Вони розташовані у Донецькій області (Приазовська і Сніжнянська), Дніпропетровській (Дніпродзержинська), Луганській (Червонопартизанська), Одеській (Чорноморська), Харківській (Качанівська), Черкаській (Уманьська) областях. У виправні колонії цього виду переводяться жінки з виховної колонії по досягненні 18-річного віку для подальшого відбування покарання. У колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання відбувають покарання жінки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також жінки, переведені з колоній мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки, в порядку, передбаченому ст. 101 КВК. Нині вони тримаються в Галицькій колонії Львівської області, Орджонікідзевській колонії Дніпропетровської області, Ширяївській колонії Одеської області.

У виправних колоніях (секторах) середнього рівня безпеки тримаються жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, а також жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням полі на певний строк у порядку помилування. Сектори середнього рівня безпеки створені у Чернігівській (м. Чернігів) і Качанівській (м. Харків) колоніях. Станом на 2004 рік у них трималося 10 засуджених жінок.

Жінки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, направляються в Чернігівську (м. Чернігів), Надержищинську (Полтавської області), Збаразьку (Тернопільської області) колонії, а жінки, визнані інвалідами першої або другої групи, у Дніпродзержинську виправну колонію Дніпропетровської області.

У Мелітопольській виховній колонії Запорізької області відбувають покарання неповнолітні особи жіночої статі.

При цих установах створені шість дільниць соціальної реабілітації і два лікувальних заклади для жінок, хворих на туберкульоз, дерматологічні та венеричні захворювання.

За складом вчиненого злочину 20% жінок засуджені за умисне убивство, по 5% - за умисне тяжке тілесне ушкодження, розбій і грабіж, за крадіжки і розкрадання - 35%, хуліганство - 1%, за інші злочини - більш 30%, переважну більшість з них складають злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотиків.

Найбільшу кількість засуджених, які відбувають позбавлення волі (понад 37%), складають жінки віком до 30 років, від 30 до 40 років - майже кожна третя жінка, від 40 до 55 років - кожна четверта, понад 55 років - близько 4%. Слід зазначити, що вікова соціально-демографічна характеристика засуджених жінок, починаючи з 1995 р., в названих групах практично залишається без змін, коливання в різні роки дорівнюють 1 - 3%.

Якщо розглянути характеристику засуджених жінок за освітнім рівнем, то вона буде такою: початкову загальну освіту мають 3% засуджених, базову загальну освіту - 25%, повну загальну освіту - близько 40%, вищу і незакінчену вищу - трохи більше 6%. Можна стверджувати, що порівняно з минулими роками освітній рівень тих, хто перебуває нині у виправних колоніях, став значно вищий.

За сімейним станом: перебували в зареєстрованому шлюбі - 25%, розлучені (не підтримують сімейних стосунків) - 27%, удови - 8%, ніколи не перебували у шлюбі - 26%, в незареєстрованому шлюбі (фактичні сімейні стосунки) - 14%.

Із загальної кількості жінок, що відбувають покарання, працездатних - 95%, причому кожна третя з них хвора на алкоголізм або наркоманію.

Суттєвих відмінностей між триманням у виправних колоніях чоловіків і жінок відносно оснащення, матеріально-побутового забезпечення (норма житлової площі для жінок - 4 кв. м), харчування, лікування, основних вимог режиму немає.

Сам закон не враховує фізіологічні, психологічні, психіатричні особливості засуджених жінок, але виділяє: жінок-інвалідів першої і Другої групи; хворих на активну форму туберкульозу; тих, хто досяг пенсійного віку, тобто жінки у віці понад 55 років; жінок з вагітністю понад 4 місяці; і тих, хто має дітей у будинках дитини при виправних колоніях.

Як правило, саме цим категоріям жінок дозволяється працювати за їх власним бажанням з урахуванням висновків лікарської комісії колонії (ч. 2 ст. 118 КВК) На особовий рахунок цих засуджених (на відміну від інших) зараховується не менше як 50% нарахованого місячного за робітку, незалежно від усіх відрахувань. А засудженим жінкам, яким дозволено проживати за межами виправної колонії (на підставі ст. 142 КВК), - не менше як 75% (частини 2 і 3 ст. 120 КВК).

Продукти харчування і предмети першої необхідності за безготівковим розрахунком вони можуть придбавати не тільки за гроші, зароблені в колоніях (якщо працюють), але й за гроші, одержані за переказами за рахунок пенсій та іншого доходу (ч. 1 ст. 108 КВК). Якщо вони не працюють, не отримують пенсій, харчування, одяг, білизна, взуття і комунально-побутові послуги надаються безоплатно (ч. 4 ст. 115 КВК).

Жінкам-інвалідам першої групи, вагітним жінкам і тим, хто має дітей в будинках дитини при колоніях, дозволяється витрачати на придбавання продуктів харчування і предметів першої потреби суму, що становить мінімальний розмір заробітної плати, а жінкам-інвалідам другої групи і тим, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах і місць позбавлення волі, - до 60% мінімального розміру заробітної плати і (частини 5 і 6 ст. 108 КВК). Всім іншим жінкам, які відбувають покарання у колонії з мінімальним або середнім рівнем безпеки, - за загальним правилом - до 100% і 80% мінімального розміру заробітної плати відповідно.

За порушення встановленого порядку відбування покарання | поміщення жінки в дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу можливе тільки до 10 діб. Вагітні жінки, ті, хто має дитину у будинку дитини, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не помішуються.

До жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні заходи і зброю, крім випадків, передбачених ч. З ст. 106 КВК України. Гамівна сорочка взагалі не може застосовуватися до засудженої жінки.

На підставі ст. 83 КК України суд може звільнити від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше 5 років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено з роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Законодавством передбачена відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 30 після них (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей _ 70 днів). Жінкам, віднесеним до 1 - 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така відпустка надається тривалістю 180 днів (90 днів до пологів і 90 після них).

Таке звільнення застосовується до жінок, якщо вони: а) мають сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або б) мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Після досягнення дитиною 3 років або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням, або направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Останнє буде у разі, якщо звільнена від покарання жінка відмовиться від дитини, передасть її у дитячий будинок, буде ухилятися від виховання дитини, догляду за нею, систематично вчинювати правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, або зникне з місця проживання.

Контроль за поведінкою таких жінок і жінок, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, здійснюється кримінально-виконавчими інспекціями за місцем їх проживання і регулюється розділом IV Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МВС України від 19 грудня 2003 р. №270/1560.

Якщо жодна з зазначених підстав звільнення від відбування покарання не застосовується судом при постановці вироку, засуджені жінки з вагітністю понад 4 місяці або які мають при собі дітей віком до 3 років, направляються для подальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини.

При цьому осіб, які вперше засуджені до позбавлення волі, направляють до Чорноморської колонії Одеської області, жінок, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, - до Чернігівської виправної колонії.

У 2004 р. в цих колоніях трималося 57 жінок, які мали дітей до 3-річного віку або народили їх у колонії. Для них згідно з законом (ч. З ст. 115 КВК України) створюються поліпшені житлово-побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування. У будинках дитини забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. Засуджені жінки можуть спілкуватися зі своїми дітьми у вільний від роботи час без обмежень. Матері-годувальниці і вагітні Жінки можуть одержувати додаткові продуктові посилки (передачі) у Кількості і асортименті, які визначаються медичними висновками.

Після досягнення дитиною 3 років вона, за згодою матері, може передаватися її родичам чи іншим особам (за рішенням органів опіки і піклування) або її направляють до відповідних дитячих закладів. Жінці у цих випадках надається право короткочасного виїзду за межі колонії для влаштування дитини у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше 10 діб (ч. 4 ст. 111 КВК України).

Якщо у матері дитини, яка досягла 3-річного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує 1 року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини у будинку дитини може бути продовжено адміністрацією колонії до звільнення матері. У разі злісного порушення жінкою-матір'ю вимог режиму відбування покарання це рішення може бути скасовано.

Нині у виправних колоніях перебуває 5% жінок, які мають дітей віком до 3 років, 26% - віком до 14 років, у 6% жінок діти перебувають у будинках-інтернатах, 3% - позбавлені батьківських прав.

В останні роки приблизно 33% жінок суди призначали покарання у виді позбавлення волі строком до 3 років (до 1 року - 2%, від 1 до 2 років - 10%, від 2 до 3 років - 21%), від 3 до 5 років - 34%, від 5 до 8 років - 21%, від 8 до 10 - 7%, від 10 до 15 років - 6%. Можна стверджувати, що 11% жінок були засуджені за злочини невеликої тяжкості, більше 55% вчинили злочини середньої тяжкості, а решта (приблизно 34% жінок) відбувають покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини. І хоча цей показник в останні 10 років практично залишається на рівні 30% (коливання в різні роки становлять 2-3%), абсолютна кількість жінок, засуджених до позбавлення волі за убивства, тяжкі тілесні ушкодження, розбій, грабіж, значно збільшилася, що ще раз підтверджує кримінологічні висновки про зростання і небезпечність сучасної жіночої злочинності і достатньо сувору судову практику при призначенні 14% жінок покарання від 8 до 15 років. Світовий досвід показує, що ефективність застосування жорстких заходів впливу на злочинність завжди недовговічна: якщо первинний успіх не закріплювався цілою системою інших заходів впливу, крива злочинності знову повзла вгору.