Вперше відбувають покарання у виді позбавлення волі 63% жінок, рецидивістки, тобто ті, хто має досвід перебування в місцях позбавлення волі неодноразово, складають 37%. Якщо на початок 90-х років рецидивістками серед жінок була кожна четверта жінка, яка відбувала |покарання не вперше, то нині це показник свідчить, що їх кількість значно збільшилася, в абсолютній кількості - майже в 3 рази. Під час перебування в місцях позбавлення волі руйнуються сім'ї, втрачаються соціально-корисні зв'язки, приблизно дві третини засуджених жінок зовсім не мають тривалих побачень з рідними, 40% не отримують посилок і передач, навіть не листуються, 6% не забезпечені житлом. Тому важливого значення набуває ефективна організація виховної роботи в колонії. Спеціалістами доведено, що тривале перебування жінки в ізоляції руйнує її психіку, багато з них перебувають у депресивному стані, замкнені, апатичні, байдужіло оточуючих, схильні до самогубства, інші, навпаки, стають агресивними, збудженими, неврівноваженими, схильними до порушень режиму. У всіх колоніях створені кімнати психоемоційного розвантаження, психологи колоній проводять психодіагностичну і корекційну роботу, застосовують групові та індивідуальні заняття, тренінги із засудженими на підставі вивчення їх особистості за допомогою різних тестів, методик, залучають до самодіяльних організацій, культурно-масової, фізкультурно-оздоровчої роботи, до навчання у школах (на курсах) підготовки до звільнення.

В останні роки приблизно 35-40% жінок звільняється з установ виконання покарання умовно-достроково, кожна третя - відбуває призначений строк покарання повністю. Звільнення за амністією в різні роки має досить суттєві розбіжності: в 1993-1994 роках жодна жінка не була звільнена за цією підставою. Після прийняття в 1996 р. Закону України «Про застосування амністії в Україні» в цьому ж році звільнилося понад 38% жінок, у наступному (1997 р.) - понад 46%, у 1998 р. - 44%, у 1999 р. - 25%, у 2000 р. - на рівні 16%, у 2001 р. - 31%. Помилування протягом останніх 10 років застосовується лише до 2% жінок щорічно.

3. Правове регулювання відстрочки відбування покарання засудженими вагітними жінками і засудженими жінками, що мають малолітніх дітей

У ст. 83 КК передбачено, що засуджених до обмеження волі або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

За змістом цієї статті звільнення від відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, може бути застосовано судом за наявності таких умов: 1) наявність вагітності жінки чи народженої нею дитини, що сталися під час відбування нею покарання; 2) така жінка (жінки) відбуває покарання у вигляді обмеження волі або у вигляді позбавлення волі, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років, за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини; 4) звільнення від покарання, про яке йде мова, застосовується до засудженої жінки, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

Цей вид звільнення від відбування покарання здійснює суд в межах строку, складовими якого є: строк, визначений законодавством для відпустки за вагітністю й пологами, строк перебування у лікарні у зв'язку з пологами, строк досягнення дитиною трирічного віку. При прийнятті рішення з цього питання суд, враховуючи наявність названих умов, медичного висновку про вагітність засудженої або документа про народження засудженою дитини, може (це право суду, а не обов'язок суду) звільнити таку засуджену від подальшого відбування покарання.

Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання.

Звільнення від подальшого відбування покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, не є остаточним звільненням від подальшого відбування покарання, призначеного вироком суду. Нагадаємо, що такі жінки звільняються судом від подальшого відбування покарання лише на визначений в законі строк.

Після досягнення дитиною трирічного віку або у разі смерті дитини суд має розглянути справу на предмет її остаточного вирішення. Закон (ч. 5 ст. 83 КК) надає в цьому випадку суду право, залежно від поведінки засудженої, прийняти одне із трьох рішень: повністю звільнити засуджену від подальшого відбування покарання або замінити його більш м'яким покаранням, чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком суду.

Суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції може направити засуджену для подальшого відбування покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, призначеного за вироком суду, за умови, що засуджена, яка була звільнена від такого виду покарання, відмовилася від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично (три і більше разів) вчиняла правопорушення, кожне з яких потягло за собою адміністративне стягнення і які свідчать про небажання жінки, звільненої на певний час від покарання, стати на шлях виправлення.

Отже, суд приймає рішення про направлення засудженої жінки для відбування покарання, призначеного за вироком суду. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого жінка була звільнена від покарання. Якщо ж у період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами про сукупність злочинів (ст. 70 КК).

Висновок

Жіноча злочинність являє собою частину загальної злочинності, сукупність злочинів, скоєних жінками. Ця злочинність володіє певними особливостями, пов'язаними з соціальною роллю і функціями жінки, способом життя та професійною діяльністю, біологічної та психофізіологічної специфікою, а також з її історично зумовленим місцем у системі суспільних відносин. Зі зміною соціальних умов і способу життя жінки, її соціальних ролей змінюються характер і способи її злочинної поведінки.

Щодо постійні (але з тенденцією зростання) обсяг і рівень злочинності. Протягом усього минулого століття обсяг (стан) жіночої злочинності був у 5 - 7 разів менше відповідних показників злочинності чоловіків, складаючи 10 - 15% всієї злочинності в країні. І це незважаючи на те, що чисельність жінок у країні постійно перевищувала кількість чоловіків. В останні роки, однак, намітилася тенденція деякого зростання жіночої злочинності (до 3% щорічно) і збільшення (до 17 - 18%) частки жінок у структурі виявлених злочинців. Це свідчить про зростання і рівня жіночої злочинності. Одночасно зросло більш ніж в 4 рази кількість виявлених жінок, які вчинили тяжкі злочини. Більш високі, ніж у чоловіків (у 2 - 3 рази), і темпи приросту кількості жінок-злочинниць.

Залежність рівня жіночої злочинності від соціально-економічних особливостей різних регіонів країни. Розглядаючи жіночу злочинність по регіонах, слід зазначити, що в тих з них, де загальний коефіцієнт злочинності вище, зростає і коефіцієнт злочинності жінок. Превалювання в структурі жіночої злочинності корисливих посягань.

Структура жіночої злочинності представлена ??переважно корисливими злочинами, пов'язаними з професійною діяльністю жінок. Найбільш характерні для них розкрадання, вчинені шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем (18 - 20% злочинів жінок), крадіжки (15%), вимагання, шахрайство, одержання хабара, незаконне підприємництво. Загалом же числі зареєстрованих злочинів жінок частка корисливих посягань становить приблизно 45 - 50%. Вона не зменшилася і зараз, хоча державний сектор в економіці в даний час різко скоротився.

Список використаної літератури

1. Кримінально-виконавчий кодекс України 11 липня 2003 р. Офіційне видання. - К.: Атіка, 2003. - 96 с.

2. Надира В.А. Сучасний процес нормотворчості Державної кримінально-виконавчої служби потребує ефективності та оптимізації. Піднесення права. Реформування кримінального та кримінально-виконавчого законодавства - головний чинник корегування політики України у сфері виконання кримінальних покарань // 36. доповідей та тез ГУ «ЗІДМУ», 21-22 грудня 2006. - С. 80-88.

3. Богатирьов І, Г., Богатирьова О. І. Державна кримінально-виконавча служба України (Історія і сучасність). - Д.: ПП «Ліра ЛТД», 2007. - 352 с.

4. Богатирьов І. Г. Науково-дослідна робота у галузі кримінально-виконавчого права України: Лекція. Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ. - Чернігів: Чернігівські обереги, 2010. - 28 с.

5. БерналД.Д. Наука в истории общества. - М., 1956. с. 25.

6. Кримінально-виконавче право України: Підручник для студ. юрид. спеціальн. вищих навч. закладів // За ред. проф. А X. Сте-панюка, - X.: Право, 2005. - 256 с.

7. Кримінально-виконавче право України (Загальна та Особлива частини): Навч. посібник / О.М. Джужа, СЯ. Фаренюк, В.О. Корчинський т&ія. За заг. ред. О.М. Джужи. - 2-е вид. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 448 с.

8. Кримінально-виконавче право України: Підручник / В.М. Трубников, В.М. Харченко, О.В. Лисодід, Л.П. Оника, А X. Степанюк; За ред. В.М. Трубникова. - Харків: Право, 2011. -384 с.

9. Степанюк А.Х. Позитивна кримінальна відповідальність як предмет регулювання кримінально-виконавчого кодексу України // Питання боротьби зі злочинністю: 36. наук. пр. / Редкол.: В. /. Борисов та ін. - X.: Право, 2004. - №9. - С. 60-94.

10. Уголовно-исполнительное право: Учебник / АС. Михлин, П.Г. Пономарев и др. Под. ред. И.В. Шмарова. - М.: Новый Юрист, 1998. - 368 с.

11. Тюрьмы и наказания: инквизиция, тюрьмы, телесные наказания, казни (Энциклопедия преступлений и катастроф). - Минск: Литература, 1996. - 576 с.

12. Збірник нормативно-правових актів з питань забезпечення діяльності кримінально-виконавчої системи. В 2-х т. - К.: «МП Леся», 2002. - 696 с.

13. Литвак О.М. Моніторинг діяльності органів кримінальної юстиції та необхідність їх реформування // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь. - К.: КЮІ КНУВС, 2009. - С. 267-268.

14. Попович В.М. Концептуальні засади розвитку науки та спеціалізації підготовки кадрів у відомчих навчальних закладах

України // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь. - К.: КЮІКНУВС, 2005. - С. 646-655.

15. Фролов Ю.О. Розвиток виправно-трудового права в Україні в перші роки Радянської влади. - Д., 1960. - 67 с.

16. Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України / Упор. Г.О. Радов, 1.1. Резник. - 1998.

17. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідної діяльності: Підручник. - 3-є. вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2003. - С. 11-12.

18. Степанюк А.Х., Яковець І. С. Система кримінального законодавства потребує узгодження та доопрацювання // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь / За заг. ред. д-ра юрид. н., проф. A.A. Музики. - К.: КЮІ КНУВС, 2005. - С. 290-302.

19. Яковець І.С. Про деякі аспекти концепції державної політики у сфері виконання покарань // Аспект. Інформ. бюл-нь. - Д.: Вид «Схід. вид. дім», 2012. - №1. - С. 37-40.