Звісно специфічність українського ринку злиття і поглинання очевидна, але неможна називати суто економічним явище, пов'язане з поглинанням чи злиттям підприємств, терміном «рейдерство». Таке явище має більше відноситься до правової сфери, адже в Україні, як і у більшості пострадянських країн, злиття та поглинання підприємств часто відбувається не задля оптимізації їх економічної діяльності, а з метою привласнення чужого майна. Це явище в Україні має значну кримінальну складову. Так, на думку фахівців Генеральної прокуратури, ознаками рейдерства є незаконні дії щодо скуповування акцій у дрібних акціонерів, розголошення даних реєстрів власників акцій, винесення незаконних судових ухвал (рішень) у справах з вирішення корпоративних конфліктів, неправомірні дії органів державної виконавчої служби на виконання судових ухвал (рішень), злочинні дії приватних охоронних структур та груп людей щодо захоплення підприємств тощо. З позиції Міністерства внутрішніх справ України, «рейдерство» - це силове захоплення спірних підприємств, у тому числі на виконання відповідних судових рішень на користь тих чи інших власників. Проте важко визначити, чим застосування сили під час привласнення чужого майна відрізняється від інших злочинів, передбачених КК України. Фахівці Служби безпеки України розглядають «рейдерство» як протиправне захоплення акціонерних товариств (у тому числі з державною часткою власності) сторонніми комерційними структурами через міноритарних акціонерів, які діють на їх користь. На їх думку, реалізація протиправних схем заволодіння акціонерними товариствами, що супроводжується силовим захопленням адміністративних приміщень та зміною керівництва товариства, є окремим видом економічного злочину [7].

Підкреслимо, що правоохоронні органи України є тими органами державної влади, діяльність яких, крім іншого, має бути спрямовано на ведення цілеспрямованої боротьби з проявами силових захоплень приміщень підприємств, установ та організацій усіх форм власності, недопущення порушень вимог чинного законодавства щодо ведення підприємницької діяльності тощо. У зв'язку з цим актуальним є визначення адміністративно-правових засад діяльності правоохоронних органів України у сфері протидії рейдерству.

Перш ніж перейти безпосередньо до дослідження особливостей взаємодії органів місцевого самоврядування з правоохоронними органами України у сфері протидії рейдерству та визначення їх компетенції у цій сфері, треба проаналізувати поняття «правоохоронні органи» та які саме органи державної влади слід відносити до числа правоохоронних. На основі аналізу чинного національного законодавства можна зробити висновок про те, що нормативне закріплення поняття правоохоронних органів та їх системи відсутнє (лише приблизно визначено перелік цих органів). Подібний висновок випливає також із аналізу численних наукових праць, присвячених цьому питанню [7].

У широкому розумінні до правоохоронних органів належать органи державної влади, що безпосередньо формують державну політику у правоохоронній сфері, керують її реалізацією, та ті органи державної влади, що реалізують державну політику у правоохоронній сфері. Що ж стосується визначення поняття «правоохоронні органи» у вузькому розумінні, то під цим поняттям слід розуміти органи державної влади, що реалізують державну політику у правоохоронній сфері, основним завданням яких є забезпечення нормального функціонування правоохоронної сфери, безпосереднє підтримання законності та правопорядку, боротьба зі злочинами та правопорушеннями [8].

Визначаючи особливості адміністративно-правових засад взаємодії органів місцевого самоврядування з тими правоохоронними органами України, які мають відповідні повноваження щодо протидії рейдерству, характеризувати ми будемо компетенцію лише декількох із правоохоронних органів України, а саме: органів прокуратури, органів внутрішніх справ, органів служби безпеки та органів поліції, оскільки діяльність саме цих органів має безпосередній стосунок до боротьби з рейдерством.

Органи прокуратури України, уповноважені відповідно до чинного національного законодавства розробляти та впроваджувати низку заходів щодо протидії рейдерству. Так, до їх функцій у сфері протидії рейдерству можна віднести: представництво інтересів

громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; підтримання державного обвинувачення в суді [9]. У результаті проведеного аналізу функцій органів прокуратури та основних принципів діяльності зазначених органів можна зробити висновок, що органи прокуратури у разі виявлення фактів рейдерських атак обов'язково мають вживати відповідні заходи щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Органи прокуратури мають також значні можливості щодо взаємодії з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування в частині протидії рейдерським атакам та недопущення здійснення силових захоплень підприємств, установ та організацій усіх форм власності. Зважаючи на значущість ефективного підтримання законності та правопорядку в державі шляхом встановлення взаємодії з усіма правоохоронними органами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування вважаємо за доцільне, що органи прокуратури мають розробляти нові та вдосконалювати вже існуючі форми та схеми спільної роботи, зокрема, організовувати роботу спільних слідчо-оперативних груп для розкриття та розслідування резонансних справ (зокрема, що стосуються силових захоплень приміщень підприємств) тощо.

Іншим суб'єктом, який має широку компетенцію у сфері протидії рейдерству, є органи внутрішніх справ. Слід підкреслити, що згідно Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 28.10.2015 р. № 878 Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг, захисту об'єктів права власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань тощо [10].

Зокрема, відповідно до покладених на нього завдань, МВС розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції; проводить відповідно до закону оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність; розробляє проекти державних програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, безпеки дорожнього руху, охорони державного кордону, захисту об'єктів і територій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, а також з питань міграції; здійснює інформаційну взаємодію з іншими державними органами, правоохоронними органами іноземних держав та міжнародними організаціями; взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також з підприємствами, установами та організаціями.

Ураховуючи визначення компетенції Міністерства внутрішніх справ України, можна зробити висновок, що одним із його пріоритетних завдань є недопущення силових захоплень приміщень підприємств, установ та організацій усіх форм власності, недопущення виникнення конфліктних ситуацій під час таких захоплень, тобто боротьба з рейдерськими атаками на рівні світових стандартів із врахуванням світового досвіду протидії рейдерству.

Розділ 4 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначає повноваження поліції, серед яких: здійснення охорони об'єктів права державної власності у випадках та порядку, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також бере участь у здійсненні державної охорони (пункт 19); здійснення на договірних засадах охорону фізичних осіб та об'єктів права приватної і комунальної власності (пункт 20).

Згідно статті 5 Закону України «Про Національну поліцію» відбувається взаємодія поліції з органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до закону та інших нормативно-правових актів. Поліція забезпечує постійне інформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також громадськості про свою діяльність у сфері охорони та захисту прав і свобод людини, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку (стаття 9).

Розділ VIII «Громадський контроль поліції» передбачає звіт про поліцейську діяльність, тобто з метою інформування громадськості про діяльність поліції керівник поліції та керівники територіальних органів поліції раз на рік готують та опубліковують на офіційних веб-порталах органів поліції звіт про діяльність поліції. Щорічний звіт про діяльність поліції та територіальних органів поліції повинен містити аналіз ситуації зі злочинністю в країні чи регіоні відповідно, інформацію про заходи, які вживалися поліцією, та результати цих заходів, а також інформацію про виконання пріоритетів, поставлених перед поліцією та територіальними органами поліції відповідними поліцейськими комісіями. Керівники територіальних органів поліції зобов'язані регулярно оприлюднювати статистичні та аналітичні дані про вжиті заходи щодо виявлення, запобігання та припинення порушень публічного порядку на офіційних веб-порталах органів, які вони очолюють (стаття 86). Доцільно було б доповнити дану статтю вищеназваного закону окремим пунктом стосовно інформації щодо ризиків рейдерських захоплень та результативність роботи органів поліції у даному напрямку. Більш того, статтею 88 даного закону передбачена взаємодія між керівниками територіальних органів поліції та представниками органів місцевого самоврядування, а саме:

Керівники територіальних органів поліції повинні не менше одного разу на два місяці проводити відкриті зустрічі з представниками органів місцевого самоврядування на рівнях областей, районів, міст та сіл з метою налагодження ефективної співпраці між поліцією та органами місцевого самоврядування і населенням. На таких зустрічах обговорюється діяльність поліції, визначаються поточні проблеми та обираються найефективніші способи їх вирішення.

Керівники територіальних органів поліції з метою підвищення авторитету та довіри населення до поліції систематично інформують громадськість про стан правопорядку, заходи, які вживаються щодо попередження правопорушень [11].

Розробивши чітку регламентацію спільних дій представників місцевого самоврядування та поліції на рівні подзаконного акту у вигляді інструкції саме у сфері протидії рейдерства можна уникнути більшості ризиків.