Договір дарування - це узгоджена воля обох сторін, яка являє собою не тільки акт розпорядження майном власника (дарувальника), але й акт прийняття дарунку обдаровуваним. При цьому обов'язково необхідна як воля дарувальника, так і згода обдаровуваного, який має право відмовитися від прийняття дарунку в силу певних причин. Як вказував щодо цього О.С. Іоффе, в обдаровуваного часто не просять згоди на прийняття дарунка тільки тому, що така згода припускається, але якщо таке припущення буде спростоване, дарування не може вважатися здійсненим. Якщо відсутня згода особи, яка приймає майно, і його воля не виражена ні в якій формі, то такий договір не можна визнати укладеним. Отже, ніхто не може щось подарувати іншій особі без її згоди. Саме необхідність такої згоди дозволяє кваліфікувати дарування як договір та відокремити його від односторонніх правочинів, на підставі яких виникає право власності в іншої особи.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна (дарунку) обдаровуваному або передачі його у майбутньому, тобто може конструюватись як реальний або консенсуальний. Він укладається або виконується у момент передачі речі. Обдаровуваний має право вимагати передачі дарунка, а дарувальник зобов'язаний його передати.

Характерною ознакою дарування є його безоплатність. Тобто за договором дарування відсутній зустрічний еквівалент у вигляді майна або грошових коштів. Будь-які причини, мотиви дарувальника (глибока вдячність до обдаровуваного або інші особисті почуття) не мають значення. Якщо в договорі встановлено обов'язок обдаровуваного вчинити дії майнового або немайнового характеру на користь дарувальника, то таку угоду не можна тлумачити як дарування. Договір дарування завжди є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної особи зустрічних дій майнового чи немайнового характеру. Отже, договір дарування за наявності зустрічного задоволення вважатиметься недійсним. Проте існують певні випадки, які не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування, а саме:

1) символічне зустрічне задоволення як традиції -- наприклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування домашніх тварин;

2) виконання обов'язку обдаровуваною особою з метою використання подарунка для певної, обумовленої мети, тобто пожертва. Зустрічне задоволення тут відсутнє, оскільки виконання обов'язку з використанням пожертви стосується третіх осіб;

3) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь третьої особи. Такий обов'язок полягає у вчиненні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Такий обов'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якої обмежують (обтяжують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

4) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь дарувальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право проживання у подарованому будинку. Обдаровуваний у цьому випадку зобов'язаний надати можливість здійснення такого права дарувальником. Дарувальник залишає за собою частину повноважень власника і не передає право власності в повному обсязі. Дарувальник у разі виконання договору не отримує зустрічного задоволення -- чогось нового, а залишає те, що йому належало.

Окрім ознаки безоплатності, договір дарування характеризують й інші, але вони є лише похідними від основної ознаки, а саме:

- безстроковість;

- безповоротність переходу прав;

- збільшення майна обдаровуваного;

- зменшення майна дарувальника тощо.

Договір дарування є односторонньо зобов'язувальним. З його укладанням у сторін, як правило, не виникають взаємні або односторонні обов'язки. Виняток становить, закріплений у ст.725 ЦКУ обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи, що однак не суперечить сутності договору дарування, а саме його безоплатності, так як такий обов'язок не є зустрічним і спрямований на користь третьої особи. Щодо прав, то їх набуває лише обдаровуваний у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна. Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладений) за наявності волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі. Як правило, воно виявляється у відповідній поведінці, зумовленій певними подіями або обставинами.

Аналіз цивілістичної доктрини свідчить про те, що вирішальну роль, відносно встановлення факту наявності договірних відносин, правники різних часів віддавали волі та волевиявленню сторін. Як вважає, Ісаєв А.М., з думкою якого я погоджуюсь, цілком виправданою є точка зору згідно до якої узгоджене волевиявлення декількох сторін, щодо певного об'єкту, яке спрямовано на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків являє собою договір. У зв'язку з цим важливого значення набуває питання щодо співвідношення волі та волевиявлення сторін в договорі дарування. Ця проблема, знаходить свій вияв у необхідності з'ясування того, у який формі має бути виражена воля сторін щодо відчуження та прийняття дару. Від цього залежить момент виникнення права власності за договором, ризик випадкової загибелі дару, нарешті, дійсність договору в цілому.

Коли волевиявлення здійснюється у письмовій формі (неважливо в простій чи нотаріально посвідченій), сторони мають можливість впевнитися в намірах своїх контрагентів. Це до певної міри стабілізує відносини дарування та цивільний оборот. Але усна форма договору дарування, яка по суті має передбачати домовленість сторін щодо змісту дарування, може викликати деякі суперечки. Так наприклад, в ч.1 ст.722 ЦК на відміну від загального правила про момент виникнення права власності із договору, який законом пов'язаний з моментом передачі майна набувачу, встановлено інше правило: право власності обдаровуваного на дар виникає з моменту його прийняття. Таким чином у обдаровуваного з моменту прийняття дару виникають всі права та обов'язки власника речі. Що ж є прийняттям дару з точки зору юридичного факту, який породжує певні права та обов'язки? Виходячи з аналізу законодавства, а саме ч.3 та ч.4 ст.722 ЦК це будь-які дії, що свідчать про згоду обдаровуваного на прийняття дару, тобто визнання його своєю власністю. Не викликає сумнівів положення ч.4 ст. 722 ЦК, де прийняттям дару закон називає: прийняття обдаровуваним документів, що засвідчують право власності на річ, інших документів які свідчать про приналежність дарувальнику предмету договору, чи символів (ключів, макетів т.п.). За таких умов можна стверджувати про наявність виявлення волі на прийняття дару. [5]

Але ч.3 ст. 722 ЦК містить положення, які не зовсім переконливі, відносно виявленої сутності дарування як договору, а саме: дар направлений обдаровуваному без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо обдаровуваний терміново не повідомить про відмову від його прийняття. Викладене свідчить про визнання законодавцем можливості прийняття дару та виникнення права власності у обдаровуваного за ситуації, у який неможливо напевно встановити, чи виявив обдаровуваний волю на прийняття дару чи то просто не встиг відмовитися від нього, а може просто не знає про дар. Тобто, порушується таке положення як - ніхто не може бути обдарований за відсутності своєї згоди на таке. Такий стан речей не можна визнати задовільним, що спонукає до подальших досліджень з метою вдосконалення чинного законодавства у проаналізованому сегменті.

3. Особливості договору дарування щодо його предмету та форми

3.1 Предмет договору

Дарунком (предметом договору дарування) можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

По-перше, потрібно знати, що майно, яке передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи(дарувальника) до іншої (обдарованого), при цьому предмет дарування повинен бути у договорі чітко визначений, адже обіцянка подарувати невизначену річ не має правового значення. Тому майно, що передається, повинне бути власністю дарувальника.

По-друге, дарунком може бути не тільки рухоме (у тому числі гроші та цінні папери) та нерухоме майно, але й також майнові права - як такі, якими вже володіє дарувальник, так і ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності, а також інші права.

По-третє, дарунком може бути будь-яке майно, не вилучене з обігу і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Це можуть бути предмети домашнього побуту, гроші, житловий будинок, квартира, автомобіль тощо.

При даруванні необхідно також додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя). Тому речі, вилучені з цивільного обігу, не можуть бути предметом договору дарування. Речі, на володіння та користування якими необхідно мати дозвіл, можуть бути предметом договору дарування, якщо обдаровуваний отримає такий дозвіл.

Предметом договору дарування можуть бути не тільки майнові права, якими дарувальник вже володіє, а й такі, які можуть виникнути у нього в майбутньому, тобто якими на даний момент він ще не володіє, але розраховує одержати потім, тобто майно може бути передано іншій стороні (обдарованому) не тільки у теперішньому, але й майбутньому.

Як вже зазначалось, предметом договору дарування можуть бути речі, гроші, а саме грошові кошти у валюті України або іноземній валюті та цінні папери.

Іноземною валютою визначаються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають у обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, або підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ.

Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, або підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, внески в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Цінними паперами є документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Серед видів цінних паперів за законодавством України розрізняють акції, облігації, облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, казначейські зобов'язання України, інвестиційні сертифікати, ощадні (депозитні) сертифікати, вексель, іпотечні, приватизаційні, похідні та товаророзпорядчі цінні папери.

3.2 Форма договору

Договір дарування може укладатися в усній, письмовій формі та письмовій нотаріально посвідченій. Аналіз чинного законодавства свідчить, що форма договору дарування залежить від предмета договору та його змісту.