За своїм характером погроза при вимаганні хабара є психічним примусом. Вона може бути виражена зовні як усно, так і письмово, повідомлена як безпосередньо потерпілому, так і через третіх осіб. Вона може мати форму категоричного ультиматуму чи викладена в досить коректній або в завуальованій формі, донесена до потерпілого чи при особистій зустрічі, чи телеграфом, телефоном, телефаксом або шляхом використання електронної пошти [22, с. 34].

Отже форма погрози не є обов'язковою ознакою вимагання хабара. Яким би чином погроза не була донесена до свідомості потерпілого - вербально, жестами, письмово - вона повинна сприйматись потерпілим як реальна і така, що може бути реалізована. Вона впливає на волю потерпілого і змушує його діяти так, як цього хоче вимагатель.

Отже, враховуючи все вище вказане та підводячи підсумок по даному пункту дослідження зазначимо, що корупційні злочини - це злочини, які полягають у неправомірному використанні (зловживанні) посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування наданої їм влади або свого посадового становища в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб. Одним із таких злочинів, є вимагання хабара, передбачений ч. 4 ст. 368 КК України.

1.2 Детермінанти корупційних злочинів

хабар вимагатель кримінологічний

Система факторів, які породжують хабарництво, складна та багатогранна. Більш того, як справедливо зазначила І.Н. Клюковська відносно корупції, «зв'язок між корупцією та породжуючима її проблемами двосторонній. З однієї сторони, ці проблеми усугубляють корупцію, а їх вирішення може сприяти зменшенню корумпованості. З іншої сторони, масштабна корупція консервує та загострює проблеми перехідного періоду, заважає їх вирішенню. Звідси слідує, що, по-перше, зменшити та обмежити корупцію можливо, тільки одночасно вирішуючи проблеми які її породжують, і, по-друге, вирішенню цих проблем буде сприяти протидія корупції з усією рішучістю та на всіх напрямках» [10, с.73].

Дослідження детермінант хабарництва, як і злочинності в цілому, базується на основі науково обґрунтованої їх класифікації, відповідно до якої, в залежності від сфер виявлення криміногенних факторів, останні поділяються на соціально-економічні, політичні, організаційно-правові та ідеологічні.

Так, вітчизняна кримінологія в детерміації злочинності традиційно на перше місце ставить фактори економічного порядку. В умовах сучасної України можна стверджувати, що активізація злочинної діяльності, корупції та хабарництва пов'язана з побудовою в країні ринкових відносин. В зв'язку з чим висловлювалась точка зору, що ринкові відносини в пострадянських державах з самого початку обумовлені злочинністю, причому в країнах вільного ринку злочинність не тільки велика, але й небезпечна своєю організованістю [9, с. 152]. Сказане ні в якій мірі не означає негативної оцінки ринку та відмови від його побудови в країні. В.Н. Кудрявцев справедливо зазначає, що в «використанні інструментів ринкового владування немає нічого злочинного, більш того, економічно вони неминучі та необхідні. Але справа в тому, що в наших умовах ці корінні зміни не були належним чином підготовані та супроводжувалися рядом обставин, які сприяють пожвавленню та розвитку організованої злочинності» [15, с. 198]. Значні прорахунки, допущені на початковому етапі проведення реформ, перед усім в економічній сфері, а також у військовій, правоохоронній та інших галузях державної діяльності, пов'язане з цим послаблення системи державного регулювання та контролю, недосконалість правової бази та відсутність сильної державної політики в соціальній сфері можуть бути визнані основними факторами, які сприяють росту злочинності, особливо її організованих форм, а також корупції, на самому високому рівні.

Оцінюючи економічні фактори, які сприяють хабарництву, необхідно вказати, що більшість з них сформувалася в перехідний період:

- загальна бідність та ріст майнової диференціації?

- економічна криза, нестійка економічна ситуація?

- дозволяючий принцип, який охоплює практично всі сфери економічної активності?

- невиплати (бюджетні, податкові, по заробітній платні і т.д.).

Як відомо, хабарництво існує постільки, поскільки держава втручається в приватне, суспільне, економічне життя. Специфіка України полягає в тому, що в її економічному житті продовжує панувати дозволяючий принцип, коли від управлінського робітника відповідної державної структури залежить дуже багато. Звичайно, держава не може безучасно відноситись до того, що відбувається в сфері підприємницької чи іншої економічної діяльності, проте межі її втручання в економіку та контроль над нею, підстави, способи та форми контролю повинні бути максимально чітко регламентовані. За відсутності подібної регламентації створюються сприятливі умови для чиновницького свавілля і хабарництва [12, с. 374].

Наступна група факторів, які детермінують хабарництво, відноситься до розряду політичних. Як цілком справедливо зазначає А.Я. Гуськов, ретроспективний аналіз причин розквіту корупції та злочинності дозволяє зробити висновок, що основна його причина в тому, що держава не забезпечила в свій час потрібного управління реформуванням суспільства [7, с. 297].

Держава на початку 90-х років фактично добровільно відмовилася від контрольних функцій, створивши тим самим управлінський вакуум. Притому, на цьому фоні залишались достатньо сильними традиції минулої радянської номенклатури та бюрократизму. Стрімкі і кардинальні перетворення в країні відбувалися та відбуваються при збереженні істотної частини корпусу державних службовців.

Збільшення рівня хабарництва можна вважати одним з продуктів розпаду радянської системи. Розпад старої системи та неготовність нової еліти до управління країною, необхідність у створенні нових економічних структур у встановленні зв'язків зі старою елітою, яка залишалася при владі, потреба упорядкувати стару систему взаємовідносин та вписатися в неї призводили до абсорбції старої еліти в структури нового бізнесу.

Вважаємо, що до політичних причин існування та розповсюдження хабарництва, які сприяють, крім того, проникненню хабарництва в сферу політики, слід віднести: відсутність політичної культури? недостатній розвиток партійної системи? віддаленість суспільства від влади? несформованість інститутів громадського суспільства? незакоренілість демократичних політичних традицій? бюрократизація управлінського апарату? слабкість судової системи? відсутність політичної волі боротьби з хабарництвом.

Політичні детермінанти хабарництва безпосередньо пов'язані із наступною групою факторів, які його породжують - правових. Розпад старої радянської системи породив величезний правовий вакуум та, на більш пізній стадії безлад. Основні проблеми правового характеру можуть бути зведені до: 1) проблеми якості правового регулювання державної служби? 2) проблеми якості правового регулювання різних видів діяльності, які є об'єктом управління з боку держави? 3) проблеми наявності нормативних актів, що безпосередньо регламентують процес протидії корупції.

Недосконала правова база яка направлена на регулювання суспільних відносин породжує і масу негативних явищ організаційного порядку. До числа організаційних факторів які сприяють хабарництву, слідує вказати на:

- порушення в підборі і розстановці кадрів, коли виконання посадових обов'язків доручається особам, які скомпрометували себе, та не заслуговують на довіру, або особам, які за своєю підготовкою та іншим ознакам не компетентні, не в змозі виконувати покладені на них задачі;

- порушення в організації та низька якість контрольно-ревізійної діяльності?

- відсутність вимогливості з боку вищих посадових осіб стосовно дотримання підлеглими правових норм службової діяльності, а іноді і пряме потурання порушенням чи навіть дозвіл вчиняти незаконні дії, «дурний приклад» вищих начальників?

- неналежні умови для виконання службових обов'язків на окремих ділянках, які ускладнюють точне дотримання приписів правових норм за цими обов'язками [4, с. 74].

Особливістю причинного комплексу хабарництва є домінуюча роль факторів ідеологічного порядку. При цьому слідує враховувати, що вони поділяються:

1) в моральному розкладенні чиновницького апарату?

2) в зростаючій толерантності населення до хабарництва та корупції.

Значним чином змінилася система та ієрархія цінностей державного службовця, в межах якої сформувалося переконання в можливості та готовності принести в жертву матеріальної користі закон, норми моралі і професіональну честь.

Вказане явище стало результатом дій декількох тенденцій: 1) різкою зміною морально-політичного клімату в державі та моральних орієнтирів населення? 2) збереженням в значній мірі традицій підкорення чиновників не закону, а інструкції та начальству, традиціям хабарництва та лихварства? 3) відсутністю нового механізму морального регулювання, що адекватно змінився в зв'язку з реформуванням суспільства системі моральних цінностей та пріоритетів свого роду моральним вакуумом? 4) заповненням цього вакууму сумнівними чи попросту аморальними цінностями [4, с. 75-76].

Таким чином, проведений нами аналіз детермінант хабарництва показав, що вони містяться як в наявній історичній спадщині, так і в особливостях сучасного періоду. За розповсюдженням хабарництва стоять великі прорахунки в управлінні справами держави та суспільства, слаба економічна та організаційна основи функціонування державної та іншої служби, розповсюдження психології вседозволеності та допустимості використовування будь-яких засобів забезпечення особистого благополуччя, правовий нігілізм і правовий цинізм.

2. Кримінологічна характеристика особистості вимагателя хабара

2.1 Поняття та характеристика особистості вимагателя хабара

Під особою злочинця розуміється сукупність соціальних та соціально значущих властивостей, ознак, зв'язків і стосунків, що характеризують особу, яка винна у порушенні закону, і в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами впливають на її антисуспільну поведінку [13, с. 74]. Це поняття цілковито може бути застосоване до особи вимагателя хабара з тим лише уточненням, що вимагатель хабара це особа, яка вчиняє корупційний злочин передбачений ч. 4 ст. 368 КК України.

Структуру та головні риси кримінологічної характеристики особи вимагателя хабара, як і особи злочинця, складають такі основні групи ознак:

1) соціально-демографічні ознаки;

2) правові характеристики;

3) соціальні ролі та соціальні статуси;

4) моральні властивості та психологічні особливості.

Дослідження особи вимагателя хабара показує, що від інших видів правопорушників вимагатель хабара відрізняється передусім особливою соціальною позицією - наявністю владних повноважень, без яких не можуть вчинятися корупційні діяння. Вимагателем хабара може бути лише особа, уповноважена на виконання функцій держави, тобто особа, яка має відповідний соціальний статус [26, с. 214]. Цей статус визначає реальні соціальні функції особи, обумовлені її становищем у системі суспільних відносин, і відіграє для вимагателя хабара надзвичайно важливе значення, яке проявляється у трьох аспектах.

По-перше, без відповідного соціального статусу (без повноважень щодо виконання функцій держави, без включення у суспільні відносини щодо реалізації публічної влади) особа не може стати вимагателем хабара - вона може зловжити владою або службовим становищем, використати їх в особистих інтересах або інтересах третіх осіб, лише будучи офіційно наділеною ними.