушення закону, шляхом вимагання хабара. Про це, зокрема, свідчить той факт, що особи, які претендують на зайняття посади у системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них антикорупційні обмеження.

Таким чином, виходячи з вище наведеного, можна підсумувати, що вимагатель хабара - це особа, уповноважена на виконання функцій держави, тобто особа, яка має відповідний соціальний статус, яка усвідомлює протиправність своїх дій чи бездіяльності і свідомо йде на порушення закону, шляхом вимагання хабара.

2.2 Види осіб, які вимагають хабарі

Виходячи з аналізу кримінологічної літератури, можна здійснити певну класифікацію осіб, які вимагають хабарі, виділивши певні їх типи, які характеризуються єдністю однієї або кількох найбільш суттєвих ознак.

Як зазначає Г.Л. Шведова, можна виділити кілька умовних типів осіб, які вимагають хабарі, залежно від їх морально-психологічної спрямованості та характеру дій.

1. Вимагатель хабара, який одержує незаконну винагороду за вчинення або невчинення певних дій по службі від випадку до випадку, спеціально не створюючи чи підшукуючи ситуації для одержання хабара (ситуативний хабарник). Такий хабарник, діючи на користь хабародавця, як правило, рідко виходить за межі своїх повноважень, отримуючи незаконну винагороду власне за виконання своїх службових обов'язків. Вигода, яку має хабародавець від такого хабарника, полягає, наприклад, у прискоренні вирішення його питання безпосередньо хабарником або «проштовхуванні» вирішення цього питання іншими службовими особами, отриманні незначних переваг порівняно з іншими особами тощо. У таких випадках ініціатива одержання хабара виходить від відповідної посадової особи, яка прямо або в завуальованій формі повідомляє, що певне питання вирішити не вийде або воно буде вирішуватись значний час, але за певних умов це можна прискорити.

Після повідомлення такої інформації, певна особа сумніваючись у можливості позитивного вирішення того чи іншого питання, але прагнучи вирішити його більш ефективно, пропонує службовій особі матеріальну винагороду за вчинення у власних інтересах певних дій або утримання від них.

Ініціатива особи, яка отримує хабар, у таких випадках здебільшого проявляється у його готовність одержати незаконну винагороду і має характер простої пропозиції, яка здебільшого не впливає на добровільність поведінки хабародавця. Останній приймає рішення про давання хабара майже без тиску службової особи. Взаємовідносини сторін за таких обставин утворюють угоду про специфічне співробітництво, взаємодію службової особи та особи, яка прагне досягти певної мети за допомогою підкупу. При цьому суб'єкти протиправної угоди виявляють взаємну зацікавленість і їх волевиявлення базується на засадах партнерства. У таких випадках давання-одержання хабара, як правило, не маскується під законні угоди або в інший спосіб [26, с. 216].

2. Вимагатель хабара цілеспрямовано займається «продажем» своїх повноважень, постійно вишукуючи можливості для одержання незаконної винагороди, фактично повністю або значною мірою підпорядковуючи цій діяльності свою службову діяльність. У багатьох випадках така діяльність має завуальований вигляд, давання-одержання здійснюється через посередників, що істотно ускладнює її викриття і доказування вини хабарника. Ініціатива давання-одержання хабара належить хабарнику і може мати форму як простої пропозиції, так і прямого вимагання.

При вимаганні хабара службова особа, використовуючи владні повноваження, авторитет посади, здійснює психічний тиск на хабародавця, висуває конкретні вимоги та умови задоволення інтересу останнього, або створює відповідну обстановку, за якої у хабародавця залишається єдиний спосіб вирішення питання - давання хабара. Така форма поведінки службової особи засвідчує, крім усього іншого, її послідовне намагання використати свою посаду для незаконного одержання матеріальних цінностей чи благ матеріального характеру, тобто стійку корисливу її спрямованість. Саме характер взаємовідносин між службовою особою та особою, яка дає хабар, є підставою для більш суворої відповідальності за одержання хабара шляхом вимагання (ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України) [3].

3. Вимагатель хабара, який перебуває, так би мовити, на матеріальному утриманні кримінальних угруповань, комерційних або політичних структур, забезпечуючи за допомогою наданої йому влади чи службових повноважень постійне «обслуговування» їх інтересів. Це найнебезпечніший тип хабарника, який, як правило, обіймає керівну посаду в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, має безпосередній стосунок щодо прийняття важливих рішень, наділений широкими владними повноваженнями. Відстоюючи за незаконну матеріальну винагороду інтереси зазначених суб'єктів, він може діяти як у межах своїх службових повноважень, так і виходити за них. Таку винагороду хабарник одержує здебільшого на системній основі, хоч вона може бути й разовою [26, с. 216].

Підводячи підсумок по даному пункту дослідження, зазначимо, що наведені типи осіб, які вимагають хабарі мають, по-перше, умовний характер, а, по-друге, не є вичерпними. В реальності той чи інший хабарник може поєднувати ознаки різних типів, мати додаткові особливі ознаки, за якими можна продовжити типологізацію вимагателів хабарів, як, власне, й інших корупціонерів.

Також, слід зазначити, що вимагатель хабара становить особливий тип корупціонера, який може вчиняти корупційне діяння здебільшого у взаємодії з іншими суб'єктами. Тобто, одержання службовою особою хабара здебільшого здійснюється за умови його давання іншою довіреною особою.

Висновки

Підводячи підсумок проведеного курсового дослідження, можна зазначити, що корупція є одним з основних чинників, яка створює реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави, вона негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини.

Корупційні злочини - це злочини, які полягають у неправомірному використанні (зловживанні) посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування наданої їм влади або свого посадового становища в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб.

Одним із таких злочинів, є вимагання хабара, передбачений ч. 4 ст. 368 КК України. Відповідно до зазначеної статті вимагання хабара - це вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Осіб які вчинюють, вище наведений злочин умовно називають вимагателями хабара, під якими розуміють осіб, уповноважених на виконання функцій держави та які усвідомлюють протиправність своїх дій чи бездіяльності і свідомо йдуть на порушення закону, шляхом вимагання хабара.

Вимагателів хабара залежно від їх морально-психологічної спрямованості та характеру дій можна поділити на:

1) Вимагателів хабара, які одержують незаконну винагороду за вчинення або невчинення певних дій по службі від випадку до випадку, спеціально не створюючи чи підшукуючи ситуації для одержання хабара (ситуативний хабарник).

2) Вимагателів хабара, які цілеспрямовано займаються «продажем» своїх повноважень, постійно вишукуючи можливості для одержання незаконної винагороди, фактично повністю або значною мірою підпорядковуючи цій діяльності свою службову діяльність.

3) Вимагателів хабара, які перебувають, так би мовити, на матеріальному утриманні кримінальних угруповань, комерційних або політичних структур, забезпечуючи за допомогою наданих їм владних чи службових повноважень постійне «обслуговування» їх інтересів.

Отже, з вищенаведеного слідує, що вимагателі хабарів це один з найнебезпечніших типів хабарників, які не лише не протидіють корупції, а навіть створюють її самі, шляхом вимагання від певних осіб матеріальної вигоди за вчинення тих чи інших неправомірних дій.

Перелік використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 40. - Ст. 404.

3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

4. Анохіна Л.С. Кримінологічні питання дослідження: детермінант хабарництва / Л.С. Анохіна // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадського Серия «Юридические науки». Том 20. - 2007. - № 1. - С. 72-76.

5. Братков С. Поняття корупції та її феноменологія / С. Братков // Вісник Академії управління МВС. - 2009. - №4. - С. 66-77.

6. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность / А.И. Гуров. - М., 1990. - 226 с.